Трупа М.Старицького.Актори,репертуар,особливість режисури,сприйняття публіки

 

Михайло Старицький- театральний діяч

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (*2 (14) грудня 1840, Кліщинці — †14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.

На 1883 - 1893 роки припадає найяскравіша сторінка діяльності Старицького як організатора театру і драматурга. Саме в 1883 році Михайло Петрович став директором першої професійної української трупи, створеної в 1882 році Марком Кропивницьким з таких акторів, як Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський. Згодом до них приєдналися Іван Карпенко-Карий, Ганна Затиркевич-Карпінська, Марія Садовська-Барілотті, Олександра Верина та інші. Успіху трупи в Україні, Росії, Молдавії, Криму та Польщі сприяли як творча позиція, так і самовіддана діяльність Михайла Старицького - її директора. Продавши маєток, він оновив декорації, костюми і реквізит, закупив інструменти для оркестру, створив новий хор, поліпшив матеріальні умови життя всіх працівників. Географія гастролей трупи Михайла Старицького дуже красномовна: Москва, Петербург, Варшава, Мінськ, Вільнюс, Астрахань, Тифліс і багато інших міст, де керівник і очолюваний ним великий колектив пропагували українське слово і національне мистецтво. Щоб зрозуміти, в яких умовах жив і працював театр, досить сказати про заборону київського генерал-губернатора виступати в Київській, Волинській, Кам'янець-Подільської, Полтавській і Чернігівській губерніях. Мало сприяв розвитку українського театру і його застарілий репертуар. Це спонукало Михайла Старицького до написання ряду п'єс за сюжетами інших авторів. До найпопулярніших інсценізацій та драматичних переробок з українського матеріалу належать «За двома зайцями» (і нині популярна в багатьох театрах комедія), «Крути, та не перекручені», «Чорноморці».

Міжпредметні паралелі. За мотивами творів Миколи Гоголя на українські теми Михайло Старицький створив оперету «Різдвяна ніч», п'єсу «Сорочинський ярмарок», лібрето опери та драму «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, або Русалчин великдень» (музика Миколи ЛисенкаЧесть драматургу робить те, що завдяки його інсценізаціям істотно посилювалася соціальна та психологічна основа першотворів. Висока сценічність, досягнута в результаті переробок, є винятковою заслугою Михайла Старицького. Життєвість його інсценізацій та драматичних переробок підтвердила вже вікова сценічна історія цих творів.

 

Трупа М.Старицького.Актори,репертуар,особливість режисури,сприйняття публіки

1883 по 1885 рік М. Старицький очолює і забезпечує матеріально першу об’єднану українську професійну трупу, створення якої було своєрідним підсумком багаторічних зусиль його в організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в яких брали участь М.Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та інші видатні актори,мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Одесі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові,Кишиньові, інших місцях. Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає багато сил роботі з творчою молоддю. В 1887–1888 роках трупа Старицького з успіхом виступає в Москві та Петербурзі, а згодом гастролює у містах Поволжя, у Вільно, Мінську, Тифлісі. Розуміння зв’язку соціальних і національних проблем у визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами епічності п’єсах «Тарас Бульба» (1881 р.), «Богдан Хмельницький» (1887 р.) (безперечно, пов’язаній із його ж романом-трилогією з часів Хмельниччини) та «Оборона Буші» (1899 р.).

У п’єсах Старицького на сучасну тематику — «Зимовий вечір», «Розбите серце» (1891 р.), «У темряві» (1892 р.), «Талан» (1893 р.), «Крест жизни» (1901 р.), — різних за поетикою, позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає в міру своїх можливостей слабшого. Письменник також тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними розвідками в цьому напрямі були його п’єси «Остання ніч» (1899 р.) і «Крест жизни». Своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Старицький висловив у доповіді на

Першому всеросійському з’їзді сценічних діячів (15 березня 1897 р.). Він звернувся до з’їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, Іван Франко вказав, що завдяки йому з’їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були «значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії».

Почавши писати п’єси з необхідності, М. Старицький досяг у них високої майстерності і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів; разом з іншими корифеями він надав цьому родові літератури вагомого значення у культурному процесі