Національний виховний ідеал Г.Ващенка.

 

Г. Ващенко обгрунтовано вважав, що ідеал не може бути постійним, він повинен удосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також приймати до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати». Тому на формування ідеалу вихованця в сучасних умовах впливають процес державотворення в Україні, загальна демократизація, гуманізація і гуманітаризація національної системи освіти та виховання, стан суспільно-економічного, політичного і духовного життя суспільства, дія всіх суспільних інститутів та ідеологічної системи, загальнолюдські, національні та конкретні професійні цінності. їх перетворення в ідеал виховання також залежить від здатності вихованця усвідомлювати та сприймати їх, а згодом творчо трансформувати суспільний ідеал в особистісний.

На сьогодні в українському суспільстві склалася така ситуація: комуністичні ідеали зруйновано, а обгрунтування інших, дійсно українських, гуманних натомість йде вкрай повільно і незадовільно. Це позначається на зростанні злочинності та смертності в суспільстві, зниженні рівня добробуту, політичної активності українських громадян, втраті ними моральних критеріїв поведінки, позитивних життєвих орієнтирів. Негативні наслідки цих явищ позначаються, першою чергою, на вихованні.

На долю сучасного покоління українських вихователів випала важка і відповідальна місія – формування і обгрунтування ідеалу українського виховання. Для цього необхідно, по-перше, критично проаналізувати ідеали виховання, що мали місце в наукових доробках, творах видатних вітчизняних філософів, педагогів і літераторів, зробити об'єктивні висновки та визначити шляхи творчого застосування їхніх провідних думок; по-друге, об'єктивно оцінити кризу виховання в Радянському Союзі взагалі та сучасної системи національного виховання в незалежній Україні зокрема; по-третє, визначити філософську методологію сучасної української педагогіки, обгрунтувати її гуманістичну парадигму, втілювати цю парадигму в суспільну свідомість та зробити провідною мотивацією професійної діяльності українських педагогів; по-четверте, відповісти на таке запитання: «В чому полягають цілі й смисл існування людини взагалі та в Українській державі – зокрема?»

В руслі сучасних гуманістичних тенденцій педагогічна наука досить чітко визначає основні цінності в національній системі виховання й освіти: це – пріоритет інтересів Людини, орієнтація на загальнолюдські цінності, допомога вихованцю самоактуалізуватись у житті, спрямованість виховних зусиль не до людини, а до її особистості. Таким чином відбувається пошук людиною своєї особистості. Тому виховний ідеал має бути конкретним і сприяти пізнанню вихованцем самого себе, його творчій самореалізації. Такий підхід є дійсно особистісним.

 

Проаналізуємо два підходи до визначення ідеалу виховання: Г. Ващенка і Г. Сковороди. На ідеалі національного виховання Григорія Ващенка акцентують увагу багато авторів під час формування сучасного ідеалу. В його основі – критика «більшовицького» ідеалу виховання і необхідність опори на загальнолюдські та національні цінності, що є духовним надбанням українського народу. До загальнолюдських цінностей належать закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, визнання ідеалів любові й краси. Носієм усіх цих цінностей є християнська релігія. Вона орієнтує людину на служіння Вищому ідеалові.

Водночас, людина народжується і живе в конкретному національному середовищі. Таким чином, ідеал національного виховання грунтується на служінні Богові і своїй нації. Бог – це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса тощо. Нація – реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному розумінні виховний ідеал, за Г. Ващенком, – людина, яка служить Богові й Україні.

 

На його думку, благом для Батьківщини є:

1) державна незалежність, можливість українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське й релігійне життя;

2) об'єднання всіх українців, незважаючи на їхнє територіальне походження, церковну приналежність, соціальний стан, в одну спільноту з єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом;

3) справедливий державний устрій, що підтримував би лад у суспільстві й водночас забезпечував особисті права і волю кожного громадянина, сприяв розвиткові й прояву його здібностей для загального блага;

4) справедливий соціальний устрій, за якого зникла би боротьба між окремими суспільними групами;

5) високий рівень народного господарства і справедлива його організація, без елементів експлуатації, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян;

6) розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти; піднесення її до найвищого світового рівня;

7) високий релігійно-моральний рівень українського народу, втілення в життя вчення Христа;

8) здоров'я українського народу, зведення до мінімуму його хвороб і виродження.

 

Така орієнтація виховного ідеалу приводить до категоричного протиставлення українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, яка грунтується на матеріалізмі й атеїзмі; а з іншого – національно-соціалістичній ідеології фашизму з її проповіддю культу сили і зневаги до людини.

На думку І. П. Підласого, виховний ідеал Ващенка має пасивний характер. «Напевно, головним недоліком вибудованого Г. Ващенком виховного ідеалу, як, до речі, і багатьох інших подібних ілюзорних схем, є той, що в ньому загубилася людина. У цій частині ідеал Г. Ващенка нічим неї кращий за комуністичний, де людину заховали ще глибше, вивівши на поверхню колектив, державницькі та ідеологічні; вартості. Такий ідеал, як підтверджує історія, ніколи не стає дієвим орієнтиром виховання». Важко не погодитися з ним адже багато тверджень Г. Ващенка є абстрактними і не приваблюють сучасну молодь. Виховний ідеал має чітко окреслити основні життєві орієнтири українського громадянина з урахуванням політичних, соціально-економічних, культурних і релігійних реалій сьогоднішньої України, дати конкретні відповіді на складні питання сьогодення, врахувати гуманістичні орієнтири розвитку світової філософської та педагогічної наук. Центром сучасних філософських, психологічних і педагогічних концепцій поступово стає людина й, першою чергою, її особистість. На нашу думку, з робіт Григорія Ващенка слід брати глибоку любов до українського народу, високий професіоналізм, відданість Батьківщині та цим смислом наповнити сучасний ідеал українського виховання.