Індивідуальне заняття №4

«ХРИСТИЯНСТВО»

Історичні передумови виникнення

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму. Різні чинники прислужилися до його виникнення. Одним із найвпливовіших серед них був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжу­ваній невдоволенням населення існуючими порядками, по­встаннями і навіть громадянськими війнами.

 

Особливо глибокою була криза в палестинській про­вінції Іудеї, яка гостро переживала втрату незалежності. Однак серед іудейського народу не було єдності в оцін­ках свого соціально-політичного становища і в поглядах на майбутнє, що засвідчувало спрямування різних суспіль­но-політичних рухів. Активну непримиренність, що пе­редбачала необхідність збройної боротьби, виявляв рух зелотів, який об'єднував соціальні низи суспільства. Знач­но консервативнішу позицію займали саддукеї, до яких належала іудейська знать, а також фарисеї, до яких вхо­дили торгівці, лихварі, середні землевласники, середні та нижчі служителі культу. Осібною була позиція есеїв — здебільшого знедолених людей, які жили общинами, вели спільне господарство, мали спільне майно. Багато пред­ставників цієї течії дотримувалися аскетизму, безшлюб­ності, ритуальної чистоти (перед спільними трапезами здійснювали обмивання, носили білий одяг), дотримува­лися суботи. Вони вірили у всевладність Бога, безсмертя душі, потойбічне життя, обов'язковим вважали вивчення священних книг. Саме в річищі ортодоксального іудаїз­му були започатковані витоки християнства.

Тоді палестинськими землями бродило немало пропо­відників, які віщували наближення приходу месії, що, ставши царем іудейським, врятує народ. Довкола них форму­валися сектантські утворення.

Подібні процеси відбувалися і в інших землях Римсь­кої імперії, в якій усе гострішало протистояння між раба­ми і вільними громадянами, між населенням Риму і про­вінцій, між спадковою знаттю і новою соціальною силою — розбагатілими вершниками (вошами імперії). Усе це від­бувалося на фоні занепаду античних порядків, уже нездат­них згармонізувати суспільне життя. Утвердження нових норм внутріполітичного життя, які спиралися на військо, бюрократію, місцеву знать, населення сприймало зі знач­ними переживаннями^Різноманітні форми протесту про­ти нових відносин зосередило в собі християнство, яке, за­перечуючи рабовласницькі порядки, проголошуючи рів­ність усіх людей, вселяло сподівання на подолання гніту, здобуття свободи.і

У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відпо­відної релігійної опори, якою було уявлення про єдино­го Бога. Економічне, політичне спілкування народів Рим­ської імперії живило у їх свідомості уявлення про над­національного Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.,

Головними ідейними джерелами християнства були іу­даїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (сто­їцизм), ідеологія кумранської общини есеїв, релігії схід­них народів Римської імперії.

Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії — Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудей­ського релігійного терміна «месія» (букв, помазаник, у пе­рекладі — посланець Божий, рятівник людей).

 

Іудео-елліністичний філософ Філон (прибл. 25 до НіЄ. _ прибл. 50 н.е.) висунув ідеї про вроджену гріхов­ність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос («Бо­же слово»), «Сина Божого» як посередника між Богом і людьми, що розвивало погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали свого месію Богом. У Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.) христи­яни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називали іудейську релігійну секту есеїв, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що месія є людиною. Перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тому потрібно чека­ти другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ві­домості про це містять давні рукописи кумранської секти есеїв, знайдені у 1947 р. у місцевості Хірбет-Кумран, на узбережжі Мертвого моря.

Творення християнської ідеології відбувалося не без впли­ву культів східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін., адже на початку нашої ери східні релігії мали значне поширення в Римській імперії. У міфах про східних богів, які виникли набагато раніше за християнство, простежується разючий збіг подій з тими, що викладені в оповідях про Христа (переслі­дування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскре­сіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.).

Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

Християнство (від грец. Christos, букв. — помазаник) — одна з трьох світових релігій (поряд з буддизмом та ісламом ). Виникло в другій половині І ст. у східних провінціях Римської імперії. Засновник Християнства — Ісус із Назарета, який народився у Віфлеємі від Марії, дружини Иосифа. Ісус був охрещений Іоанном Хрестителем, проповідував любов до Бога і до ближнього, рівність і братерство, зібрав навколо себе 12 апостолівучнів. В Єрусалимі його видав римським властям один із учнів — Іуда. Іудейський суд засудив Ісуса до страти. Римський намісник — прокуратор Понтій Пілат намагався врятувати Ісуса, але під тиском іудейських жреців і збуреного ними натовпу затвердив вирок. Ісуса розіп'яли на хресті, поховали у печері, але він воскрес і явився своїм учням. Розповіді про Христа було зібрано й докладно описано в чотирьох Євангеліях (від апостолів Матвія, Марка. Луки і Іоана), які становлять основу важливої частини Святого Письма (Біблії) — Нового Заповіту. Апостоли розповідають про народження й життя Божого Сина, його проповіді, діяння, його послідовників, про переслідування Ісуса, зраду його Іудою, розп'яття на хресті, воскресіння, вознесіння на небо та сходження Святого Духа. Головна ідея Нового Заповіту — спасіння людей, представників усіх народів, їх покликання до вічного життя (у Царстві Божому). При цьому кожна особа має право вільного вибору. Євангеліє пройшло три фази формування: 1) саме його історичне здійснення, оголошене Ісусом Христом; 2) усне розповсюдження апостолами; 3) запис — створення книги.

Християнство відповідало сподіванням і прагненням широких мас. Спочатку нова релігія поширилася серед євреїв Палестини та їхньої середземноморської діаспори, згодом з'явилися послідовники серед багатьох інших народів Римської імперії. Дії християн, які не вірили у традиційних богів і відмовлялися брати участь в язичницьких релігійних церемоніях, у Римській імперії розглядалися як державнийзлочин. Незважаючи на переслідування, Християнство поширилося по всій території Риму. Враховуючи величезний вплив і популярність Християнства і водночас керуючись інтересами держави, імператор Константин вирішив його одержавити. В 313 р. він видав Міланський едикт про віротерпимість, який офіційно легалізував Християнство на території Римської імперії. В 391 p. воно було проголошено офіційною релігією Риму. Ставши державною релігією, Християнство швидко витіснило язичництво. Водночас х ристиянськацерква поступово пристосовувалася до цілей і потреб правлячої верхівки, перетворювалася на організацію, що служила своїм власним володарям або іншим носіям політичноївлади, які зуміли підкорити собі церкву. До V ст. Християнство охоплювало головним чином географічні межі Римської імперії, а також територіїїї впливу (Вірменію, Ефіопію та. ін.). В другій пол. І тис. поширилося серед германських і слов'янських, у ХНІ—XIV ст. — балтійських і фінських народів.

Характерні риси Християнства: визнання Ісуса Христа посланцем Бога на Землі: віра в Трійцю — єдиного Бога в трьох особах (БогаОтця, БогаСина та Бога — Святого Духа); віра в існування потойбічного світу і в прийдешній «страшний суд» тощо.

В 1054 p. Християнство поділилося на католицизм і православ 'я. Розрив між західною та східною гілками християнської церкви спирався на політичні (тенденція до підкорення церкви державі на Сході та зворотний процес на Заході) і культурні (грецьке надбання в Східній церкві та римське — в Західній) відмінності Сходу та Заходу.

Поступово між обома гілками Християнства виявилися розбіжності: Східна церква визнавала зійдення Святого Духа тільки від БогаОтця, Західна — від БогаОтця та БогаСина; у Східній церкві заборона на одруження поширювалася лише на архієрейський сан, у Західній — на все духовенство; у Східній церкві всі учасники літургії причащалися хлібом і вином, у Західній — причастя під обома видами припускалося лише для духовенства тощо. Зрештою суперечності призвели до того, що в 1054 р. Папа Лев IX відлучив від церкви патріарха Константинопольського Михаїла Керулларія, натомість останній піддав анафемі Папу. Схизма продовжується досі, хоча в грудні 1965 р. папа Павло VI і патріарх Константинопольський Афінагор постановили піддати забуттю анафему 1054 р.