Эволюция тем и типологии героев в пьесах А.Н. Островского 70-80-х годов.

3 грудня 1722 р. – у с.Чорнухи на Полтавщині народився Григорій Савич Сковорода.

Навчався у дяка-скрипаля.

У 16-річному віці, мандруючи із кобзарем, прямує до Києва.

До 1753 р. Сковорода – студент Києво-Могилянської академії.

З 16 років – співак Петербурзької придворної капели (мав чудовий бас); грав на флейті, бандурі, скрипці, цимбалах, сопілці; писав музику на власні вірші.

Мандрівний спосіб життя (Угорщина, Словаччина, Польща).

Викладання піїтики в Переяславському колегіумі.

Сковорода – домашній учитель сина поміщика Томари у с.Коврай на Переяславщині.

Викладання синтаксису, грецьької мови, етики у Харківському колегіумі.

З 1769 р. Сковорода – мандрівний педагог-просвітитель.

Передбачив власну смерть («Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час»), яка настала листопада 1794 р.

 

Огляд творчості:

збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень» уміщує 30 творів таких жанрів: пейзажні вірші («Весна люба, гей прийшла…», «В город не піду багатий – у полях я буду жить…» та ін.); романси («Гей поля, поля зелені», «Ой, пташино жовтобока»), які увійшли до рукописних збірок народних пісень; панегірики («Іде, хоче нас лишити», «На день народження Василя Томари»), оди («Похвала бідності»); пісні («De Libertate» («Про свободу») та ін).

книга «Байки харківські»;

філософські трактати («Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін.);

притчі.

У своїх творах Г.Сковорода оспівував природу України, працьовитих людей, висміював панівну верхівку, проголосив людину та її волю найвищою цінністю, розвинув ідеї демократизму та гуманізму, єднання людини з природою, вніс у літературу нові теми й образи. На думку письменника-філософа, джерело справжнього щастя – творча праця за природними нахилами; істинна сутність людини – у працелюбстві, у пошуках шляху до «всенародного щастя».

Основні положення вчення Г.Сковороди (за трактатом «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»):

«пізнати себе»;

вибрати «сродну працю»;

розвивати й удосконалювати свої творчі здібності шляхом освіти;

дружити з людьми, близькими за інтересами й переконаннями.

 

«Всякому місту – звичай і права»

У вірші «Всякому місту – звичай і права» письменник виступає проти соціальної несправедливості, існуючої бюрократичної системи, що принижує людську гідність:

 

Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на людський манір, Інший гендлює, візьми первір!

 

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор рокриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів».

Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль. На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати «тепле місце».

Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших.

Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи:

 

Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк…

 

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому: він збагачувався на хабарях.

Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини ХVІІІ ст.

Ця пісня є вершиною поезії Сковороди, бо, засуджуючи експлуататорське суспільство, відповідала настроям і почуванням народу.

Викриваючи експлуататорів, показуючи їх жорстокість, паразитизм, неуцтво, брутальність, лицемірство, письменник приходить до висновку, що сучасне йому суспільство – це жахливий світ виснажливої праці трудового люду і паразитизму експлуататорів.

 

«Бджола та Шершень»

Г.Сковорода не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. На думку Сковороди: «Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ – таке завдання й призначення байки». Тому майже всі його байки – це зображення глибокої істини в простих життєвих сюжетах за допомогою сатири.

Г.Сковорода завжди вважав, що кожна людина повинна працювати за своїми здібностями, наголошував, що немає нічого гіршого, ніж хворіти думками. А найкращими ліками проти цієї хвороби є «сродна праця». Мислитель закликає людей пізнавати самих себе, адже шлях до щастя лежить через самопізнання своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності. Ці погляди він висловив у байці «Бджола і Шершень», де Бджола – це мудра людина, «що у своєму ділі працює». Вона збирає мед, бо, власне, народжена для цього. Для неї саме збирання меду – «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього ніяк не може збагнути Шершень. І тому відразу можна зрозуміти, що Шершень – це уособлення паразитів, які звикли жити за рахунок інших.

Ідея байки: праця повинна стати природною потребою для кожного.

 

Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, головне, щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

 

Г.С.Сковорода писав: «Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу».

 

 

Эволюция тем и типологии героев в пьесах А.Н. Островского 70-80-х годов.

Проблематика пьес 70—80-х годов, для которых характерны устойчивые темы, удачно найденные штрихи к психологической физиономии русского характера, отдельные положения, типы конфликта, прямо связана с основными тенденциями эпохи. Произведения этого периода, ориентированные не на отдельных актеров, а на целый актерский ансамбль, где ни одна фигура, ни одна деталь не может рассматриваться вне целого, практически реформировали театр. От сцен, одноактных картин драматург окончательно переходит к многоактной пьесе, усилив социальные и политические обобщения, что связано с развитие сатирического метода у Островского. В то же время здесь воплотилась другая тенденция— углубление лиризма, обращение к общечеловеческим ценностям, утверждение этического идеала, повышенное внимание к незащищенному человеку, резко выделяющемуся из окружения своими моральными качествами, сложным духовным миром. Следствием этого явилось формирующееся на протяжении всего творческого пути драматурга создание драмы нового типа, которая не укладывается в устойчивые жанровые схемы и побуждала театр к поиску особых находок постановочного характера, освоению новой манеры игры, иного существования на сценическом пространстве.

Все более широко вводит драматург сцены комедийного, пародийно патетического, иронически-сатирического характера, сочетая их с элементами авантюрного жанра ("На всякого мудреца довольно простоты", "Горячее сердце", "Волки и овцы", "Бешеные деньги"). Художественная яркость произведений выразилась в остроте сюжета, в характере разрешения конфликта, в остротах и каламбурах, в образной речи.

В драматургии Островского 70—80-х годов охват русской действительности становится более широким, а социальный состав действующих лиц более разнообразным. Начало этого нового периода положено двумя пьесами: «На всякого мудреца довольно простоты» и «Горячее сердце», созданными в 1868 г. Герой первой комедии Глумов — типичный представитель эпохи, которую Некрасов в своей сатирической поэме «Современники» (1875) обозначил словами; «Бывали хуже времена, Но не было подлей». Глумов сознательно решает построить карьеру на лицемерии и подлости. Это комедия не бытовая, а политическая. Островский пользуется острыми сатирическими приемами при создании образов реакционера Крутицкого, сочиняющего «Трактат о вреде реформ вообще», либерального болтуна Городулина и самого Глумова. Не случайно Салтыков-Щедрин сделал его одним из действующих лиц собственных сатирических произведений. Разоблачение «подлого времени» продолжается и в других пьесах драматурга— «Бешеные деньги» (1870), «Волки и овцы» (1875), «Последняя жертва» (1877). На смену прежним самодурам с их невежеством и тупостью приходят? новые хозяева жизни — более образованные, внешне культурные, I ведущие дела с Лондоном и Парижем. Когда-то купцы в гоголевском «Ревизоре» должны были подобострастно угождать любым желаниям городничего. Теперь времена изменились, и в «Горячем; сердце» миллионщик Хлынов снисходительно объясняет городничему, что он, благодаря своему богатству, с самим губернато-; ром «на дружеской ноге» и с губернаторшей «чай и кофе пил,; и довольно равнодушно». Изменилось также положение дворянства, вынужденного идти на выучку к представителям новой буржуазии, к «волкам», перед которыми недавние «хозяева жизни»: оказываются лишь «овцами» («Волки и овцы»). Дворянская дочь Лидия Чебоксарова, не знавшая никогда счета деньгам, вынуждена, скрепя сердце, стать «экономкой» у дельца нового пошиба Василькова («Бешеные деньги»), для которого основной жизненный принцип заключается в словах: «Из бюджета не выйду». И как бы Васильков ни настаивал на своей простоте и доброте сердечной, он — типичный «деловой человек» из числа тех, которые и обилии появились в пореформенное время и для которых холод -т.ш расчет заменяет душевные привязанности и человеческие отношения.