Зберігання паливно-мастильних матеріалів

 

При зберіганні рідкого автомобільного палива необхідно передбачати заходи, що забезпечують повну безпеку при його зберіганні. Особливо посилюються вимоги при зберіганні бензину. Вже при температурі зверху 0°С повітря може бути насичено парами бензину в такій концентрації, що можливий вибух. Тому склади палива обладнають засобами пожежогасінні, розташовують на ізольованій захищеній території і забезпечують устаткуванням для заправки паливом. Основними місцями зберігання і роздачі палива є автозаправні станції (АЗС) і заправні пункти (ЗП).

Змащувальні матеріали зберігають в спеціальних маслосховищах, де рідкі масла містять в цистернах, а консистентні змащувальні матеріали - в металевих бочках з кришками. Склади змащувальних матеріалів розташовуються в підвальних приміщеннях під постами ТЕ автомобілів. На складі змащувальних матеріалів можуть зберігатися в спеціальних місткостях гас, промивальна рідина і інші матеріали.

Запас палива Зт на всі види роботи (лінійну, внутрішньогаражні і технічні потреби) визначають з виразу

Рідке автомобільне паливо зберігають в спеціальних підземних складах. Підземне зберігання палива менш небезпечне, займає меншу площу, не вимагає для зливу палива спеціальних насосних установок, забезпечує мінімальні втрати палива від випаровування і ін. Паливо знаходиться в резервуарах або цистернах різної місткості. Резервуар заглиблюють настільки, щоб щонайвищий рівень палива в ньому був не менше ніж на 0, 2 м нижче прилеглої території.

3. Зберігання запасних частин, агрегатів і матеріалів

Склад запчастин повинен відповідати наступним загальним вимогам: розташування складу повинне забезпечувати швидке і з якнайменшими витратами отримання запчастин і їх доставку за призначенням; склад повинен постійно мати в своєму розпорядженні запчастини в необхідній номенклатурі; повинен забезпечуватися захист запчастин від впливу температури і волога, механічних і інших пошкоджень; на складі необхідно мати устаткування, пакувальні і допоміжні матеріали, що забезпечують обробку запчастин від їх отримання і до реалізації з якнайменшими витратами фізичної праці і матеріальних засобів; склад повинен мати статистичні дані про щорічну витрату запчастин з урахуванням сезонності, а також необхідну обчислювальну техніку для виконання облікових операцій.

Складські операції по переміщенню запчастин звичайно механізовані. Для цього застосовуються різні механізми: електронавантажувачі, ліфти, тягачі з причепами-візками, кран-балки, крани-штабелери, конвейєри, роликові конвейєри і інше устаткування.

Раціональне розміщення запчастин, механізація операцій на складі, максимальне використовування площі і об'єму будівлі - важлива умова виконання складських операцій при оптимальних витратах.

Велике значення в забезпеченні збереження при транспортуванні і зберіганні запчастин на складах до моменту використовування має консервація запчастин. Вибір матеріалів консервацій залежить від таких чинників: матеріалу виробу, точності обробки консервованих поверхонь, планованого терміну зберігання, умов зберігання і транспортування, витрат на консервацію і розконсервовування і ін. Найбільш поширені наступні матеріали консервацій: пластичні змащувальні матеріали, рідкі масла консервацій, антикорозійні масла з властивостями, що мастять, полімерні покриття, мікровіск, інгібітори корозії.

У недавньому минулому пластичні змащувальні матеріали займали одне з провідних місць в асортименті консервуючих матеріалів. Утворюючи на поверхні виробів досить товсту жирову плівку, вони надійно оберігають вироби від корозії. Пластичні змащувальні матеріали застосовуються для консервації зовнішніх поверхонь виробів, що зберігаються на відкритих майданчиках, оскільки вони мало схильні до змивання водою. Проте унаслідок того, що консервація пластичними змащувальними матеріалами псує товарний вид виробів, вимагає великих витрат при розконсервовуванні і неекономічна з погляду витрати матеріалів, нині найбільш поширені рідкі інгибіровані масла і інгібітори корозії.

Економія при використовуванні для консервації рідких інгибірованих масел досягається завдяки легкості їх нанесення, невеликим витратам матеріалів і витратам при розконсервовуванні, можливості механізації процесу консервації. Принципова відмінність рідких інгибірованих змащувальних матеріалів від щільних консистентних полягає у тому, що рідкі змащувальні матеріали захищають метал від корозії в тонкому молекулярному шарі за рахунок абсорбції поверхнево-активних речовин - інгібіторів корозії - металом. Тому витрата рідких масел буває мінімальною, необхідно лише створити на поверхні металу тонку масляну плівку. При нанесенні змащувального матеріалу в підігрітому стані захисна плівка виходить тонше, витрата його при однаковій ефективності захисту менше. Не дивлячись на те, що рідкі ігибірованниє змащувальні матеріали коштують дорожче щільних, застосування їх дає великий економічний ефект.

Для консервації запчастин, що мають хромовані, оцинковані, забарвлені поверхні або включають гуму, пластмасу і інші неметалічні матеріали, часто використовують мікровоскові покриття. Ці захисні склади є водними або іншими восковими суспензіями, створюючими після нанесення їх на поверхню суцільні пластично-тверді воскові покриття.

В даний час широко поширені тверді або напівтверді еластичні плівки. Вони швидко висихають і тверднуть, завдяки чому швидшає упаковка виробів, добре оберігають поверхню металу від корозії і механічних пошкоджень і легко віддаляються при розконсервовуванні. Антикорозійні плівкове покриття випускають різних кольорів і відтінків, що дозволяє відрізняти одне покриття від іншого, визначати час нанесення покриття, щоб у встановлені терміни провести переконсервацію, розрізняти деталі однієї групи (наприклад, деталі двигуна - покриття червоного кольору, деталі коробки передач - жовтого і т. д.).

Консервація виробів інгібіторами корозії - найдешевший і широко вживаніший засіб. Інгібітори застосовують у вигляді інгибірованной паперу, порошків, а також спиртних, спіртоводних або водних розчинів.

Для розконсервовування виробів, видалення змащувального -матеріала застосовують пара, гас, лужний розчин, чистий бензин, розчинники і інші засоби.

Збереження покриттів, схильних до консервації, залежить від властивостей і якості бар'єрних матеріалів, тому питанням упаковки запчастин надається велика увага.

Бар'єрна упаковка повинна зберігати консерваційні матеріали і по можливості оберігати деталі від механічних пошкоджень. Основним способом бар'єрної упаковки виробів є обгортання їх в папір. При застосуванні як матеріали консервацій летючих інгібіторів шви паперу заклеюють клейкою стрічкою або упаковують вироби в поліетиленові чохли і в чохли полімерних плівок.

Головним чином як упаковка застосовуються коробки, виготовлені з високоякісного картону. Разом з картонною застосовується також спеціальна металева і комбінована, рідше дерев'яна тара.

Останніми роками широко застосовують полімерні матеріали. Ці пакувальні матеріали володіють достатньою міцністю, високою питомою в'язкістю, водо-, масло- і кислотостійкістю, прозорістю, гнучкістю, малою проникністю для газів і пари. З полімерних матеріалів звичайно виготовляють тару малого і середнього розмірів. Для упаковки крупних виробів застосовують різні сорти плівок і паперу.

Набуває поширення упаковка деталей в плівку під вакуумом.

В умовах АТП (АТО) запчастини, агрегати, прилади і електроустаткуванню зберігають на закритих опалювальних складах на багатоярусних стелажах або шафах, розташованих по груповій (агрегатної) системі для зручності знаходження деталей. Температура повітря в приміщенні повинна бути не нижчою 5°С при відносній вогкості 40-75%. Картери агрегатів повинні бути обернуті прядивною тканиною і обв'яжуть шпагатом.

Балони з киснем повинні зберігатися у вертикальному положенні на дерев'яних пірамідах. Приміщення для їх зберігання повинне бути досконале ізольований, видалено не менше ніж на 100 м від інших споруд і обладнано витяжними трубами.

Пробкові вироби зберігають в сухому, добре вентильованому приміщенні. Кольорові метали на стелажах зберігають роздільно щоб уникнути їх взаємної дії, олово - при температурі не нижчий 12°С (допускається короткочасне зберігання при температурі не нижче -20°С). Такі жорсткі вимоги до температури повітря при зберіганні олова пояснюються тим, що при різких коливаннях і низькій температурі олово схильне до особливого виду корозії, званої «олов'яною чумою». При її виявленні з метою профілактики всі злитки олова повинні бути направлені на переплавлення.