Суспільно-політичний рух в українських землях у першій половині ХІХ ст.

У першій половині XIX ст. політичне життя в Україні розвивалося дуже повільно. Зумовлено це було, насамперед, репресивною політикою царського уряду щодо будь-яких проявів невдоволення українців. Виникнення в Україні суспільних рухів, свідчило про зростання опозиційності до самодержавної влади.

 

Суспільне життя цього періоду в Україні визначали дві тенденції: по-перше, це втрата національної політичної та державної еліти, трансформація її свідомості у малоросійський менталітеті, по-друге, посилення кріпацтва, яке призводило до різних форм протесту селянства.

 

Одним із перших таємних політизованих рухів було масонство. В Україні перші масонські ложі виникали у Полтаві ("Любов до істини") і Києві ("Малоросійське товариство"). Ці організації виникали переважно у великих містах та містечках. Протягом 1817-1819 рр. вони виникали у Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам'янці-Подільському. Найвиразніше українська національно-визвольна спрямованість виявилась у полтавській масонській ложі "Любов до істини", яку заснували місцеві урядовці і поміщики, переважно українці: І. Котляревський, С. Кочубей, Г. Тарновський, С. Петровський та ін. Учасник цієї ложі В. Лукашевич (виходець із давньої козацько-старшинської родини, проводир дворянства Переяславського повіту) став організатором у 1821 р. Малоросійського таємного товариства. Це вже була громадсько-політична організація, яка ставила за мету домогтися державної незалежності України. Каральні органи російського царизму не дали змоги Малоросійському товариству розгорнути практичну діяльність щодо втілення в життя своїх програмних положень. Царський уряд, відчуваючи з боку масонів потенційну загрозу, у 1822 р. видав указ про заборону всіх таємних організацій і гуртків, насамперед масонських лож. У1826 р. Микола І підтвердив чинність "височайшого указу", а з 1849 р. масонство стало переслідуватися законом.

 

Основною причиною декабристського руху також стала криза феодально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором - війна 1812 р., яка привела до активного поширення західноєвропейських ідей, ознайомлення з соціально-політичним досвідом Європи, зростання серед дворянства відчуття власної гідності та значимості у суспільстві, сподівань українського селянства та козацтва на соціальні привілеї.

 

У 1816 р. в Петербурзі виникає дворянська таємна політична організація "Союз порятунку", члени якої ставили собі за мету шляхом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. Однак, розбіжності у поглядах між радикалами та поміркованими призвели до розпаду цієї організації. На її уламках виникла нова таємна організація - "Союз благоденства" (1818-1821 рр.), з центральними органами у Москві й Петербурзі. Організація мала свої філії у провінціях, що діяли у Тульчині (на Поділлі), с. Кам'янці (Черкащина), на Волині та у Києві. Через наростаючі суперечності між радикальною та ліберальною частинами "Союзу" у 1820 р. він був реорганізований, внаслідок чого було утворено дві організації - "Північне товариство" в Петербурзі і "Південне товариство" в Україні з осередком у Тульчині. Останнє очолювали П.Пестель, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли.

 

Протягом 1821-1825 рр. обидва таємні товариства набрали сили, залучили до опозиційної діяльності нових борців. "Південне товариство", яке налічувало 101 особу і помітно впливало на розташовані в Україні урядові війська, мало три управи - Тульчинську (Поділля), Васильківську (Київщина) і Кам'янську (Черкащина). "Руська правда" обстоювала відверто великодержавні позиції неподільності території Російської імперії, хоч і закликала до демократичного оновлення її форм державного управління (на зразок конфедерації Сполучених Штатів Америки) та до соціально-економічних перетворень ринкового (капіталістичного) характеру. Зокрема, проголошувались необхідність повної ліквідації самодержавного ладу і заміна його республіканською формою правління, встановлення правової рівності громадян, проведення земельної реформи з частковою конфіскацією поміщицьких земель, наділення селян земельними ділянками без викупу, створення великих громадських фондів і надання права на придбання землі у приватну власність. З 1823 р. у Новоград-Волинському діяла таємна організація- "Товариство об'єднаних слов'ян", в роботі якого брало участь 60 осіб.

 

Революційний виступ декабристів 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі у Петербурзі закінчився поразкою. Протягом місяця урядові війська придушили повстання Чернігівського полку, після чого настав період жорстокої реакції. Причини поразки повстання декабристів крилися передусім в їх відірваності від народу, відсутності підтримки з боку населення, а також у мало чисельності, відсутності єдиної ідеології, недостатній організованості дій і нерішучості керівників повстання.

 

Колонізаторська політика російського царизму викликала в українському суспільстві наприкінці ХУШ - на початку XIX ст. все більше зростаючий спротив. Про це свідчили події та процеси українського національно-культурного відродження XIX - початку XX ст.

 

Колискою цього відродження стала Слобожанщина, де з ініціативи української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами людей усіх станів, 1805 р. в Харкові було відкрито університет. Це був на той час єдиний вищий навчальний заклад на українських землях, що перебували в складі Російської імперії. Харківський університет став не лише науково-освітнім центром, а й провідником української культури. За перші півсотні літ існування вишу освіту в ньому здобули до 2800 осіб. При університеті було відкрито друкарню і книгарню, видавались газети, альманахи, часописи. Ці видання висвітлювали не тільки поточне соціально-економічне і політичне життя регіону, а й історичне минуле українського народу, самобутність української культури. Девізом першого в Україні масового часопису "Украинский вестник", що видавався в Харкові з 1816 по 1819 рік, було проголошено: "Сприяти всебічному піднесенню науки і літератури". "Украинский вестник" першим започаткував друкування українською мовою. Зокрема, професор (пізніше-ректор) Харківського університету Петро Гулак-Артемовський друкував тут українською мовою свої поетичні та літературні твори. Земляк і сучасник Гулака-Артемовського Григорій Квітка-Основ'яненко довів, що українською мовою можна писати і високохудожні прозові твори. Видана у Москві й Харкові збірка "Малоросійські повісті" мала величезний успіх в освічених людей і принесла Квітці славу батька української прози. Навколо цього авторитетного митця і народознавця гуртувалася передова українська молодь. Як директор і режисер, він керував роботою стаціонарного професійного театру, в репертуарі якого були його власні твори - комедії "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-деншик" та ін. З популярними п'єсами І. Котляревського "Наталка-Полтавка" та " Москаль-чарівник" гастролювала у Харкові трупа Полтавського стаціонарного театру.

 

Під впливом Г. Квітки-Основ'яненка зайнявся українською тематикою випускник Харківського університету Микола Костомаров, який пізніше прославився як історик України. Важливим чинником в процесі українського культурного відродження було поширення історичних знань про минуле України. Інтерес української шляхти до історії був викликаний досить прозаїчними причинами. Претендуючи на затвердження у стані російського дворянства, колишня козацька старшина збирала різноманітні історичні документи, грамоти, літописи тощо, які мали підтвердити її шляхетське походження. На цьому ґрунті надзвичайно пожвавився інтерес до історичного минулого України, відродження традицій, пробуджувався патріотизм і національна свідомість. Десятки і сотні родин українських освічених людей мали списки славнозвісних козацьких літописів XVII- XVIII ст. - Самовидця, Величка, Граб'янки, поширювали їх серед громадськості. Найбільшої популярності набув історично-публіцистичний твір"Історія Русів", авторство якого не встановлено. У 1822 р. у світ вийшла перша узагальнююча, документована чотиритомна праця з історії України Дмитра Бантиш-Каменського - "История Малой России". І хоча автор не заперечував зверхності Російської імперії над Україною, проте, обстоював право на автономне козацьке самоврядування.