VI. Антигельмінтний імунітет

Існують наступні особливості імунної відповіді на гельмінти:

· гельмінти, проходячи цикл розвитку від яйця, личинки до дорослої особини, постійно змінюють свій антигенний склад;

· гельмінти - великі за розмірами, мають щільну кутикулу;

· до найбільш ефективних факторів захисту від цих збудників є фактори клітинного імунітету (природженого і адаптивного);

· гельмінти і паразити - це конгломерат антигенів, які стимулюють синтез значної кількості специфічних антитіл, в т.ч. IgE, що стає причиною формування автоімунних процесів та алергічних реакцій;

· гельмінти через постійну мінливість своєї антигенної структури та продукцію супресивних факторів пригнічують активність імунної системи, сприяючи формуванню імунодефіцитних порушень;

· гельмінти стимулюють синтез TNF-α, гострофазових білків тощо, завдяки яким формується запальний процес.

 

При гельмінтозах імунна відповідь розвивається за Тh2 (гуморальним) типом. Антизапальні інтерлейкіни, які продукуються Тh2-лімфоцитами, викликають посилену проліферацію еозинофілів (IL-5), лаброцитів (IL-3, колонієстимулюючий фактор) і утворення специфічних IgE та IgG4 (IL-4). Формування імунної відповіді на гельмінти залежить від багатьох чинників, однак значною мірою вона визначається станом здоров’я організму. Продукцію специфічних антитіл стимулюють соматичні та функціональні секрети і екскрети антигенів гельмінтів. Антитіла блокують роботу ферментів гельмінтів, запускають каскад реакцій системи комплементу.

На ранніх етапах формування гельмінтозів відбувається сенсибілізація до антигену паразита, розвивається рання фаза алергічного запалення. На незначні дози антигенів гельмінтів утворюються IgE-, IgG4-антитіла, які не володіють комплементзв’язуючими властивостями. Антитіла класу IgE фіксуються на мембранах лаброцитів (базофілах й тучних клітинах), в результаті чого відбувається їх дегрануляція з виділенням біологічно активних речовин алергії, продукуються хемотаксичні чинники, лейкотрієни, фактори агрегації тромбоцитів, простагландини, цитокіни, що в комплексі посилюють проникливість судинної стінки. IgG4 через відсутність власних рецепторів на клітинах, з’єднується з рецепторами для IgE, блокуючи їх для цього імуноглобуліну. Результатом такого блоку стає зниження ступеню деградації лаброцитів, зменшення концентрації біологічно активних речовин алергії та комплементарної активності. Таким чином, гіперпродукція IgG4 знижує специфічний вплив IgE, призводячи до персистенції інфекції, схильності до реінвазії на тлі порушення протективного імунітету.

Під впливом IgE-антитіл при гельмінтозах активуються два типи клітин, які відіграють провідну роль у антигельмінтному захисті – базофіли/лаброцити і еозинофіли.

Лаброцити локально продукують імунорегуляторні цитокіни (ІL-4, ІL-10, ІL-12, ІL-13), прозапальні цитокіни (ІL-1, GМ-CSF, TNF-α), індукують Т-незалежним шляхом продукцію IgE.

Еозинофіли - основні клітини-ефектори, які мають антигельмінтну та антипаразитарну скерованість за рахунок формування позаклітинного лізису. Еозинофіли мають рецептор для IgE, маркери активації (CD69 і CD66), адгезивні молекули, завдяки яким вони контактують з клітинами ендотелію судин; продукують і виділяють IL-4, IL-5, GM-CSF, TNF-α, що призводить до утворення еозинофільних інфільтратів у тканинах і органах. Інтенсивність еозинофілії посилюється при міграції личинок у тканини, а при хронізації процесу - число еозинофілів зменшується. Однак, закономірність ця неповна, у зв’язку з тим, що, наприклад, при деяких паразитарних інфекціях значна кількість еозинофілів нагромаджується в гранульомах навколо яєць збудників. Речовини, які виділяють лаброцити, впливають на еозинофіли як хемотаксичні фактори, що стає причиною міграції цих клітин до гельмінтів. Личинки покриваються С3b компонентом комплементу (альтернативний шлях активації системи комплементу), антитілами класу IgG, які виконують роль опсонінів для еозинофілів і, виділяючи ферменти (в основному, катіонні білки і основний білок) пошкоджують личинки. Для гельмінтних інфекцій характерними є підвищення рівня загального сироваткового IgE та еозинофілія. При первинному інфікуванні число еозинофілів підвищується на 7-10 день інфікування, при реінвазіях - значно раніше. Таким чином, IgE формує протективний імунітет і стимулює розвиток алергічної реакції.

У подальшому процесі розвитку гельмінта змінюється його антигенна структура, зростає його імуногенність, що призводить до синтезу IgG і IgM. На поверхні лаброцитів, окрім комплексу IgE-антитіло-антиген гельмінтів, з’являються антитіла класів IgG і IgM та залучаються в процес клітини-ефектори пізньої фази алергічної реакції (еозинофіли, нейтрофіли, макрофаги, лімфоцити, тромбоцити). Виявлена антигельмінтна IgE-залежна цитотоксичність тромбоцитів. Антитіла класів IgG і IgM безпосередньо або в вигляді імунних комплексів фіксуються на поверхні гельмінта, його яєць, личинок, активізуючи при цьому систему комплементу. Специфічні антитіла нейтралізують токсини гельмінтів, блокують рецептори, через які вони приєднуються до клітини-мішені.

Найбільш інтенсивний синтез специфічних антитіл спостерігається при паразитуванні тканних і кишкових гельмінтів, особливо в період міграції та линяння личинок.

Моноцити/макрофаги неспроможні фагоцитувати великі за розмірами гельмінти (їхні яйця, личинки) і тому стимулюють клітинні механізми захисту. Ці клітини у відповідь на фосфоліпідмісткі антигени гельмінтів і паразитів секретують TNF-α, який активізує макрофаги, еозинофіли, тромбоцити. TNF-α та ІL-1 сприяють підвищенню стійкості соматичних та імунокомпетентних клітин до дії паразитів. Через активацію Т-лімфоцитів підвищується синтез ІНФ-γ, який пригнічує внутрішньоклітинний цикл розмноження паразитів у клітинах. Макрофаги і нейтрофіли після фіксації на паразитах дегранулюють, вивільняючи протеолітичні ферменти, катіонні білки, токсичні метаболіти кисню і азоту, призводячи до лізису щільного покриву збудників.

Паразитування гельмінтів у хворих на інфекційні хвороби ускладнює перебіг інфекції, продовжує тривалість хвороби, знижує ефективність лікування, сприяє формуванню ускладнень.

У таблиці 8 вказані основні механізми протигельмінтного імунітету.

 

Таблиця 8