Талан- п*єса із життя інтелігенції

Драму «Талан» М. Старицький присвятив Марії Заньковецькій — видатній акторці, яка високо піднесла українське сценічне мистецтво. У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних позицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед народом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва.

Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.

Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів».

Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти апологетів безідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні принципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич та інші актори. До належить і молода талановита актриса Марія Лучицька.

У театрі Лучицька веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець.

Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.

У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору.

Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу.

Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної поезії і мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і зденаціоналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка Квятковська, деспотичний антрепренер Костенко, продажний журналіст Юркович. На деякий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку, залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла П’єса «Талан» не позбавлена окремих мелодраматичних прийомів, і все ж її можна вважати одним із кращих зразків жанру соціально-психологічної драми в українській літературі. Як режисер Старицький виходив із засад правдивості, життєвості, поваги до слова — одного із найважливіших засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського в зображенні життя акторів провінційного театру, він у драмі «Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу народу, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми інтелігенції та народу.

Продовжуючи типологічний ряд образів жінок, які ведуть нерівну боротьбу за особисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а в момент найвищого творчого злету.в домі чоловіка.

Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського театру. Філософська проблема вибору між любов’ю, сімейним життям і сценою, від якої залежить душевний стан героїні, якісно відрізняєм «Талан» від драми М. Старицького «Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де суперечність між почуттям та обов’язком виявилась усе ж у межах сімейно-побутових. Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в суперечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є предметом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшному натискові вульгарності та корисливості.