Пошуки та досягнення в українському образотворчому мистецтві 19-20 ст

Серед архітектурних пам’ятників XIX – початку XX ст. значну цінність має оперний театр в Києві, побудований у 1897–1901 рр. за проектом архітектора Віктора Шретера. У 1862–1882 рр. за участю архітектора Олександра Беретті (1816–1895) споруджено Володи-мирський собор у Києві. Значну художню цінність мають настінні розписи інтер’єру, виконані в 1885–1896 рр. українськими, російсь-кими і польськими художниками В.Васнецовим, М.Нестеровим, М.Врубелем, В.Замирайловим, С.Костенком, М.Пимоненком, С.Яремичем, П.Сведомським, В.Котарбінським та іншими під керівництвом академіка А.Прахова. Створені образи князів Володи-мира, Олександра Невського, княгині Ольги, Нестора-літописця вра-жають своєю величністю і живою реальністю, національним забарв-ленням і подихом історії.

До кращих споруд Києва початку XX ст. відноситься будинок пе-дагогічного музею (1909–1912) архітектора Павла Альошина (1881– 1961). Музей діяв до березня 1917 р. Тепер там знаходиться Буди-нок вчителя. За проектом українського архітектора Генріха Гая (1875–1936) у Києві збудовано перший в Україні критий (Бес-сарабський) ринок (1910–1912).

Дуже швидко забудовувалася Одеса. Вона в кінці XIX ст. за кількістю населення вийшла на третє місце в Росії і стала найбільшим містом України. У 1884–1887 рр. за проектом австрійських архітекторів Германа Гельмера (1849–1919) і Фердінанда Фельнера (1847 р. –?) у формах ренесансу з елементами бароко збудовано в Одесі міський театр (нині – театр опери та балету).

Відродженню української культури та піднесенню її на новий, більш високий щабель, сприяла діяльність Василя Кричевського (19.12.1872 (за іншими даними – 12.01.1873) – 15.11.1952 рр.) – ар-хітектора, графіка, ілюстратора, майстра книги, живописця. Найбільші досягнення були у нього в оформленні книги, зокрема обкладинки, та в архітектурі. Серед його робіт – фасад і внутрішнє оформлення Полтавського губернського земства (1903–1908 рр., тепер – краєз-навчий музей), будинок Лохвицького народного дому, комплекс гон-чарної майстерні в Опішні.

Набула розвитку монументальна скульптура. В 1853 р. в Києві на Володимирській гірці встановлений бронзовий пам’ятник князю Київської Русі Володимиру. Автори – скульптори В.І.Демут-Мали-новський і П.М.Клодт, архітектор О.К.Тон. Скульптор Михайло

Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.

Микешин (21.02.1835–31.01.1896), за походженням білорус, створив пам’ятник Б.Хмельницькому в Києві (1879–1888). Разом з Д.Менде-лєєвим, І.Рєпіним та іншими він був засновником Товариства імені Т.Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчились у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга.

Українські скульптори прославили себе на ниві російського мис-тецтва. Серед них – І.П.Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії мистецтв. До найвідоміших його скульптурних робіт належать пам’ятники Мініну і Пожарському в Москві (1804–1818) та А. Рішельє в Одесі (1823–1828).

У 1899 р. було споруджено і урочисто відкрито перший пам’ят-ник у Житомирі – пам’ятник О.С.Пушкіну.

З-поміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув Михайло Паращук, котрий разом з Антоном Попелем створив пам’ят-ник Адамові Міцкевичу у Львові. М.Паращуку також належать скуль-птурні портрети І.Франка, В.Стефаника, М.Лисенка і С.Людкевича.

Чільне місце в українському живописі першої половини XIX ст. займає Т.Шевченко, який в 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Вихований на традиціях класицизму, він поступово перехо-дить до реалізму, одним із перших починає змальовувати життя та побут селянства («Циганка-ворожка», «Катерина», «Селянська роди-на» та інші). Подорож в Україну народжує задум створити серію офортів під назвою «Живописна Україна». Шість офортів цієї серії, які з’явились у 1844 р. у Петербурзі, відзначаються високою техні-кою та життєвою правдою. Художник-патріот задумав представити Європі свою батьківщину з її самобутньою історією, культурою й побутом. Пояснювальні тексти під офортами було вигравірувано французькою мовою. «История Южной России изумляет каждого своими происшествиями и полусказочными героями, народ удиви-тельно оригинален, земля прекрасная. И все это до сих пор никем не представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и живописцев, и поэтов», – пи-сав Т.Шевченко в листі до Чернігівського цивільного губернатора Павла Гессе.

Одним з провідних жанрів у творчості Т.Шевченка був портрет. Його пензлю належить близько 130 портретів, серед яких найбільш цікаві – автопортрети. В 1860 р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

У живописі другої половини XIX ст. сюжети на українські теми знайшли втілення в полотнах Костянтина Олександровича Рутовсь-кого (1826–1893). Він відомий своїми ілюстраціями до творів М.Гого-ля, Т.Шевченка, Марко Вовчок, а також до біографії Т.Шевченка. В 1875 р. художник завершив роботу над картиною «Кобзар над Дніпром».

Художня довершеність притаманна картинам співця природи і народного побуту України Миколи Пимоненка (25.02.1862– 13.03.1912). Найбільш відомі його роботи – «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс», «Проводи рекрутів».

Розвивався пейзажний живопис. Своє обдарування в ньому най-більше проявив Сергій Васильківський (7.10.1854–24.09.1917). Його полотна «Отара в степу», «Ранок», «Козача левада», «Степ на Україні», «В Запорізькому степу», «На Харківщині» – це своєрідний гімн українській природі.

Батальний живопис започатковує Микола Самокиш (13.10.1860– 18.01.1944). Його перше полотно на цю тематику – «Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцом». Найбільш відома з історичних полотен картина М.Самокиша «Бій Максима Криво-носа з Ієремією Вишневецьким».

Майстром психологічного портрета був Олександр Мурашко (26.08.1875–14.06.1919). Він є автором відомої картини «Похорон кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький.

Багато зробив для України Ілля Юхимович Рєпін (1844–1930), родом з Чугуєва на Слобожанщині. Пензлю великого художника на-лежать картини: «Українська селянка» (1880), «Портрет Т.Г.Шев-ченка» (1888), «Українське весілля» (1928) та багато інших. Його перші життєві враження пов’язані з Україною – акварель «Банду-рист» художник намалював у 15 років.

Понад десять років (1880–1891) працював І.Рєпін над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував ху-дожнику український історик, археолог, етнограф, фольклорист, пись-менник Дмитро Іванович Яворницький (1855–1940), який все своє життя присвятив вивченню історії запорізьких козаків і якого за це називали Нестором Запорізької Січі. Кошовим отаманом Іваном Сірком в картині зображений генерал Михайло Іванович Драгоми-ров.

Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.

І.Рєпін намагався виховувати «українських Матейків» і давав своїм учням завдання писати на українські історичні теми. Найвідо-міша картина – «Гість із Запоріжжя» Фотія Красицького (1873– 1944), внучатого племінника Т.Шевченка.

Автором знаменитого портрета Т.Г.Шевченка та картин на ук-раїнську тематику був російський художник Іван Крамськой (1837– 1887). Він, як і І.Рєпін, входив до Товариства пересувних художніх виставок, яке стало провідним мистецьким об’єднанням у Росії в 70-х роках XIX ст.

Розвиток українського національного образотворчого мистецтва в другій половині XIX ст. зосереджувався у трьох мистецьких цент-рах – Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської малювальної шко-ли, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців і реорганізованої в 1889 р. в художнє училище, мали право продовжу-вати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних іспитів. З 1875 р. в Києві діяла заснована М.Мурашком малювальна школа, учнями якої були відомі згодом магістри українського живо-пису М.Пимоненко, С.Костенко. І.Іжакевич. Ф.Красицький, а також російські художники М.Врубель, В.Ссров, К.Малевич. Про прагнен-ня утвердити свою самобутність свідчить також створення українсь-кими художниками мистецьких об’єднань – Київського товариства художніх виставок (фактично виникло у 1887 р., організаційно ж оформилось у 1893 р.), Товариства південноросійських художників в Одесі (1890).

В Галичині душею національного мистецького життя був талано-витий художник (пейзажист-лірик і портретист) Іван Труш (1869– 1941), зять М.Драгоманова. Він є автором портретів відомих діячів української культури І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка та інших. І.Труш виступив ініціатором створення в Галичині українсь-ких художніх товариств. У 1898 р. він створив у Львові Товариство до розвою руської штуки, а в 1905 р. – Товариство прихильників украї-нської штуки.

Значною подією в культурному житті всієї України стала перша всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою І.Тру-ша в 1905 р. у Львові.