ІІІ. Противірусний імунітет

Віруси -облігатні внутрішньоклітинні паразити, які розмножуються тільки в живих клітинах і мають два варіанти розвитку: 1) вірусна ДНК чи РНК, потрапляючи в клітину, проходить етапи реплікації, транскрипції, трансляції з наступним утворенням віріонів, виходом їх з клітини та інфікуванням інших клітин; 2) персистенція - з клінічними стадіями ремісії та загострення.

Відомі наступні мішені противірусного імунітету:

1) вільні віріони, які вперше потрапили в організм або вивільнилися з інфікованих клітин та знаходяться в сироватці крові;

2) інфіковані клітини, які експресують на своїй поверхні вірусні антигени.

Відомі наступні противірусні фактори захисту організму: кілерні клітини (в першу чергу натуральні кілерні клітини), моноцити/макрофаги, нейтрофіли, Т-цитотоксичні лімфоцити, антитіла в асоціації з комплементом, інтерферони, цитокіни.

Специфічні антитіла в комплексі з компонентами комплементу - ефективні у випадку довготривалої вірусемії (натуральна віспа, вітряна віспа, вірусний гепатит, кір, поліомієліт). У цих випадках після перенесеної інфекції формується стійкий імунітет, а профілактичні щеплення сприяють розвитку інтенсивного поствакцинального імунітету. У випадку реплікації вірусу, інфекційний процес набуває деструктивного характеру, а утворені нові віріони здатні нейтралізувати антитіла. При короткому інкубаційному періоді (наприклад, грип, ГРВІ) утворення специфічних антитіл не встигає за реплікацією вірусів. У цьому випадку велике захисне значення мають місцеві фактори захисту, в т.ч. sIgA.

При формуванні противірусного захисту активно використовується цитотоксичний потенціал таких клітин-ефекторів як моноцити/макрофаги і натуральні кілерні клітини. Після презентації вірусних антигенів Т-хелперам 1 типу посилюється синтез прозапальних цитокінів, в першу чергу TNF-α, IFN-α і -β, які знищують вірус і підвищують стійкість сусідніх клітин до вірусного інфікування. NК розпізнають неепітопні структури глікопротеїнів, які експресуються на мембрані вірусінфікованих клітин. Ці клітини здійснюють цитотоксичну реакцію завдяки перфорину і лімфотоксину, які містяться в гранулахNК клітин; продукують інтерферони та інші цитокіни. Більшість вірусів використовують моноцити/макрофаги як резервуар, в якому вони персистують і розмножуються.

З метою попередження реплікації вірусу і генералізації інфекції активно використовуються різні механізми апоптозу, скеровані на смерть вірусінфікованої клітини.

Т-цитотоксичні лімфоцити знищують вірусінфіковані клітини шляхом цитолізу або ініціації процесів апоптозу. Руйнування власних, хоча й вірусінфікованих клітин - це не ідеальний варіант захисту. Організм-господар часто страждає не так від самого вірусу, як від деструктивних реакцій, які пов’язані з агресивною дією Т-клітин ефекторів, що може призвести до маніфестації автоімунних та алергічних хвороб.

Більш раціональна елімінація внутрішньоклітинного вірусу можлива при участі інтерферонів. Так, IFN-γ гальмують вірусну реплікацію, посилюють цитотоксичність моноцитів/макрофагів та NК, посилюють експресію молекул HLA ІІ класу на інфікованих клітинах, які стають мішенями для Т-хелперів. Однак, його синтез відбувається з запізненням і починається вже тоді, коли інфіковані клітини експресують на своїй поверхні вірусні антигени, які можуть розпізнаватися Т-цитотоксичними лімфоцитами. Натомість, α - і β -ІFN утворюються швидко (до 24 години після попадання вірусу в організм) і служать фактором експрес-захисту від вірусної інфекції. Ці інтерферони секретуються багатьма клітинами, в т.ч. вірус інфікованими. ІFN-α - і ІFN-β через синтез ферментів ендонуклеази та протеїнкінази пригнічують синтез вірусних білків, сприяють деградації вірусної ДНК/РНК. Окрім цього, ці інтерферони стимулюють експресію молекул HLA І класу на вірусінфікованих клітинах, посилюючи активність Т-цитотоксичних лімфоцитів.

Існують наступні механізми уникнення вірусів від впливу факторів імунної системи:

1) антигенна мінливість вірусів у вигляді антигенного дрейфу – незначні структурні зміни антигенної структури, викликані точковими мутаціями (наприклад, якщо це стосується вірусу грипу, виникають незначні епідемії, частіше взимку) та у вигляді антигенного шифту – значні структурні зміни антигенів вірусу (виникають пандемії);

2) персистенція вірусу – перебування вірусу в клітині у латентному стані (вірус простого герпесу – в чутливих нервових гангліях, вірус герпесу 3-го типу – в гангліях дорзального кореня, вірус гепатиту В – в гепатоцитах, вірус гепатиту С – в лімфоцитах).