Є. Татарська навала
1. Татарська навала (спочатку перший напад, що закінчився нещасливою битвою 1223 р. над Калкою, а потім, після спустошення північно-східніх князівств, — напад на Київ у 1240 р.) відбилася не лише в проповідях та літописних записах, а і в окремих повістях, які, щоправда, дійшли до нас тільки в складі літописів, але походження яких як самостійних творів — безсумнівне. В староукраїнській літературі від цих творів збереглося небагато і здебільшого в переробках. У Галицько-Волинському літописі оповіді стилістично цілком змінено, лише окремі вирази нагадують про їх стару форму. 2. Оповідання про битву на Калці краще збереглося в Суздальському літописі; в Галицько-Волинському воно скорочене та доповнене даними про князя Данила. Суздальське оповідання, ймовірно, Київського походження, бо автор лічить роки за княжінням Київського князя Мстислава Романовича. До первісної форми оповідання належать, певно, ефектні деталі, що вкраплені в оповідання, писане в літописному стилі. Основний зміст оповідання: великий військовий похід проти татар після невеликої перемоги закінчується страшною поразкою. Оповідання перебільшує: «руське» військо при переправі через Дніпро йде «ніби по суху», бо вся вода покрита човнами; кілька князів відбиваються три дні від татар у «городі» з возів. Усіх полонених князів татари передушили — поклали на них дошки та сіли на них обідати. В північних текстах у оповіді про битву згадується загибель «богатирів» (Добрині, Альоші, яких звуть «рязанцями»). 3. Оповідання про руїну Києва теж зустрічається в різних літописах. В Галицько-Волинському воно оброблене автором біографії в дусі його власної стилістики. Найбільш вражаючі місця не здаються ориґінальними. Основні моменти твору такі: Батий дивується величі та красі Києва; «і обложив місто... І не можна було нічого чути від скрипіння возів його, великого реву верблюдів його та іржання коней його», що говорять у місті. Татари розбили міську стіну — «і можна було бачити ламання списів і рубання щитів, і стріли затьмарили світло». Кияни оборонялися в тимчасовому укріпленні коло церкви св. Богородиці, але стіни завалилися, і місто остаточно впало. Данилового воєводу Дмитра, що тоді правив містом, татари не забили за «його мужність». Оповідання нагадує стилем Київський літопис 12 ст. Цитовані місця повторюють або Йосифа Флавія, або Біблію (прихід Асура = ассірійців до Палестини і т. п.). Старина про Калина-царя (II. Д. 5) має в сучасній формі місця, схожі з оповіданням, що теж може свідчити про його давність. 4. Обидва твори про татарську навалу цікаві тим, що в них маємо спробу утворити якийсь новий тип літературного твору, новий літературний ґатунок. Це викінчене оповідання про історичні події, що не належить до якогось «літопису». Оповідань такого типу давніше не було. Усі нам відомі оповідання з тих часів — є творами релігійного характеру або освітлюють події світської історії з релігійного погляду (наприклад, оповідання про забиття князів). Єдиний виняток (оповідання про осліплення князя Василька) теж не концентрує уваги на історичних подіях, автора цікавить лише особа князя. Незважаючи на малий обсяг оповідань про татарську навалу, вони цікаві як твори нового типу. Почин авторів обох оповідань успіху не мав. Від пізніших часів до нас не дійшло ніяких наслідувань їх. Щонайбільше на північному сході постає в 13 ст. окрема повість про смерть Батия (наведена в літописах під 1247 р.).
|
