Культурне життя укр.народу в першій половині 20 ст

Як і раніше, так і на початку XX ст. діячі української культури працювали в складних умовах іноземного адміністративно-політичного тиску і обмежень. Але культурний поступ українського народу долав усі перепони і набував нових форм.

 

Нові умови ринкової економіки вимагали підготовки кваліфікованих фахівців і робітників для промисловості та сільського господарства. Відповідно до цього змінювалась і система освіти.

 

Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. у 1897 р. до 18,7 тис. у 1911 р. А 1912-го було відкрито чимало вищих 4-річних початкових училищ. Крім того, діяло 112 недільних шкіл. У школах більше годин почали відводити для загальноосвітніх дисциплін. Однак 48 % закладів початкової освіти в Україні припадало на церковно-парафіяльні школи, які давали лише початкову елементарну освіту.

 

Відбулися зрушення в організації професійно-технічного та агрономічного навчання. 1917 р. в Україні існувало 60 професійно-технічних училищ, в них навчалося близько 5 тис. чоловік. Але матеріально-технічне забезпечення навчального процесу залишалося вкрай незадовільним. Не було запроваджено обов'язкової початкової освіти, царський уряд не скасував заборону навчати дітей у школах рідною мовою. Все це призвело до того, що напередодні Першої світової війни понад 80 % населення України було неписьменним.

 

На західноукраїнських землях розвиток освіти гальмувала австро-угорська влада. У Галичині понад 980 сіл (із 6240) не мали шкіл. В краю існувало 49 середніх шкіл і лише чотири з них були україномовними. А Буковина мала тільки одну гімназію. В початкових школах навчали дітей переважно польською, німецькою, угорською та румунською мовами. Понад 80 % робітників і селян були неписьменними.

 

Революція 1905-1907 pp. і піднесення національно-визвольного руху в Україні 1910-1914 pp. прискорили розвиток середньої та вищої освіти. На початку XX ст. у Східній Україні працювало понад 370 середніх і близько 20 неповних середніх шкіл, У ряді міст почали діяти вищі жіночі курси. Було створено комерційний жіночий Педагогічний інститут у Києві, Технологічний і Ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії. Напередодні революції 1917 р. в Україні налічувалося 27 вузів, у яких навчалося 35 тис. студентів. На західноукраїнських землях існували два університети - Львівський і Чернівецький, а також Політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

 

Важливим осередком культурно-освітньої роботи було товариство "Просвіта". До 1914 р. воно заснувало в Галичині близько 2880 читалень, 430 народних будинків, в яких працювали школи, гуртки художньої самодіяльності, аматорські театри, було організовано притулки та їдальні для знедолених тощо. У 1905 - 1906. pp. "Просвіти" організовуються у Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. В їх роботі беруть участь робітники й селяни. Зусиллями національно-патріотичних сил у 1913 р. в Наддніпрянській Україні виходило 19 україномовних періодичних видань, в Галичині - 66. Водночас російських газет та журналів в Україні видавалося 226. Незважаючи на заборони і переслідування, українство в 1914 р. відзначило 100-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка.

 

Значну роль у культурно-просвітницькій роботі серед населення відігравали народні будинки, що засновувалися громадськими, земськими та іншими організаціями в містах і селах для поширення елементарних знань. При них діяли бібліотеки, читальні, книгарні, працювали різні курси та гуртки. В лекційних і театральних залах, зокрема Лук'янівського і Троїцького народних будинків у Києві, інтелігенція організовувала кіносеанси та вистави. Плідно прислужився справі виховання викладацьких кадрів і пропаганді української культури Педагогічний музей Києва.

 

З початком війни 1914-1918 pp. царизм повів тотальний наступ на український національно-визвольний рух. Було заборонено всі україномовні періодичні видання.

 

На початку XX ст. значних успіхів досягла українська наука. Вагомий внесок у розвиток геофізики, радіофізики, радіотехніки й оптики зробили викладачі харківських вузів Д. Рожанівський, Т. Кравець і М. Пильчиков. Видатний український вчений родом з Тернопільщини І. Пулюй, який працював у Празі, першим (раніше за В. Рентгена) відкрив невидиме катодне проміння у вакуумній трубці, яка дістала назву "Пулюєвої трубки".

 

Професор Київського політехнічного інституту Є. Патон зробив технічний переворот у галузі мостобудування. Його колега, український вчений - В. Іжевський, автор низки праць з питань металографії, електрометалургії, термообробки, створив новий тип електроплавильних печей і газогенератора. Інженер М. Курако запропонував доменну піч, що не поступалася кращим зарубіж ним зразкам.

 

Плідно прислужилися розвиткові вітчизняної біології та мікробіології видатні вчені М. Гамалія, В. Данилевський, А. Країнський, В. Чаговець та інші. Український епідеміолог Д. Заболотний першим у світі дослідив шляхи поширення чуми й розробив ефективні методи боротьби з цією хворобою. Новими видатними досягненнями (теорія імунітету, багатокліткових організмів) збагатив світову науку вчений з України І.Л. Мечников, який 1908 р. одержав Нобелівську премію.

 

Осередком незалежної української науки на той час стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. У 1894 р. його очолив М. Грушевський. До 1914 р. товариство випустило у світ близько 400 томів "Записок". Переважну більшість з них становили праці з українознавства, твори М. Грушевського, І. Франка, І. Крип'якевича та ін. У 1908 р. у Києві було засновано Українське наукове товариство, головою якого також обрано М. Грушевського. У своїх "Записках" та "Збірниках" воно публікувало дослідження з історії, літератури, техніки, медицини тощо. Ці товариства фактично виконували функції Української Академії наук.

 

Розвиткові вітчизняної авіації сприяло Київське товариство повітроплавання (1909-1916), яке готувало пілотів-авіаторів, організовувало змагання та виставки. Його членами були відомі українські конструктори Д. Григорович (створив перший у світі гідролітак-винищувач) та І. Сікорський (спроектував і побудував кілька вертольотів і літаків-біпланів). На літаку власної конструкції С-6 І.Сікорський з екіпажем із трьох осіб встановив перший світовий рекорд швидкості - 111 км/год. В роботі науково-технічного товариства при Київському політехнічному інституті брав участь інженер-конструктор Ф. Андерс - творець першого вітчизняного дирижабля цивільного призначення "Київ".

 

Українська історична наука початку XX ст. збагатилася новими працями М. Грушевського. 1904 р. він видав "Нарис історії українського народу", а 1911-го - "Ілюстровану історію України". У дожовтневий період вийшли кілька томів його фундаментальної праці "Історія України-Руси".

 

Перша серед жінок Росії почесний доктор історії О. Єфименко опублікувала два томи збірника "Південна Русь" і двотомну "Історію українського народу". Історії Запорозької Січі, українського козацтва, Слобожанщини присвятили свої праці Д, Багалій, В. Барвінський, І. Лучицький, Д. Яворницький.

 

Український археолог В. Хвойка відкрив перші пам'ятки трипільської культури, що існувала в Придніпров'ї з незапам'ятних часів, ще до месопотамського Шумеру - колиски людської цивілізації. Його наукові висновки про те, що трипільці - корінне самобутнє населення України, історія якого сягає кам'яної доби, згодом підтвердили англійський археолог Л. Вуллі в праці "Початки цивілізації людства" й французький вчений М. Буль.

 

Вагомий внесок у розвиток вітчизняного мовознавства зробив український вчений, сходознавець, славіст і письменник А. Кримський. Йому належать дослідження з граматики, лексикології й лексикографії, діалектології, правопису, літературознавства, фольклористики й етнографії. Видатний український письменник, учений і громадський діяч Б. Грінченко - автор цінних етнографічних досліджень, посібників та підручників для шкіл, упорядкував і видав у 1907-1909 pp. чотиритомний "Словарь української мови". На початку XX ст. вийшли і його прозові та поетичні твори.

 

Величезним надбанням як української, так і світової культури стали твори І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, О. Кобилянської, О. Маковея, С. Васильченка, А. Тесленка, М. Черемшини, Л. Мартовича, В. Стефаника та інших.

 

Яскравими представниками українського образотворчого мистецтва були художники-передвижники К. Костанді, О. Мурашко, П. Нілус, М. Пимоненко, С. Світославський. Відомий живописець І. Труш, автор галереї портретів видатних діячів української культури - І. Франка (1897), Л. Українки, М. Лисенка (1900) та ін., - організував 1905 р. у Львові Товариство прихильників україн ської літератури, науки і культури, яке сприяло згуртуванню демократичних мистецьких сил. Обра зотворче мистецтво цього періоду часто звертається до історичного минулого України, народних художньо відображувальних засобів. Так, видатний графік Г. Нарбут, використовуючи мистецьку спадщи ну українського народу, створив високоцінні оформлення та ілюстрації до книжок, заклавши підва лини нової школи української книжкової графіки (ілюстрації до байок І. Крилова та Г.К. Андерсена, обкладинки й титульні сторінки до книг Г. Лукомського). Дбаючи про дітей та майбутнє нації, він 1917 р. графічно оформив "Українську абетку", видання якої, на жаль, не було здійснено. Г. Нарбут став одним із фундаторів (згодом - ректором) Української Академії мистецтв.

 

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль "модерн" з притаманними йому природними й антропоморфними декоративними формами, асиметрією планів, символікою декору, синтезом мистецтв. У Києві типовими спорудами цього стилю є власний будинок архітектора В. Городецького, Державний банк (арх. О. Вербицький, О. Бобелев), перший в Україні критий ринок на Бессарабській площі (арх. Г. Гай), цирк (арх. Е. Брадтман), у Полтаві - школа І. Котляревського (арх. В. Кричевський), у Харкові художня школа (арх. К. Жуков), у Катеринославі - прибутковий будинок (арх. П. Фетисов) та ін. Революційні події 1905-1907 рр, примусили царський уряд на деякий час скасувати заборону української мови на театральній сцені. 1907 р. у Києві під керівництвом М. Садовського розпочав роботу перший український стаціонарний театр. До його трупи входили видатні майстри сцени - М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, П. Саксаганський, І. Мар'яненко, Г. Борисоглібська, О. Полянська, І. Загорський, С. Нанкінський, Л. Ліницька, Ф. Левицький та ін. Театр ставив відомі українські опери й драматичні твори, а також п'єси російських і зарубіжних авторів.

 

Готувала акторів, співаків, музикантів і диригентів музично-драматична школа, заснована М. Лисенком 1904 р. в Києві, її вихованці композитори К. Стеценко і Л. Ревуцький, актори й співаки М. Микиша, Б. Романицький, М. Литвиненко-Вольгемут та інші стали видатними діячами українського мистецтва. У Львові при Спілці музичної культури А. Вахняним і С. Людкевичем започатковано 1903 р. Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Українські композитори М. Леонтович, С. Людкевич, К. Стеценко створили оригінальні твори на народнопісенній основі.

 

На початку XX ст. українська культура, долаючи опір шовіністичної політики царизму, сприяла піднесенню національної свідомості народу.