Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

За двома зайцями




(проблематика,образи,конфлікти)

 

«За двома́ зайця́ми» — комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.

Написана 1883 року українською мовою.

У ній розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.

У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.

На початку 1880-х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, який входив до цього гуртка, почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору. Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох письменників.

У тому ж році перероблена п'єса була дозволена цензурним комітетом до постанови театральною трупою М. Старицького. Після її прем'єри 4 листопада 1883 року у Києві комедія мала великий успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.

Відомо, що роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проні — Марія Садовська, Сірка — Іван Карпенко-Карий.

Свирид Петрович Голохвастов — це гіперболізоване втілення всіх характерів юнаків-жевжиків, для яких вдале одруження стало єдиним способом реалізуватися й закріпитися в соціальному житті, покращити своє становище. Для таких людей праця не є сенсом існування, вони, наче безтурботні метелики, літають життям, не помічаючи, що руйнують при цьому людські душі. Так і Свирид Петрович прагне одружитися з негарною і дурнуватою Пронею Прокопівною, щоб жити безбідно. Дівчина, незвикла до чоловічої уваги, відразу ж тане, не розуміючи, що Голохвастов зовсім не любить її. Здається, що ситуація розвивається за планом Свирида Петровича, однак саме в цей момент жевжик зустрічає Галю — втілення краси й цноти, справжню мрію кожного чоловіка. Голохвастов закохується і розривається надвоє: він має одружитися з Пронею з розрахунку і хоче бути з Галею через кохання. Дійсно, Свирид Петрович погнався за двома зайцями, та жодного не спіймав, оскільки брехня завжди виходить на світ Божий, ніколи вона не залишається непокараною. Саме в день весілля інтриги Голохвастова, чи як називає його батько Проні "Голохвастого", розкриваються, і він з ганьбою мусить залишити Київ. Фінальна сцена фільму просто блискуча: Свирид відступає, осміяний усіма оточуючими, Проня Прокопівна плаче і лається (вона зовсім не варта жалощів, бо сама досить жорстока до своїх близьких, байдужа до них), а Галя зі своїм коханим гордо спостерігають за цим — саме вони є у фільмі втіленням позитивних рис.

 

32.Аналіз п’єси «Несудилось»

«Драма ця,--писав М. Старицький,--була задумана мною ще в 1876 році і в тому ж році не тільки подібний план, а й дві перших дії були закінчені, але внаслідок заборони малоросійської сцени роботу цю я облишив, не бачачи в найближчому майбутньому цілі її застосування».

Тоді ця драма мала назву «Панське болото», і задум її безпосередньо зв'язаний з животрепетними явищами тогочасної дійсності, які вивчав М. Старицький, з одного боку, і працею його над перекладом «Гамлета» Шекспіра, з другого боку.

Після порад знавців літератури та сцени М. Старицький закінчив драму вже під назвою «Не судилось» (1881), щоб надрукувати її в альманасі «Рада», який він тоді організував. Але через потрійну цензуру в Києві і в Петербурзі та інші ускладнення з виданням альманаху «Рада», ч. 1 вийшла аж в 1883 р. (дозволено цензурою -- Київ, 12. IV. 1883 р.).

«Не судилось»--драма на 5 дій, яка за змістом більше відповідає назві її першої редакції -- «Панське болото». Підносить вона нову важливу тему в українській драматургії того часу, даючи одну з кращих реалістичних картин українського села після реформи 1861 року. Суть драми, звичайно, не в тому, що панич Михайло Ляшенко занапастив життя бідної дівчини-селянки Катрі Дзвонарівни., Та це й не було б новим після Шевченка в українській літературі більш новим є те, що син поміщика щиро покохав, захоплюючись взагалі поезією народу, селянку - сироту, яка всією душею теж закохалась у нього. Але через різницю станів, маєтків та через інтриги їм „насудилося” бути в парі, бо Катря загинула, не витримавши натиску панів, сільської темряви та власного зрадженого сумління. Одначе й цим не вичерпується зміст драми

М. Старицький, прекрасно обізнаний з життям поміщників на селі, особливо 60-70 років XIX століття безпосередньо знаходячись середніх, захоплювався разом з М. Лисенком «ходінням в народ», переважно в коло сільської молоді, йому були відомі випадки одруження паничів з селянськими дівчатами (згадаймо хоч би любого йому «дядю Олексашу», якого введено епізодом в драму), і в цьому вбачалась ознака нового часу.

Пильно спостерігає молодий, драматург, як складаються пореформені відносини на селі, натрапляючи неминуче на соціальні та національні суперечності, які виростали на очах, і глибоко хвилювали його, примушували замислюватись над ними і робити певні висновки.

Справді, особиста драма нещасливого кохання (Михайло -- Катря - Дмитро) розкривається в органічній єдності з соціальним та національним колізіями. Характерними для тодішнього життя в українському селі що промовисто названо було автором „ Панське болото”, в глибині якого загострювалась боротьба між поміщиком і селянами всупереч твердженням ліберально - буржуазних теоретиків того часу.

Саме характерні мешканці цього «болота» або, як ще гостріше визначав Павло Чубань,-- «багна», які так чи інакше зв'язані з особистою драмою, поставлені в основі розвитку дії твору, що визначає його сюжет

Найбільше місця в творі займає постать панича Михайла, який спочатку нібито захоплений новими ідеями народолюбства, видимо, під впливом свого товариша -- лікаря Павла.

Михайло полюбляє ходити в розкішній українській «мужицькій» одежі, розмовляти українською «простонародною» мовою, бувати вечорами серед селянської молоді, а особливо серед дівчат, як освічений панич м'якої, чулої вдачі, що шукає поезію в житті.

Він похваляється, що буде «працювати там, де мені мило,-- на користь народові».

Селянська молодь, видимо, щиро сприймає, панича, а особливо красуня-сирота Катря Дзвонацівна, до якої він залицяється, а потім, заволодівши душею і тілом її, не може вирішити, як вийти з скрутного становища, щоб і «чесним» залишитись, і проти батьків не піти, бо тоді доведеться жити своїм трудом. Тепер на Михайла, що гірко шкодує за втраченою поезією, не впливає ні вмовляння Павла, щоб він негайно одружився з Катрею, ні приклад дяді Олександра. Він охоче слухає Бєлохвостова, погоджується на матеріальну винагороду Катрі, що буде як «покровительствуемая любовница», яку «никто не обидит», бо така по суті «болотяна» природа Михайла зо всіма її панськими якостями.

Вболівання й каяття його над умираючою Катрею не знімають цих якостей, які з таким нищівним докором підкреслює Павло в останній репліці над трупом Катрі: «То така, паничу, ваша поезія?»

Та воно й не дивно, бо народився й виріс Михайлов панській родині, де заправляє,мати його Анна Петрівна -- «слабонервная, чувствительная», вкрай егоїстична і розбещена пані. Їй чужі будь які демократичні поривання, елементарна лояльність і навіть звичайне почуття жінки - матері. Вона скаженіє, втрачаючи людську подобу, як тільки бачить Михайла з Катрею: «А! Мерзавка! ІІотаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына! Я тебя собственными руками разорву. (Сіпається до Катрі)».

Батько Михайла -- поміщик Іван Ляшенко -- простий і поведінки й завзятий кріпосник з переконання. Найбільше він клопочеться над тим, щоб знайти нові засоби визиску колишніх кріпаків за допомогою орендаря Шльоми, в якого він на позичках. Він заграє з гувернанткою, коли не бачить жінка й діти ненавидить, як лютого ворога, свого брата Олександра за його демократизм. На Катрину драму він дивиться як кріпосник: «...скручу з парубком, дам придане та й витурю..».

Тут же в «панському болоті» чудово своє почуває ч «англоман», фатуватий «європеєць» поміщик Бєлохвостов -- кузен Ляшенчихи, який зухвало глузує з «хлопоманства», з української мови, називаючи її «выдуманным диалогом». Розбещений пошляк Белохвостов, навіть коли Катря на очах з горя тяжко страждає, вигукує по-французьки: «Але вона чарівна»

Зухвало грубою, цинічною виростає в «болоті» Зізі - сестра Михайла, немов завершуючи коло Ляшенків.

Біля панів виросла цілковитою моральною потворою покоївка Аннушка, й, неначе гнилий пень, стирчить серед «болота» ще з кріпацьких часів старий лакей Харлампій, по жалкує за кріпацтвом, коли, мовляв, було справжнє «вельможне панство», а тепер «з мужвою воловодиться».

Як і Аннушка, Харлампій своїм грубим втручанням допомагає доконати Катрю в її недолі.

М. Старицький нещадно викриває нікчемність і жорстокість цих мешканців «папського болота», протиставляючи ті здорові позитивні сили, що зростають і стають на боротьбу за кращу долю трудящих. Він показує образ типового різночинця-народника 60-х рр. -- молодого лікаря Павла Чубаня, який заводить школу для народу, позичкову касу, лікарню, розтлумачує селянам, як відстоювати свої права, наводить їх на шлях боротьбу проти панів-визискувачів. За демократичні переконання й вчинки Павла ненавидять поміщики але глибоко поважають і слухають селяни. Він щирий друг Катрі, матері її й Дмитра, який, не дивлячись ні на що, глибоко, кохає Катрю, виступає месником за неї й за всі кривди.

Особливо зворушливий образ Катрі головної героїні драми. Тендітна сором'язлива дівчина-сирота ніжної ліричної вдачі, довірлива й щира, здатна на глибокі почуття красуня. Наштовхнувшись на грубі і нездоланні для її натури перешкоди, вона передчасно загинула.

Драма «Не судилось» піднесла животрепетні питання і соціальних і національних взаємовідносин, що складались.у60--70-х рр. XIX ст. на селі.

М. Старицький, правдиво змальовуючи реалістичну драматичну картину на добре відомому йому матеріалі, неминуче прийшов до сумних висновків щодо цих «нових» пореформених порядків на селі. Справді, національне питання в устах Михайла прозвучало досить декларативно, а тим більше наведені вище твердження, то такі паничі («ми») стоять «за освіту меншого брата, за народне щастя і правду», бо в розвитку дії драми недвозначно показано, на що такі паничі здатні та яке «щастя» і «правду» вони відстояли.

Автор зачепив найважливіші струни сучасного суспільного життя, розкрив недугу, яка відчувається всюди в наш час, і зобразив її в таких рисах, в яких вона проявляється в сучасному суспільстві».

 

 







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 5915. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия