Зараз слід зосередити свою увагу на розкритті сутності законів діалектики

Одним із основних законів діалектики є закон переходу кількісних змін в якісні. Він демонструє зміни якості об’єкту, процесу, явища, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Закон переходу кількісних змін в якісні є об’єктивним за змістом і носить загальний характер. Зміст цього закону розкривається за допомогою відповідних категорій: якість, кількість, міра та стрибок.

Якість – це цілісна характеристика єдності суттєвих властивостей об’єкту, його внутрішньої та зовнішньої визначеності, відносної стійкості, його відмінності, а також подібності з іншими об’єктами. Г. Гегель характеризував якість як “тотожну з буттям визначеність”. Це означає, що якість невід’ємна від предмету. Вона виявляється у сукупності властивостей предмету.

Кількість – це характеристика однорідності об’єкту, котрий має свою величину. На відміну від якісної визначеності, кількість характеризується зовнішніми відношеннями. Не випадково Г. Гегель визначив кількість як “бездушну якість”.

Кількість знаходиться в єдності з якісною визначеністю об’єкту. Ця єдність являє собою міру – рамки, інтервал, в межах яких кількісні зміни не порушують якісну визначеність предмету. Порушення міри веде за собою зміну якості, а по суті - і зміну об’єкту.

Перехід одного явища в друге є взаємодією кількісних та якісних змін. В плані кількісних змін цей перехід здійснюється у часі, і проходить відносно повільно. В плані якісних змін цей процес переходу проявляється як стрибок, перерва поступовості. Сам процес розвитку являє собою єдність безперервного, котре виражає відносну стійкість системи, її якісну визначеність, та перервного, що означає перехід в нову якість. Таким чином, стрибок – це процес корінної зміни даної якості, перетворення її в нову в результаті кількісних змін. За часом стрибок може тривати від частки секунди в процесах мікросвіту до мільярдів років – в космічних процесах. На кожному рівні “буття в світі” стрибок має свій інтервал.

Другий закон діалектики, котрий розкриває джерело розвитку - закон єдності та боротьби протилежностей. Ще Геракліт підмітив абсолютну плинність світу, де все є минуще та має свою протилежність, де всім править боротьба протилежностей (світу та пітьми, нового та старого тощо). Ідеї Геракліта знайшли свій подальший розвиток в історії філософії і особливо - в діалектиці Г. Гегеля, який представив увесь природний, історичний та духовний світ у вигляді процесу безперервного руху та змін. За Г. Гегелем, розвиток здійснюється завдяки тому, що внутрішній зміст світового розуму втілюється в неадекватну форму матеріальної природи, що викликає актуальну суперечність, яка і потребує свого вирішення. У “Енциклопедії філософських наук” великий німецький філософ підкреслює: ”Протиріччя – ось що насправді рухає світом, і смішно говорити, що протиріччя не можна мислити”.

Діалектика як філософське вчення передбачає вивчення протиріччя самої сутності предметів, явищ, процесів, які обумовлені їх буттям. У філософії діалектика протиріччя представлена законом єдності та боротьби протилежностей. Щоб з’ясувати суть цього закону, слід розкрити зміст категорій, за допомогою яких він виражається: тотожність та відмінність; протилежність; єдність протилежностей; протиріччя.

Тотожність – граничний випадок ідентичності, відношення речі до самої себе. Але оскільки будь-який об’єкт, в силу постійної тенденції до зміни, кожну мить вже інший, то дослідник завжди має справу з єдністю тотожності та відмінності, де тотожність завжди забезпечує сталість буття, а відмінність ініціює тенденцію до його зміни. Відмінність може бути суттєвою та несуттєвою; тільки суттєва відмінність має можливість розвитку до своєї протилежності як межі, сторони якої не стільки взаємно передбачають, скільки взаємно виключають одна одну. Таким чином, тотожність виражає стійкість, відмінність – мінливість. Єдність тотожності та відмінності забезпечує стан, коли явище, перебуваючи в постійних змінах, зберігає себе в певних параметрах простору та часу.

Відмінність може розвиватися до протилежності, до взаємного виключення сил та тенденцій. Виникнення протилежностей свідчить про те, що відмінність поступається місцем протиріччю. Однак, діалектичне протиріччя характеризується єдністю, взаємною обумовленістю протилежностей. Єдність протилежностей означає, що вони є різними сторонами одного і того ж процесу, невіддільні одна від одної, переплітаються. Боротьба протилежностей, які знаходяться в єдиному зв’язку і, разом з тим, виключають одна одну – це і є протиріччя. Розвиток неминуче породжує зіткнення протилежностей, їх боротьбу, а вирішення цієї боротьби протилежностей з необхідністю породжує нові протиріччя.

Таким чином, спостерігаючи дію закону єдності та боротьби протилежностей, можна виявити певну динаміку, а саме: тотожність - відмінність – протилежність – протиріччя – діалектичний стрибок, тобто появу іншої якості. В протиріччі, як в єдності та протистоянні протилежностей, Г. Гегель вбачав “джерело всякого руху”.

Якщо закон переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм розвитку, а закон єдності і боротьби протилежностей - його джерело, то закон заперечення заперечення характеризує спрямованість процесу розвитку, демонструє єдність поступальності та наступності в розвитку. Цей закон, як і попередні два, був сформульований Г. Гегелем в контексті його системи об’єктивного ідеалізму. Дія закону заперечення заперечення виявляється лише у відносно завершеному процесі розвитку. Зміст цього закону розкривається через категорії: заперечення, наступність, розвиток.

Розвиток відбувається як руйнування старої єдності елементів системи і виникнення нового предмету, що і є запереченням старого предмету. Але заперечення не є лише руйнуванням тієї чи іншої якісної визначеності: діалектичне заперечення передбачає момент народження нового, або момент розвитку. Інакше кажучи, заперечення старого є втрата предметом своєї якісної визначеності і перехід до нової якості. Але цей процес носить не деструктивний, а конструктивний характер, бо в межах дії закону має місце не просте, а подвійне заперечення. Суть гегелівської ідеї про подвійне заперечення зводиться до так званого принципу тріади: теза - антитеза - синтез. Зв’язок старого та нового знаходить свій вираз в наступності, ”як безперервність в перервному”, як збереження окремих аспектів старого в новому. Повтор на більш високій стадії розвитку означає не тільки повернення “нібито до старого”, але й перехід до нового циклу з суттєво іншими внутрішніми протиріччями, які потребують свого вирішення. Послідовність циклів, які складають ланцюг розвитку, можна образно уявити у вигляді спіралі, де кожний цикл виступає як виток у розвитку, а сама спіраль розкручується як ланцюг циклів. Образ спіралі вдало схоплює загальний напрямок розвитку: повернення в минуле не є повним, розвиток не повторює старого шляху, а знаходить новий, відповідно до змін як внутрішнього змісту, так і зовнішніх обставин, які є умовою нового витку розвитку.