Моделі стратегічної управління та їх характеристика

У процесі непростого розвитку теорії стратегічного менеджменту з’явилось багато підходів до стратегічного менеджменту, шкіл. Їх ретельне вивчення дозволяє виявити принципові відмінності і об’єднати у певні групи, що формують розуміння моделі стратегічного управління.

Розрізняють наступні моделі стратегічного управління: аналітичного стратегічного управління, формалізованого стратегічного управління, ситуативного стратегічного управління, принципологічного стратегічного управління. Розглянемо характеристику існуючих моделей.

Модель аналітичного стратегічного управління. Основним імперативом даної моделі стратегічного управління є твердження, що майбутнє неможливо дослідити методами екстраполяції, але характер майбутніх змін цілком передбачуваний. Тому першочерговим завданням реалізації даної моделі є проведення стратегічного аналізу перспектив розвитку суб’єкта ринку у нових умовах середовища.

Для цього застосовують метод SWOT-аналізу, що допомагає з'ясувати взаємозв'язок зовнішнього середовища і внутрішнього потенціалу через систему факторів: можливості та загрози середовища – сила та слабкість організації.

У подальшому здійснюється аналіз позиції організації у конкурентному середовищі, задачею якого є визначення умов покращення показників її діяльності в результаті можливого удосконалення конкретних стратегій на певних ринках.

Модель аналітичного управління об’єднує безліч варіантів прояву, застосування і реалізації стратегічних підходів, які у науковій літературі набули назв " школа дизайну" і " школа позиціонування".

Модель формалізованого стратегічного управління. Основою формалізації стратегічного управління є чітка регламентація процедур обґрунтування та реалізації стратегії. У свою чергу регламентація обумовлює конкретизацію аналітичних, планових і контролюючих процедур. Це стосується навіть формування цільових характеристик розвитку організації, які мають бути представлені переважно у кількісному вимірі.

Велике значення приділяється прогнозам як кількісним, так і сценарним. Останні мають на меті передбачити можливі варіанти ходу розвитку подій і підготувати організацію до відповідних, планово визначених дій. В результаті модель формалізованого управління реалізується в умовах багатоваріантності можливих стратегічних рішень, які у подальшому оцінюються і обирається краща стратегія. Після цього вона “операціоналізується”: встановлюється ряд ієрархій з різними часовими перспективами; створюється система планів, розробляються заходи по їх реалізації. Значна увага при цьому приділяється стратегічному контролю, основним завданням якого є оцінка виконання діючої стратегії.

Модель ситуативного стратегічного управління. Вона виникла в результаті подальшого удосконалення зовнішнього середовища, що значно обмежене, і навіть зробило неможливим передбачення майбутніх змін. За цих обставин організація має будувати свою діяльність, враховуючи так звані “слабкі сигнали”. Тобто її реакція на прояв нових факторів зовнішнього середовища повинна бути швидкою і адекватною. При цьому на ранніх стадіях появи ознак загроз, коли інформація недостатньо визначена, заходи повинні бути загального характеру, але направлені на збереження стратегічної гнучкості. Завчасне нарощування запасу гнучкості дозволить нейтралізувати загрозу або використати можливість на ранній стадії і зробити це організовано.

Модель принципологічного стратегічного управління. Принципологічний підхід, акумулюючи досвід інтуїтивного і ситуативного управління, передбачає визначення принципів поведінки організацій, додержання яких забезпечить системність управління і буде сприяти стабільності організації у динамічному середовищі. Така модель буде ефективною за умов, коли кардинальні швидкі зміни стратегічних орієнтирів дуже ризиковані.