Огороджуюча осушувальна мережа

Огороджуюча мережа призначена для захисту осушуваної території від припливу зовні поверхневих або ґрунтових вод. Надходження надлишкових вод збоку звичайно є неосновною, але дуже поширеною причиною надлишкового зволоження, воно підсилює дію інших причин і тому огороджувальна мережа є необхідною частиною більшості осушувальних систем.

Для огородження від припливу поверхневих вод застосовують відкриті нагірні канали, приплив ґрунтових вод перехоплюють відкритими ловильними каналами або закритим ловильним дренажем.

Нагірні канали прокладають вздовж верхньої межі осушуваної території, у місцях інтенсивного припливу поверхневих вод з водозборів, що розміщені вище. При наявності зораних еродованих схилів огороджувальні канали для запобігання їх замуленню зміщують на 40...60 м нижче підошви схилу (рис. 2.24).

Огороджуючі канали у плані можуть бути суцільними або переривчастими (рис. 2.25). Суцільні канали краще перехоплюють поверхневі води, але через велику протяжність перевантажені водою. Переривчасті канали не перешкоджають сполученню між осушуваними ділянками і прилеглою територією. При проектуванні систем двосторонньої дії огороджувальні капали використовуються для підведення води на зволоження і звичайно проектуються суцільними.

Форма поперечного перерізу огороджувальних каналів звичайно трапецієвидна. Розміри нагірних каналів розраховуються на максимальний приплив поверхневих вод з прилеглих водозборів, але частіше приймаються конструктивно: глибина їх-1, 0...1, 5 м, ширина по дну - 0, 4...0, 6 м, закладання укосів - .

Рис.2.24. Розміщення нагірного каналу для перхвату поверхневих вод:

 

1- нагірний канал; 2- кавальєр вийнятого грунту; 3- еродовий схил

2.25.Рис. Схеми розміщення в плані нагірних каналів:

 

1-суцільний нагірний канал; 2-переривчастий нагірний канал;

3-транспортуючі збирачі; 4-магістральний канал; 5-горизонталі

 

Для полегшення надходження води у нагірні канали весь грунт, який з них виймають, складають па низову сторону (і в наступному розрівнюють); для кращої стійкості каналів укіс з боку припливу води можна робити більш пологим.

Ловильні канали проектують по лінії вклинювання ґрунтових вод або в місцях меншої потужності водоносного горизонту.

Глибину ловильних каналів призначають такою, при якій би на осушуваній території за каналом забезпечувалось необхідне зниження рівня ґрунтових вод. При значній потужності водопроникних ґрунтів ловильні канали проектуються глибиною 1, 5...2, 0 м, тобто на 0, 5...0, 7 м глибше норми осушення. При цьому частина ґрунтового потоку буде проходити під дном каналу, але на осушуваній території буде забезпечене необхідне зниження ґрунтових вод (рис. 2.26 ).

 

Рис. 2.26. Схема ловильних каналів:

 

а - при глибокому заляганні водоупору; б - при близькому заляганні водоупору; 1 - рівень ґрунтових вод до влаштування каналів; 2 - те саме після огородження ловильними каналами; 3 - торф; 4 - піщані ґрунти; 5 - водоупор; 6 - ловильний канал

 

Якщо ж водоносний пласт, що живить осушувану ділянку, на глибині до 1, 5...2, 0 м підстилається водотривким шаром, то ловильний канал врізають на 0, 2...0, 3 м у цей шар, у цьому випадку досягається повне перехоплення ґрунтових вод (рис. 2.26).

Відкриті ловильні канали, як правило, перехоплюють і поверхневі води, тому вони найчастіше є нагірно-ловильними; вийнятий з них грунт потрібно вкладати на низову сторону. Коефіцієнти закладання укосів для глибших ловильних каналів приймають більшими (приблизно на 0, 5), ніж для нагірних каналів.

Замість глибоких (2, 5...3, 0 м) відкритих ловильних каналів, під якими втрачається значна площа і переріз яких нестійкий, проектують закриті ловильні дрени. Для кращого перехоплення ґрунтових вод траншею над дреною слід засипати водопроникними ґрунтами.