Л е к ц і я 8

ПРОТИІНФЕКЦІЙНИЙ ІМУНІТЕТ

________________________________________________________________

Інфекційні хвороби продовжують залишатися основною причиною захворюваності та смертності в цілому світі. За останні роки виникли нові причини для збільшення числа хворих на інфекції:

· ідентифіковані нові збудники, які викликають такі хвороби, як хвороба легіонерів, синдром набутого імунодефіциту, SARS, каліфорнійський грип тощо;

· все частіше констатується той факт, що клінічний перебіг “старих” інфекційних хвороб не вкладається в класичну клінічну картину;

· зростає кількість хворих на вторинні імунодефіцити, зумовлені ятрогенними причинами, що стають фактором ризику розвитку опортуністичних інфекцій у таких хворих;

· встановлено, що нетипова імунна відповідь на мікроорганізми часто є причиною розвитку соматичної, автоімунної, алергічної, онкологічної патології;

· дедалі частіше для пересування на далекі відстані використовуються повітряний транспорт, завдяки якому посилюється можливість “обміну” регіональними специфічними збудниками.

Історично розвиток імунології розпочався з вивчення протиінфекційного захисту. Сьогодні чітко доведено, що сприйнятливість людини до різних видів збудників інфекційних хвороб неоднакова і має значні індивідуальні відмінності, які залежать як від збудника, так і від “господаря”.

Зі сторони збудника мають значення фактори:

· інфікуюча доза;

· вхідні ворота інфекційного агенту;

· вірулентність збудника.

 

Існують наступні фактори, які визначають можливість розвитку інфекційного захворювання зі сторони “господаря”:

· злагодженість роботи факторів природженого імунітету;

· адекватна функція адаптивного імунітету;

· індивідуальні імуногенетичні особливості, скеровані на розпізнавання специфічного мікроорганізму клітинами імунної системи “господаря”

 

Всі системи організму людини, в тому числі імунна, еволюціонували в постійній взаємодії з мікроорганізмами, які живуть в оточуючому середовищі. Мікроорганізми також удосконалювалися та адаптувалися до існування в організмі людини, використовуючи його резерви для своєї життєдіяльності. У результаті цього склалися наступні стосунки між мікро- та макроорганізмом: антагоністична взаємодія, яка призводить до розвитку інфекційного процесу; синергічна взаємодія, яка пов΄ язана з існуванням в організмі людини умовно-патогенних мікроорганізмів (в основному в кишківнику, на шкірі та дихальних шляхах тощо). Важливим типом взаємодії організму людини та мікроорганізму є кооперація з нормальною мікрофлорою та формування колонізаційної резистентності.

Одним з найважливіших факторів, які визначають розвиток інфекційного процесу, є стан імунної системи людини, її природжених факторів захисту та адаптивного імунітету. Коли імунна система людини розпізнає патоген, вона повинна на нього відповісти достатньо швидко, сильно і в певному місці. Значне посилення імунної відповіді може призвести до надмірного запального процесу в організмі. Її значна тривалість створює загрозу “переорієнтації” атаки на власні тканини з наступним формуванням автоімунної патології. Тому, і протиінфекційна мунна відповідь повинна бути добре регульованою та контрольованою, з метою досягнення рівноваги між усуненням патогену та посиленям запального процесу. Відсутність такої рівноваги може призвести до формування хронічної інфекції та пошкодження тканин. Перспективу взаємодії збудник-організм людини створюють фактори резистентності організму, які мають назву - механізми природженого імунітету. Особливості їх дії в організмі при контакті з мікроорганізмами показані в таблиці 1.

 

Таблиця 1

Взаємодія факторів протиінфекційного природженого імунітету

Місце події	Активний компонент	Механізм дії
Шкіра	піт, шкірний жир (жирні кислоти)	Механічний бар΄ єр, злущування клітин шкіри та видалення ороговілого епітелію унеможливлюють колонізацію бактерій; низьке pH (молочна та жирні кислоти) знижує здатність мікроорганізмів до розмноження
Дихальні шляхи	кашель, чхання, секрети слизових	Механічне видалення мікроорганізмів, шляхом змивання з поверхні слизових за допомогою секретів
Шлунково- кишковий канал	Соляна кислота	Забезпечення низького pH, пригнічення розмноження бактерій, затруднення колонізації бактерій, виділення бактеріоцинів (коліцинів) та протигрибкової субстанції, конкуренція нормальної мікрофлори з патогенними мікроорганізмами за поживні речовини
Кров, рідкі середовища організму	Лактоферин, трансфери	Зв’язування заліза, необхідного для життєдіяльності мікроорганізмів
Інтерферони, TNF-α	Індукція імунної відповіді; безпосередній вплив на життєвий цикл вірусів
Лізоцим	Руйнування клітинних стінок бактерій
Система комплементу	Цитотоксичний, цитолітичний ефект, опсонізація та фагоцитоз, хемотактичний вплив
С-реактивний білок та інші гострофазові білки	Активізація комплементу, опсонізація та фагоцитоз
Гранулоцити, NК-клітини	Фагоцитоз, клітинно-залежна та антитіло-залежна клітинна цитотоксичність
	CD5+ В-лімфоцити	Синтез IgМ з обмеженою специфічністю

 

В основі розвитку інфекційного процесу лежать механізми проникнення і розмноження в організмі господаря патогенного збудника та відповідь на це формування комплексу захисних реакцій зі сторони господаря. Інфекційний процес часто служить тригерною патогенетичною основою розвитку хвороби в організмі.

 

До факторів природженого протиінфекційного захисту належать:

ü біологічно активні речовини, які визначають бар΄ єрні властивості епітелію, слизових оболонок та шкіри (бактерицидні речовини, секреторні імуноглобуліни та ферменти)

ü альтернативний шлях активації комплементу, основними функціональними відмінностями якого є швидка відповідь на патоген, для чого не потрібні специфічні антитіла; компонент комплементу С3, якого є достатньо в плазмі, постійно розщеплюється на С3а та С3b, компонент С3b виступає в якості опсоніну для мікроорганізмів і разом з С5b виступає в якості запального фактора, сприяючи притягуванню в зону проникнення патогену фагоцитуючих клітин;

ü клітини фагоцитарної системи – моноцити, гранулоцити, макрофаги, які елімінують чужорідний матеріал за рахунок своїх власних внутріклітинних ферментних систем та генерації активних метаболітів кисню, оксиду азоту та його сполук у навколишнє середовище; здатні продукувати компоненти комплементу, ферменти з бактерицидною дією та цитокіни (ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-12, TNF-α), які формують вогнище запалення;

ü захисні медіатори запалення (фактори зсідання крові, фібринолізу, гострофазові протеїни, сироватковий амілоїд А та В тощо);

ü неспецифічні імуноглобуліни (природні антитіла) відносяться до гуморальної ланки протиінфекційної резистентності, приймаючи участь в опсонізації збудників;

ü натуральні кілери (NK), які реалізують захисну функцію в ранні терміни після зараження та викликають лізис клітин організму, котрі були інфіковані внутрішньоклітинними мікроорганізмами (в основному, вірусами);

ü цитокіни (IL-1 та TNF-α)- посилюють природжену та адаптивну протиінфекційну резистентність; IFN-α та IFN-β діють на ранніх етапах розвитку противірусного імунітету; пригнічують синтез та реплікацію вірусної ДНК у вірусінфікованих клітинах; активують натуральні кілери (NК), які лізують інфіковані клітини; посилюють експресію антигенів HLA І класу;

ü СD5 ⁺ -клітини - особлива субпопуляція В-лімфоцитів, які продукують антитіла класу IgM, скерованих проти полісахаридів без участі СD4⁺- лімфоцитів, тобто тимуснезалежним шляхом. Реакція СD5⁺-клітин на патоген починається рано – через 48 годин після проникнення антигену в організм. Ця субпопуляція лімфоцитів не здатна диференціюватися в клітини-пам’яті. Швидка відповідь, обмежена специфічністю цих клітин, які взаємодіють тільки з найбільш загальними бактерійними антигенами, а відсутність формування імунологічної пам’яті – характеризують СD5⁺-клітини як учасників неспецифічної імунної відповіді.