Студопедия — Ґ. Літописи
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ґ. Літописи






 

1. Продовженням старого літопису на українській території є збережений у 5 списках Київський літопис з Галицько-Волинським продовженням. Найвідоміший із них є т. зв. Іпатіївський або Іпатський, за яким, звичайно, називають і всю збірку. Вона складається з старого літопису, Київського літопису за 12 в. та Галицько-Волинського літопису (1205 — 89 рр.), що складений не за роками, і здебільшого — як суцільне оповідання, лише пізніше в деяких списках невдало поділене на роки (кінець хибно датований 1292 р.).

Київський літопис є складним нашаруванням різних елементів, що їх взаємні відносини досі не з’ясовані цілком (головні спроби робили М. Костомаров, М. Грушевський, Прісьолков), з’ясувати це не так легко, бо останній редактор (мабуть, Видубецький ігумен Мойсей) та інші переписувачі досить ґрунтовно «пройшлися» своїми перами по чималій частині праці своїх попередників. До Київського літопису, напр., пододавано відомості про інші князівства з інших джерел, а не тільки київські записи. Лише в двох-трьох місцях можемо бачити ніби рештки окремих творів нелітописного типу (див. II. В. З — 5).

Інакші текстові проблеми з літописом Галицько-Волинським, який до р. 1210 являє собою суцільне оповідання одного автора.

2. До найяскравіших стилістичних рис Київського літопису належить діалогічна форма, в яку влита велика частина його оповідей, починаючи вже з перших довших оповідань (р. 1128). «Дійові особи» оповідань розмовляють між собою; у формі розмов подано відомості про їхні плани, наміри, взаємини, почасти й про події. Зокрема, князі «мовлять» один до одного або безпосередньо, або через послів, або до дружини, до населення тощо. Та «говорять» і дружина, і населення, і вороги... «Промови» (монологи) зустрічаються рідко, здебільшого маємо короткі речення. Розмови впроваджуються такими словами, як «мовив», «мовили» (рЂхъ, рекоша, нача молвити, начаша повідати і т. п.). На одній сторінці літопису іноді 4 — 6 таких речень! Ось приклад: до князя Ізяслава II-го

 

«прийшла звістка від приятелів з Чернігова: «Князю! Не ходи відсіля нікуди,... хочуть тебе вбити...» Ізяслав, почувши це... послав послів до Чернігова... і мовив їм: «Це ми задумали велику виправу, та... цілували хрест; отже, запевнімо (один одного) ще раз...» Але вони відповіли: «Чому без потреби хрест цілувати?..» — і не забажали цілувати хреста. Мовив їм посол Ізяслава Мстиславича: «Хіба ж гріх цілувати хрест у (взаємній) любові?..» А Ізяслав мовив був своєму послові: «Якщо вони не захочуть цілувати хрест... розкажи їм, що ми чули». І мовив їм посол Ізяславів: «дійшло до мене, що ви мене обдурюєте... Чи так це, браття, чи ні?» Вони нічого не могли відповісти...»

 

Часто промови та слова дійових осіб подаються без спеціального вступу:

 

«Нарікали на нього, що він любов має з Мстиславичами, а нашими ворогами»...

«І цілував хрест: йду вже до Суздаля»...

«І погнав йому навпроти вояк його з міста: Не їдь, князю!

в місті віче, дружину твою вб’ють, а тебе хочуть захопити...»

 

Така різноманітність драматизації подій відчутно оживляє оповідання. А цікавість його підносить ще та обставина, що автори літопису охоче вкладають в уста дійовим особам різні дотепні вислови, іноді на зразок народних прислів’їв, іноді — сентенцій літературного (церковного) стилю. Продовжуючи традицію старого літопису, автори Київського літопису, щоправда, не спромоглися дати багато таких ядерних «класичних» висловів, якими прикрашений старий літопис.

Ось приклади «історичних речень» із Київського літопису:

 

Князь Андрій Володимирович відмовляється від Курського князівства словами: «Ліпше мені смерть з дружиною на батьківщині... ніж Курське князівство».

Князеві Юрієві, що зламав «хресне цілування», князь Ізяслав каже: «Душею не можеш гратися».

Той самий Ізяслав потішає дружину, що занепокоєна появою численних ворогів на другому березі Дніпра: «Як нам Бог допоможе, то ми відіб’ємося; вони не крилаті, якщо й перелетять через Дніпро, то сядуть знову...»

Подібне повторює через тридцять років і дружина князя Ігоря: «Князю! не можеш птахом перелетіти...»

Володимирко Галицький, якому посол Ізяслава закидає, що він, мовляв, «цілував хрест», але не виконує своїх обіцянок, каже: «Цей маленький хрестик».

Князь Ігор (герой «Слова о полку Ігоревім») спочатку не хоче втікати з полону: «Задля слави не втік я тоді від дружини і нині не йтиму неславним шляхом»...

 

В інших місцях зустрічаємо справжні прислів’я:

 

«мир стоїть до війни, а війна до миру», «не йде місто до голови, а голова до міста», «піклуємося самі за себе, бо інакше люди за нас піклуватимуться», «сьогодні того покарав, а завтра нас (покарає)».

 

Або нав’язане до київських подій прислів’я:

 

«Ратша нам погубив Київ, а Тудор — Вишгород» тощо.

Рідше зустрічаються сентенції релігійного характеру. Іноді це тексти з Св. Письма, частіше — загальні сентенції, витримані в дусі релігійної літератури:

 

«Як добре та як гарно, коли брати живуть у згоді» (з Псалтиря), «злий зле загине», «прийшли високомислено, а смиренно відійшли додому».

 

В останній частині Київського літопису часто повторюється тема, яку зустрічаємо і в старому літописі — нещастя є «кара Божа» за гріхи, і цю тему іноді подано в формі афоризмів: «Це — батіг Божий, щоб, смирившися, ми відмовилися від злого шляху». Є також афоризми про «кару Божу» «гордим».

3. Висловів «духовного» характеру не багато в Київському літописі, тому що велика його частина — не що інше, як «військове оповідання», оповідання про військові події з погляду тодішнього київського «лицарства». Київський літопис як цілість є великою лицарською повістю. Стиль оповідань про військові події усталений та вироблений. Завжди зустрічаємо (з варіантами) ті самі вирази, звороти. Ладнання в похід починається словами; «заратились», «ісполчились», «сів на коня». Князь «збирає» «многоє множество» вояків, «силу велику», «із усіх земель», «як ще ніколи не бувало»; ці полки стоять пізніше «як ліси». Настрій князів — «будемо всі за одного»; серця «розпалюються»; князь «укріплює дружину» або «вояків до битви». Іноді наводиться навіть коротка промова, яку нібито виголосив князь. Перед битвою подається сиґнал: «вдарили в сурми», почали «бити в бубни та в сурми сурмити», «вдарили в бубни» тощо. Іноді згадується військовий «клик». Битва починається з того, що «поставили прапор», «підняли прапор», «показали (явили) прапор»; тоді «вдарили на них» — як ворогів, князь перший «ламає спис» (копье изломи). Битву іноді описано з поданням різних деталей — погоди, обставин. Оповідання і тут знає численні сталі формули: спочатку починають «стріляти» «стрільці», «стрільців своїх молодих пустив до них (половців)», «як з ними зустрілися, почали з ними перестрілюватися». Іноді оповідання обмежується на словах: «билися кріпко», «з міста (або замку) билися кріпко», битва — «січа зла», «січа кріпка», «битва (брань) люта», «каміння з замку сиплеться, як дощ», «і багато з обох сторін падало», «багато крові було межи «йми пролито, а інші поранені вмирали», «і багато було поранених» (язвеныхъ). — Ось як виглядають описи боїв:

 

«І була битва дуже кріпка з обох сторін, і падало багато вбитих з обох сторін, і так страшно було дивитися, як на кінець світу» (второе пришествіе). Або: «І був заколот великий, і стогін, і крик великий, і голоси недовідомі; і тут було чутно ламання списів і звук зброї, і від сильного пороху не можна було бачити ані кіннотника, ані пішого. І так билися кріпко...»

 

Ворогів побито, «потоптано», вони або втікають, «здобувши сорому», або організовано відступають — «заперечують полки». Не забуває оповідання і про наслідки походу, здебільшого це знищення маєтку (жизни) ворогів, здобуття «полону» (ополонишися, исполонишися), іншої здобичі, яку літописець іноді барвисто перелічує; іноді — звільнено полонених, захоплених ворогами отполониша)... Зрідка зустрічаємо події, що закінчуються безуспішно: або князь «зсідає з коня» ще до початку боїв, або після різних військових походів завертає «во свояси», «нічого не вспівши»... Про забитих іноді говориться, що «нам їх не воскресити»; герої подій «втирають сльози» та «втирають піт» і повертаються додому «з честю та похвалою великою», «з великою честю та великою похвалою», «з честю великою», «з великою славою та честю» тощо.

Подібні формули знає літопис і для всієї тієї нескладної політики, що приводить до військових виправ. До мотивів належить м. ін. помста за «обиду»*,

 

 

* Для слова «обида» немає відповідного слова в сучасній українській мові. В деяких випадках йому відповідає слово «кривда», але воно має моральне забарвлення, що його не завжди має слово «обида»...

 

 

яку «нічим не викупити, тільки головою своєю», тому «мстять обиду свою» або «сорома свого». Треба «сорома зложити», бо «сором гірший смерті», «ліпше, браття, тут умерти, аніж узяти на себе сором». Крім того, основною метою вчинків є бажання слави — «чести»: «візьмемо честь свою», «знайду честь свою і бажання своєї думки». Навіть загальна думка: «браття та дружино! Бог не поставив Руську землю та руських синів на безчестя, в усіх місцях здобували собі честі. Нині, браття, в цих землях, перед чужими народами дай нам, Боже, честь свою дістати»... Але не бракує й егоїстичних мотивів: турбота про свою «часть» в «Руській землі», боротьба за «часть» ведеться без усяких перепон: «Хочу Новгорода добром та лихом шукати». Зустрічаємо й відстоювання свого старшинства тощо. Мета князя формулюється завжди тими самими словами — «сісти на батьківському та дідівському престолі».

Поруч з князями в першій половині віку часто виступає і люд простий. Вороже ставлення населення до князів описується різними барвами, а прихильне — завжди гарними формулами: «де побачимо твій прапор, тут і ми з тобою готові стати», «ідемо за тобою з дітьми, як ти бажаєш», «радо за тебе б’ємося, і з дітьми», «хочемо за честь батька твого та твою головами своїми накласти». Взагалі для загального мотивування вчинків літописці знають певний тип формули — «або-або», напр., «або лихо, або добре всім нам», «або віддати жінку, дітей та дружину в полон, або головою накласти», «або головою накладу, або помщуся за себе»...

Але лицарський моральний світогляд літописців та їх героїв є світоглядом християнським, хоч, розуміється, в тій своєрідній формі, якою є світогляд «християнського лицаря» і в Європі. Останнє рішення належить Богові. Рідко зустрічається формула «а то побачимо», чи говориться про сприятливий або несприятливий час («це мені час» тощо). Здебільшого «покладають надію на Бога», «як нам Бог дасть», або «приведе». В суперечках «розсудить» Бог — «хай нас розсудить Бог» (також — «Спас», «чесний хрест»), «дай нам, Боже, честь свою дістати»; навіть: «Бог силою своєю віддав ворогам нашим перемогу, а нам честь та славу», бо «за всім Бог та сила хресна»... І події дуже часто, якщо не взагалі, обговорюються саме з такого погляду — Бог, «чесний хрест», Богородиця допомагають одним, карають інших; сварки, суперечки — діло дияволове. Зокрема, часто зустрічається таке освітлення, починаючи десь з 1170 р. (праця ігумена Мойсея?).

Воюючи здебільшого за цілком дрібні «обиди» або «часті», пустошачи рідну землю, герої Київського літопису вважають себе за охоронців «Руської землі» (до речі, під цією назвою виступає в літописі тільки Україна) та «народу християнського», але іноді їм доводиться справді обороняти країну від головних тоді ворогів — половців. Нас цікавить тут власна ідеологія героїв літопису та їх літописців. Для них типове:

 

«За Руську землю хочу трудитися...»; мир зберігається «задля Руської землі та задля християн», дай нам, Боже, за християн та за Руську землю головами накласти та до мучеників приєднатися...»

 

Ідеал християнського лицаря, що його носили в душі князі 12 в., ще яскравіше виявлений у записах літопису про хрестові походи імператора Фрідріха Барбаросси (записи під рр. 1188 та 1190):

 

«Цього саме року пішов цар німецький з усією своєю землею битися за гроб Господній, так об’явив йому Господь через ангела, наказуючи йому йти. І як вони прийшли, то билися кріпко з богомерзкими тими агарянами... Оці німці, як мученики святії, пролили свою кров за Христа з царями своїми. Про них Господь наш подав знаки: як когось із них вбивано в війні з чужинцями то по трьох днях тіла їх невидимо були брані з труни ангелом Господнім, а інші, бачачи це, прагнули постраждати за Христа; на них здійснилася воля Божа, і Бог завів їх до свого вибраного стада, до мучеників...»

 

Завдяки цим численним формулам Київський літопис справляє враження надзвичайної пишності, але разом з тим — певної одноманітності. Складається враження, ніби годинами повторюється одне й те ж. Оживлюють оповідання лише окремі цікаві епізоди або якісь незвичайні події. В таких випадках літописці не шкодували барв та гарних, яскравих образів.

Зате впадає в вічі велика ощадність стилістичних засобів, що досить рясно вживалися в інших творах того часу. Майже не зустрічаємо улюбленої і духовними, і світськими авторами ритміки. До виняткових прикладів ритмічної будови належать, наприклад, міркування князя Ігоря (героя «Слова») про свої «гріхи перед Господом»:

 

«тоді чимало лиха прийняли неповинні християни,

одривали дітей від батьків їх,

брата від брата,

приятеля від приятеля його,

жінок від чоловіків їх,

і дочок від матерів їх,

і приятельку від приятельки її,

і все знепокоєне полоном

і журбою, що тоді була;

живі заздрять мертвим,

а мертві радіють...

..................

І ось бачу відплату Пана Бога мого:

де нині мій улюблений брат?

де нині брата мого син?

де дитина, що я її породив?

де бояри, що радять?

де вояки хоробрі?

де шерег полків?

де коні та зброя многоцінна?

Все це я втратив,

і зв’язаного дав мене Пан у руки беззаконних.

 

 

Алітерації теж дуже рідкісні:

 

«тако умре Ярославъ единъ, | т-у-е

у толицЂ силЂ вои, | у-т-в

за великую гордость его, | в-е

понеже не имъяше на Бога надежи, | н-н-н

но надЂяшеться на множество вои» | н-н-н-в;

 

 

або:

 

«и тако устрои Богъ мьглу, | и

якоже не видЂти никамо же, | н-в-н

толико до конець копья видЂти, | к-к-в

и постиже дожть, | и-п

и в томъ припрошася ко озеру обои, | и-п-о-о

и разиде Ђ озеро, | и-о

и тако нЂлзЂ бы ни онЂмъ онЂхъ; | и-о-о

мьгла же подъяся въ полъдни | п-п

и уяснися небо, | и-у

узрЂша полки оба полы озера, | у-о-п-о

и тако бьяхутся на крилЂхъ полкомъ отъ обоихъ» | и-п-о-о.

 

(В останньому тексті є зіпсовані місця).

Іноді зустрічаємо паралелізм зображення двох подій — переважно в станах обох ворогів (чи не випадково — як наслідок уживання формул?):

 

«як почала займатися зоря, то перше в Юрія (забили) в бубни в війську, і в сурми засурмили, і полки почали готуватися, — теж і в В’ячеслава, і в Ізяслава, і в Ростислава почали бити в бубни і в сурми сурмити, полки ж почали готуватися...»

 

Або в одному місці аж чотири гостини з приводу відвідин кн. Давида в Києві 1195 р. описано на одній сторінці тими самими словами.

Одноманітність тону військової повісті оживляється різними вставками іншого стилю, переважно духовного. Це, напр., молитви, витримані в суто церковному стилі, здебільшого ритмізовані. Сюди належать і «некрологи» князів у пізнішій частині літопису; цікаві зразки «літературного портрету». Сюди належать також суцільні «повісті» — про забиття киянами князя Ігоря (1147), про забиття князя Андрія Боголюбського (1175), (пор. II. В.).

Вставкою є писане агіоґрафічним (житійним) стилем оповідання про смерть князя Ростислава (1168), оздоблене духовними розмовами князя, його молитвами та такою кінцівкою.

 

«І подивився на ікону самого Творця, і почав мовити тихим голосом, пускаючи сльози з очей: «Нині одпущаєши раба Твого, Владико, по слову твоєму з миром». І було видно сльози його, що лежали на обличчі його, як перлові зерна. І так, утираючи сльози хустинкою, вмер...»

 

До інших цікавих вставок належать «плачі».

У таких оповіданнях та уривках невійськового стилю маємо чимало цікавих стилістичних прикмет. Поруч цитат із св. Письма зустрічаються ще й інші формули, аніж військові: типові для церковної літератури подвійні слова (благоумний, високоумиє, пагубоубийственний і т. д.).

4. Суцільний стилістично, але зовсім іншого стилю, літопис Галицько-Волинський. З 1205 р. починається оповідання про події Галицько-Волинського князівства. Складний зміст добре схарактеризував сам автор назвою одного з розділів своєї праці: «безчисленныя рати й великыя труди, и частая войны и многия крамолы, и частая востания, и многия мятежи...» Описане без розподілу на роки життя кн. Данила доведене, як здається, до р. 1260, а далі починається праця інших авторів, які почасти перебували під впливом стилю автора біографії Данила. На самому кінці (1287 — 89) пише знову якийсь один автор принаймні все, що стосується кн. Володимира Васильковича, стилем досить відмінним від попередників.

5. Стиль першої частини Галицько-Волинського літопису — історії кн. Данила помітно відрізняється від стилю Київського літопису своїм «книжним» характером. Автор, очевидно, «книжник» (не дарма він згадує окремо київського «книжника» Тимофія та «співця» Митусу — своїх братів літераторів — або печатника Кирила, урядовця княжої канцелярії). Він кохається в складних будовах речень, у старовинній мові, любить рідковживані слова, також гарні образи, порівняння, ориґінальні ситуації.

Найхарактерніше для автора літопису вживання дієприкметникових конструкцій, зокрема, т. зв. «давального самостійного». Ось, напр., як він описує знаки при виправі:

 

Не дошедшим же воемь рЂки Сяну,

сосЂдшим же на поли воружиться,

и бывшу знаменню сице надъ полкомъ;

пришедшимъ орломъ и многимъ ворономъ,

яко оболоку велику,

играющимъ же птицамъ,

орломъ же клекьщущимъ

и плавающим криломы своими,

и воспромЂтающимъся на воздусЂ,

яко же иногда и николи же не бЂ...

 

(І ще не дійшли вояки до ріки Сяну, та зійшли з коней на полі, щоб озброїтися, і прилетіли численні орли та круки, ніби велика хмара, і птиці грали, орли клекотали і плавали на крилах та носилися у повітрі, як ніколи не бувало).

Так само, як і в Київському літописі, події драматизовано, в деяких частинах ще послідовніше, внаслідок чого все оповідання розпадається на діалоги. Автор, з властивим для книжника зацікавленням, збирає окремі вирази, історичні вислови, прислів’я тощо. Ось, напр.: «Ліпше на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій славному бути». Невдалий похід Мстислава проти Галича закінчився тим, що боярин Ілля Степанович вивів його на Галичину могилу та, «посміхнувшись, мовив йому: Князю! вже ти посидів і на Галичиній могилі, отже княжив був і в Галичі...» Або Данило говорить: «Християнам міць дає простір, а татарам тіснота». Або справжні прислів’я:

 

«один камінь багато горнців розбиває»,

«не подавивши бджіл, меду не їстимеш»,

«зло зліше за зло»...

 

До цього треба ще додати цитати з Св. Письма, перекладної літератури і т. д. Автор, зокрема, охоче надає героям різні прізвища — «томитель Бенедикт» та «прегордий Філя» або «величавий Філя» — угорські воєводи; Семюнко, боярин галицький, — «беззаконний, лихий.... подібний до лиса, бо рудий» і т. п.

Численні сталі формули, що вживаються в Київському літописі, зустрінемо так само і в Галицько-Волинському. Лише тут ужито їх куди поміркованіше — автор воліє замість повторення старої формули подати якусь нову картину, новий яскравий образ.

Ось як змальовано війська:

 

На замку в Володимирі Волинському — «стояли озброєні вояки, блищали щити та зброя, ніби сонце»; в війську Данила «були коні в масках і в покривалах шкіряних, і люди в бронях, і світилися дуже його полки, бо блищала зброя. А сам їхав... руським звичаєм: кінь під ним був ніби диво, і сідло з паленого золота, і стріли, й шабля, золотом оздоблена... і плат з грецької багряниці, та обшито його мереживами золотими плоскими, і черевики зеленого сап’яну, шиті золотом...»

 

Ось картини боїв:

 

«і як списи заломилися, тріснуло ніби грім, і з обох боків багато падало з коней і вмирало, а інших ранено...», «кидали списами і головнями, ніби блискавка, і каміння, ніби дощ, з неба падало», «а інші падали з містка в рів, ніби снопи; а рови були на вигляд дуже глибокі і наповнилися мертвими, і можна було ходити по трупах, ніби по мосту».

 

Більше місця приділяється окремим героям, про яких у Київському літописі згадувано лише зрідка. Ось як описано участь у битві з уграми самого Данила:

 

«Князь Данило заїхав ззаду та колов їх... Данило... вдарив списом вояка, а як спис зламався, витягнув меч; подивившися на всі боки та бачачи, що прапор Васильків стоїть, добре борючись та женучи Угрів, витяг меч, йдучи братові на поміч, багатьох поранив, і інші від меча його вмерли... Данило під’їхав до них (прапора Василькового) і не побачив ані одного вояка, лише отроків, що тримали коні; а вони, не пізнавши його, хотіли мечами посікти його коня, то милостивий Бог виніс його без ран.

 

Галицько-Волинський літопис багатший і на мовні прикраси. Досить часто зустрічаються ритмічні місця, починаючи з славнозвісного місця про Романа Галицького:

 

приснопамятнаго самодержьца всея Руси,

одолЂвша всимъ поганьскымъ языкомъ,

ума мудростью ходяща по заповидемъ Божиимъ:

устремил бо ся бяше на поганыя яко и левъ, —

сердитъ же бысть яко и рысь,

и губяше яко и коркодилъ,

и прехожаще землю ихъ яко й орелъ,

храборъ бЂ яко и туръ...

 

Це одне з тих не дуже численних місць, у яких маємо ніби відгуки епосу. Поруч цього — і згадка про те, як «Володимир Мономах пив золотим шоломом Дон» (пор. «Слово о полку Ігоревім»), і оповідання про зілля-євшан, що, мабуть, зайшло до літопису з половецького епосу, і ще коротше про половецького хана Кончака, що «вичерпав Сулу, ходячи пішки, носячи казан за плечима», що нагадує гіперболи «Слова о полку Ігоревім».

Але повернімося до ритміки. Ось промова Ігоревичів до Перемишлян:

 

Братье! почто смущаетеся?

не сии ли избиша отци ваши й братью вашю?

a инЂи имЂние ваше разграбиша?

и дщери ваша даша за рабы ваша?

а отьчьствии вашими владЂша инии пришелци?

то за тЂхъ ли хочете душю свою положити?

 

Але в цілому більшість таких місць ніяк не нагадує простої будови речень старого літопису та навіть Київського літопису: це риторичні іграшки книжника.

До грашок належить і гра словами, напр.: «ДнЂстр злу игру сыгра Угромъ», або: «боярин боярина плішивше, смердъ смерда, градъ града». Джерело першого дотепу — Малала, другий — зразок повторення слів у Св. Письмі та проповідях.

Більше нахилу виявляє автор до вченої, риторичної обробки мови. Він охоче вживає складних конструкцій, напр., охоче вживає абстрактні слова там, де мова йде про цілком конкретні речі. Приміром, замість сказати «їх вигнали», він каже «нынЂ же изгнание быстъ на них»; замість «поранені списами» — «уязвени биша отъ крЂпости ударения копЂйного», замість «перерублено кінцем меча» — «оть коньца остроты мечевыи... перетятЂ бывши» і т. д.

Кохається автор у синонімах та незнаних словах та іноді змушений сам «перекладати» свої власні слова: «колымаги, рекше (= тобто) стани», «риксъ, рекомий король угорськый», «вся окресная веси, рекомая околная» тощо.

6. Значно простіший стиль останньої частини Галицько-Волинського літопису, присвяченого великою мірою князеві Володимирові Васильковичу. Це — досить зворушлива історія його хвороби (пістряк губи) та смерті цього князя — інтеліґента, книжника, аматора «книжного списання», що навіть сам переписував книги, аматора мистецтва. Він брав також мисливцем та вояком, але про це літопис згадує лише в минулому часі...

Будову мови — розмови, дієприкметники — новий автор у цілому витримав у тому ж стилі, що характерний був для автора біографії Данила. *

 

 

* Лише «давальний самостійний» не вживається так часто, як у біографії Данила.

 

 

Але чимало промов князя Володимира Васильковича стилізовано «під листи». Автор записує й справжні «грамоти» або уривки з них до свого твору. Події описує здебільшого мирні. Серед розмов виринають загадки або символічні речення, природні для князя — книжника. Ціла розмова з перемиським єпископом, що приїхав з дорученням князя Льва просити про надання йому Берестя, витримана в стилі взаємного задавання загадок: єпископ прохає «не згасити свічі» над могилою дядька князевого Данила в Холмі, а Берестя — «то би твоя свіча була», — князь, що «розуміє притчі та темне слово», «бо був книжник та філософ, якого не було по всій землі та й по ньому не буде», відповідає єпископові такими самими загадковими реченнями, відхиляючи прохання.

Чимало місця відведено прославленню князя, де сполучені елементи церковного стилю з описом світської та церковної розкоші. Ці сторінки по-справжньому блищать золотом, сріблом, мармуром, емалями тощо:

 

«...і посуди богослужбові литого золота з камінням дорогим поставив у святої Богородиці... У манастир свій євангелію службову і апостол сам списав. В єпископію Перемиську також євангелію службову, оковану сріблом з перлами, що її сам списав, а до Чернігова послав в єпископію євангелію службову, золотом писану, оковану сріблом з перлами, а посередині (образ) Спасителя з емалю... Збудував і багато церков: у Любомлі поставив церкву камінну святого... Юрія, прикрасив її образами кованими і посуди богослужбові скував, і (дав) покрови оксамитні, шиті золотом з перлами, херувимів та серафимів, а напрестольні серпанки золотом шиті, а інший — білого шовку...»

 

Тому автор славить покійного князя, використовуючи стилістику голосінь у формі акафисту.

Не диво, що в цьому місці зустрічаємо не лише церковний стиль, але й церковну мову, тут чи не найпослідовніше витриману порівняно з іншими літописами. Тут, зокрема, є і такі слова, як «многоцінний», «благопохвальний», «добровонния», «добропрелюбний», «многодерзновениє» тощо.

7. Літописи 12 — 13 ст. мають і літературні джерела. Простіші вони в літописі Київському: тут є формули «військового оповідання», запозичені з перекладних військових оповідань: з Флавія, з «Олександрії», Біблії та повісті про Діґеніса; або якщо не запозичені, то складені під їх впливом. Вони, як ми бачили, утворюють певну стилістичну цілість.

Інакше користується своїми джерелами автор біографії Данила. У нього знайдемо свідому переробку найкращих місць з літератури історично-військової: тут є і вплив Біблії. З неї він запозичує, напр., промову посла угорського короля Бели (за Ісайєю гл. 26). Але в деяких місцях на нього вплинули старі хроніки — Малали, Амартола, історія Флавія та «Олександрія». Здається, він користувався не окремими творами, а мав у руках «хронограф», складений за цими творами. Іноді він будує своє оповідання на цитатах з цих творів: характеристика князя Романа є наслідуванням характеристики Геркулеса в Малали та Олександра Македонського в «Олександрії». Дотеп «злу игру сыгра ДнЂстръ» — запозичено з Малали, де це сказано про ріку Скирт; цитату з «Гомера» автор узяв, напевне, з якоїсь збірки. Опис галицького війська нагадує описи Флавія та Амартола. Одна промова Данила нагадує промову Дарія з «Олександрії»; описи боїв подібні до описів Флавія тощо.

Треба визнати автора біографії князя Данила за одного з найталановитіших стилістів нашої старої літератури. «Запозичення», звичайні в світовій середньовічній літературі, є лише невеличкою частиною його великого твору, до того ж автор їх поперероблював у дусі свого стилю і з скарбу своїх образів зумів утворити суцільні та виразні картини.

Неабияким митцем був і автор оповідання про смерть Володимира. Він іде більше за традицією церковної літератури, проте зумів з цим прикрашеним стилем поєднати чимало реалістичних образів з останніх днів життя свого героя.

8. Стиль окремих частин літопису вказує на їх авторів. Від p. 1146 (приблизно) починається в Київському літописі оповідання «військового» стилю. Дальші оповідання завжди «зв’язані» з особою певного князя. Найбільш суцільним та стилістично викінченим є оповідання про князя Ізяслава. Автора його можна вважати людиною світською, але пізніше воно, мабуть, було оброблене рукою духовної особи, яка повносила до нього й деякі чужі завваги чи ширші оповіді. Пізніше літописання, мабуть, вели різні особи, але наприкінці століття весь матеріал був оброблений для князя Рюрика, очевидно, ігуменом Видубецького монастиря Мойсеєм, якому належить і проповідь-похвала, якою закінчується Київський літопис.

Щодо Галицько-Волинського літопису, то кілька уривків з якогось утраченого Галицького літопису зустрінемо вже в Київському літописі. Але в частині його тексту, яка дійшла до нас як суцільна, починаючи від р. 1205, можемо виділити дві частини — біографію князя Данила, писану без хронологічних дат, та написану, очевидно, не разом з подіями, а пізніше. Вона доходить приблизно до року 1260. Автора можемо схарактеризувати за стилем його праці, — це людина світська, книжна, літературно обдарована. Симпатії його на боці князя, а не бояр. Це міг бути хтось із канцелярії князя Данила, мабуть, волиняк, не галичанин, бо галичани для нього — «безбожні». Суцільне оповідання про князя Володимира Васильковича (за датами Іпатіївського списку рр. 1287 — 88), напевне, твір канцеляриста, може, головного писаря князя (наводяться виписки з грамот князя). Були навіть припущення, що це той Ходорець або Ходорок Юрійович, що списав княжий заповіт (наведений і в оповіданні). Про авторів інших частин літопису важко сказати щось певне.

9. Уставок у Галицько-Волинському літописі майже нема. Весь матеріал, запозичений з якихось джерел, оброблений наново авторами. Але Київський літопис 12 ст. використовує літописні джерела, що не дійшли до нас, вказуючи на літературне життя, нам безпосередньо не знайоме. Маємо під р. 1172 та пізнішими цілий шерег даних про родину Рюрика II та його братів, зокрема «некрологи», що є ніби рештками якоїсь родинної хроніки Ростиславичів.

Далеко цікавіші рештки Чернігівського літопису. Чернігівські відомості, що їх знаходимо в Київському літописі, охоплюють порівняно довгий час (з 1146 р.). Визначну роль у цих звістках грає особа та родина князя Ігоря, героя «Слова о полку Ігоревім», Чернігівського князя з р. 1198. Можна гадати, що Чернігівський літопис був оброблений для князя Ігоря. Де-не-де зустрічаються детальніші відомості про переяславські події, — можливо, що до Києва відомості з близького Переяслава доходили й безпосередньо. Але певніші дані про існування літописання в Переяславі маємо з літописів північних, суздальських. Тут знаходимо окремі відомості локального переяславського змісту, аж до р. 1228. В кінці 12 ст. Переяслав став якимось протекторатом суздальського князівства, отже, користування переяславськими джерелами в суздальських літописців було цілком природне. Так само північні літописи доводять нам, що і київське літописання не припинилося з кінцем 12 в.; в Суздальському літописі зустрічаємо широкі оповіді про київські події, писані стилем Київського літопису з рр. 1203 — 4 — 5. Щодо Длуґоша (пор. його джерела 11 ст., І. Є. 7), то для 12 та пізніших сторіч він, здається, користувався літописами північного походження. Чи сягав його Перемиський літопис далі в 12 сторіччя, чи лише до р. 1128, встановити неможливо. Але що Галицький літопис ведено не лише в 13 ст., а й давніше, це певно: в першій частині Іпатіївського літопису 12 ст. поруч з київськими відомостями маємо також галицькі, сама форма яких (посилання на інші місця, яких в Іпатіївському літописі немає) показує, що вони позичені в якогось суцільного невідомого нам твору.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 681. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Предпосылки, условия и движущие силы психического развития Предпосылки –это факторы. Факторы психического развития –это ведущие детерминанты развития чел. К ним относят: среду...

Анализ микросреды предприятия Анализ микросреды направлен на анализ состояния тех со­ставляющих внешней среды, с которыми предприятие нахо­дится в непосредственном взаимодействии...

Типы конфликтных личностей (Дж. Скотт) Дж. Г. Скотт опирается на типологию Р. М. Брансом, но дополняет её. Они убеждены в своей абсолютной правоте и хотят, чтобы...

ФАКТОРЫ, ВЛИЯЮЩИЕ НА ИЗНОС ДЕТАЛЕЙ, И МЕТОДЫ СНИЖЕНИИ СКОРОСТИ ИЗНАШИВАНИЯ Кроме названных причин разрушений и износов, знание которых можно использовать в системе технического обслуживания и ремонта машин для повышения их долговечности, немаловажное значение имеют знания о причинах разрушения деталей в результате старения...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия