Студопедия — Соціально-економічні перетворення в Україні у 20—30-ті роки
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціально-економічні перетворення в Україні у 20—30-ті роки






Утвердження сталінського тоталітарного режиму й особливості його прояву в Україні.
Наприкінці 20-х років комуністично-державне керівництво, посиливши процес відчуження виробника від засобів виробництва, повністю стає на шлях директивного планування, адміністрування і позаекономічного примусу. В умовах постійної «надзвичайності» для політичного керівництва виникла потреба міцної державної влади, яка могла б контролювати і спрямовувати суспільні процеси. Для виконання цих завдань така сила вже була в стадії формування, починаючи із 20-х років, і утвердилася в 30-х роках, оформившись як тоталітарний режим. Термін «тоталітаризм» (у перекладі з італійської — охоплюючий все) було вжито італійськими критиками Муссоліні на початку 20-х років, коли в Італії склалася однопартійна фашистська система. З 1929 р. його почали застосовувати для характеристики політичного режиму в СРСР.
Тоталітаризм в Україні мав такі особливості:
1. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної в суспільстві й монополізація нею права на істину. Цю монополію офіційної ідеології на істину мали забезпечувати органи цензури, утворені в Україні на початку 20-х років. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної державної проходило у боротьбі з релігією, з ухилами у партії, із «зміновіхівцями», яка завершилася у 1924 р. Цей процес пов'язаний із проголошеним у 1920 р. «завоюванням»
«Просвіт». Кампанія провалилася і в 1929—1930 pp. «Просвіти» було закрито командно-адміністративними методами. Утвердження комуністичної ідеології пов'язане із репресіями проти діячів науки, освіти, культури.
2, Усунення з політичної арени інших політичних партій і монополізація влади більшовицькою Комуністиною партією. На завершальному етапі громадянської війни
в Україні в легальних умовах працювали три партії:
— КП(б)У — фактично філіал РКП(б) в Україні;
— Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбисти). На початку 1919 р. партія співпрацювала із КП(б)У.
Представники партії входили до РНК УСРР. Однак боротьбистів змусили самоліквідуватися і в березні 1920 р. вони злилися із КП(б)У. Серед лідерів цієї партії були О. Шумсь-
кий, Г. Гринько, Г. Михайличенко, П. Любченко;
—Українська комуністична партія (укапісти). Партію було утворено на початку 1920 р. з лівого крила УСДРП. Лідери партії — А. Річицький, Ю. Лапчинський, Б. Анто-ненко-Давидович — виступали за незалежну Україну. У 1924 р. партія нараховувала 200 осіб, а в 1925 р. вона «са-моліквідувалася». Частина укапістів вступили до КП(б)У.
Отже, комуністи-більшовики безцеремонно усунули з політичної арени навіть легальні партії. Проти нелегальних було оголошено справжню війну. У 1923 р. Україною прокотилася хвиля масових арештів. Усунувши з політичної арени конкурентів, Комуністична партія монополізувала всю повноту влади в країні. Конституція СРСР 1936 р. законодавчо закріпила керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії у політичній системі Радянського Союзу.
3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.
На державні пости, як і на всі інші посади в органах державної влади, за окремими винятками, призначалися або «обиралися» комуністи, які згідно зі статутом мали проводити в життя програму і рішення партії. Наприклад, у 1934 р. в Україні серед керівників і спеціалістів важкої промисловості комуністи становили четверту частину; серед директорів підприємств — майже 70%, серед начальників цехів та їх заступників — 40%. У 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати, з них 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних. Це свідчило, що партія зрощувалася з державним апаратом і фактично становила єдиний партійно-державний механізм, який зводив нанівець роль державних органів і забезпечував панівне становище комуністичної керівної верхівки.
4. Одержавлення суспільства. Виявлялося в тому, що було знищено або максимально звужено незалежне від держави суспільне життя. Місцеві органи державної влади вже
на початку 20-х років, утверджуючи свою монополію, почали розпускати паралельні структури — комітети незаможних селян. Цей процес був юридично оформлений цир
кулярами НКВС і Народного комісаріату землеробства від 15 листопада 1923 р. «Про ліквідацію сільських сходів як органів влади на селі». У жовтні 1924 р. ВЦВК і РНК Ук
раїни ухвалили «Положення про порядок реєстрації спілок і товариств». Положення утверджувало дозвільно-нормативний режим утворення товариств. Усі товариства перево
дилися під юрисдикцію НКВС. Держава створювала позадержавні формування і сама ж ними управляла. Після прийняття Положення підконтрольні державі товариства активно утворювалися по всій Україні. Це «Антиалкогольне товариство», «Друзі радіо», «Товариство сприяння юним ленінцям», «Всеукраїнське товариство друзів хімічної оборони й промисловості» та ін. Партійно-державна еліта, тримаючи під тотальним контролем профспілки, комсомол, громадські організації, фактично забезпечила цілковиту власну монополію на суспільне життя, яку для зручності називали державною.
5. Встановлення тоталітарного контролю над економікою і зміцнення централізованого керівництва нею. В результаті утворилася адміністративно-командна система як форма організації суспільства із відповідним типом управління. Така система охопила суб'єкт політичних рішень (політичну владу), механізм забезпечення виконання цих рішень (апарат) і об'єкт, на який спрямовано ці рішення (суспільство, клас, соціальну групу, індивід).
Особливо важливий елемент адміністративно-командної системи — апарат, який був провідником політики «верхів» у «низи». Сталін завжди наголошував, що питання про держапарат — одне із найістотніших питань радянського будівництва, і що кадри вирішують все. Для того щоб тримати апарат, кадри у німому підпорядкуванні згори до низу, час від часу підкреслювалося, що апарат дуже громіздкий, бюрократичний, що його треба скорочувати. Кожний апаратник намагався догодити вищестоящому і зберегти своє місце. Незважаючи на часті чистки, апарат завжди був громіздким. Так, у 1928 р. в Україні у народному господарстві, за офіційними даними, було зайнято 1 942 тис. робітників і службовців, в тому числі 242 тис. осіб, що працювали в апараті органів державного і господарського управління, в органах управління кооперативних і громадських організацій тощо, апаратником був кожен 8-й працюючий.
Отже, командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР. її основним стрижнем була «надзвичайна система» суспільної організації, яка базувалася на монополії партійно-державного апарату на владу. Збереження і зміцнення такої системи неможливе без насилля, репресій. Насилля навіть не маскували. На XVI з'їзді ВКП(б) Сталін заявив, що репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. Він виконував три ключові завдання:
—ліквідація організованої опозиції та індивідуального інакомислення у партії та державі;
—забезпечення держави безкоштовною робочою силою через систему ГУЛАГу (місця ув'язнення — рос. Главное управление лагерей);
—суворий контроль над суспільними процесами.
Особливо активно ці завдання вирішувалися у 20— 30-х роках. Одним з перших кроків до масового терору стала кампанія боротьби зі «шкідниками» і «саботажниками», що розпочалася в умовах згортання непу. Сигналом до репресій стала «шахтинська справа». (Навесні 1928 р. у Шахтинській окрузі Північнокавказького краю було викрито велику «шкідницьку» організацію, яка нібито складалася з вороже налаштованої частини технічної інтелігенції та замаскованих білогвардійців.)
Партійне керівництво України (Л. Каганович) одразу ж відгукнулося, і вже влітку 1928 р. на лаві підсудних серед «шахтинців» опинилися керівники промисловості України,
яким інкримінували створення «Харківського центру» з керівництва «шкідництвом». Після цього набрала розмаху цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. Було сфальсифіковано судовий процес «Спілки визволення України»(СВУ), «розгромлено» міфічний «Український національний центр», «Польську організацію військову», «Блок українських націоналістичних партій», «Троцькіетсько-націоналістичнийблок» тощо. Впродовж 1930—1941 pp. в Україні було «виявлено» і «розгромлено» понад 100 ворожих центрів, блоків і організацій.
Перехід до директивного планування, Форсування індустріалізації
У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) проголосив пріоритет державного планування над ринком. З жовтня 1928 р. розпочалася перша п'ятирічка. Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін перейшов до відвертого насильства в будівництві «соціалізму». Значних змін зазнала й політика щодо України.
Поворот у внутрішній політиці виявився насамперед у прискоренні темпів індустріалізації. Курс на індустріалізацію передбачав перетворення СРСР з держави, що ввозить машини й устаткування, на державу, яка їх виробляє, з аграрної країни — на промислову. Оскільки СРСР перебував у постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, цю грандіозну перебудову планували, здійснити в стислі терміни, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни. Поставало питання, де взяти кошти для індустріалізації. На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок експлуатації селянства і пограбування колоній. Більшовицькі теоретики на словах заперечували такий шлях для СРСР, але фактично його було втілено в життя. «Внутрішньою колонією» для радянської промисловості стало селянство, передусім українське. Перший п'ятирічний план (1928—1932) передбачав напружені, але реальні темпи приросту промисловості в середньому за рік. Водночас у процесі виконання п'ятирічки Сталін шляхом адміністрування, директив почав вимагати різкого підвищення планових цифр. Це спричинило диспропорції і зриви. Так, планом передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн т. У процесі п'ятирічки ці завдання збільшили до 80 млн т. У 1933 p. видобуток вугілля досяг 45 млн т. Виплавку чавуну в Україні планували збільшити із 2, 4 до 6, 6 млн т. У 1933 р. було виплавлено 4, 3 млн т. Всупереч заяві Сталіна про виконання п'ятирічки за чотири роки і три місяці насправді за сукупністю показників вона не була виконана навіть за п'ять років.
Однак перша п'ятирічка мала важливі наслідки для України. Республіка отримала понад 20% загальних капіталовкладень, із 1500 нових підприємств майже 400 будувалися в Україні. У 1932 р. стала до ладу перша черга Дніпровської ГЕС. Споруджувалися великі підприємства — «За-поріжсталь», Харківський тракторний завод та ін. У другій і третій п'ятирічках рівень інвестицій в Україну знизився. З 4500 підприємств, що будувалися у другій п'ятирічці (1933—1937), в Україні розміщувалися до 1000, у незакін-ченій третій п'ятирічці (1938—1941) — 600 із 3000. Це було пов'язано з планами створення нової промислової бази на Сході, де заводи знаходилися в більшій безпеці на випадок війни.
Напружені плани потребували інтенсифікації праці робітників. Цього досягали двома шляхами. Перший — масовий ентузіазм. Для цього використовували так зване соц-змагання, зустрічні плани, рух новаторів, нагородження орденами, присвоєння звання Героя соціалістичної праці тощо. У 1935 р. було широко розрекламовано рекорд вибійника шахти «Центральна-Ірміно» в Донбасі О. Стаханова, який з допомогою двох помічників вирубав за зміну 102 т вугілля, перевиконавши норму в 14, 5 раза. Досягнення Стаханова було негайно використано для організації змагання за перевиконання норм виробітку — стаханівського руху. Другий шлях — прямий примус і залякування. Тих, хто не виявляв особливого ентузіазму, змушували працювати під страхом адміністративного покарання. Більше того, випуск бракованої продукції, пошкодження устаткування, верстатів кваліфікували як підривну діяльність, за яку належав арешт. Обидва ці шляхи вели до такого рівня експлуатації робочої сили в СРСР, який можна порівняти із капіталізмом доби первісного нагромадження капіталу.
Успіхи перших п'ятирічок безсумнівні, дореволюційний рівень промисловості був значно перевищений. Стали до ладу металургійні гіганти «Запоріжсталь», «Криворіж-сталь» і «Азовсталь». Давали продукцію тракторний і турбінний заводи в Харкові, машинобудівні підприємства в Києві, Одесі, Миколаєві. Виникли нові галузі промисловості, зокрема хімічна.
Тридцяті роки — період бурхливого розвитку в Україні цивільної авіації. В січні 1930 р. шляхом злиття двох акціонерних товариств — «Укрповітрошлях» і російського «До-бролет» було створено Всесоюзне товариство цивільного повітряного флоту (ЦПФ) — ВТЦПФ. Пізніше назву було замінено на Всесоюзне об'єднання цивільної авіації (ВОЦА). В лютому 1931 р. введено нову назву — Головне Управління ЦПФ (ГУЦПФ) СРСР, а з 25 березня 1932 р. — «Аэрофлот». З цього часу цивільна авіація України розвивалася як одне із відділень Аерофлоту.
У період з 1930 р. до початку Другої світової війни в Україні відбувався процес розвитку матеріально-технічної бази цивільної авіації. В ці роки діяло понад ЗО аеропортів. Найбільш відомими були Харківський, Київський (в Бро-варах). Аеропорти діяли в Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Кривому Розі, Одесі, Мелітополі, Кіровограді та інших містах. В Одесі та Севастополі діяли гідроаеропорти. В довоєнні роки постійно зростала мережа авіаліній України. Так, в 1939 р. вони перевищували 27 тис. км. і порівняно з 1928 р. зросли майже в 9 разів. На повітряних трасах експлуатувалися літаки видатного українського авіаконструктора К. Калініна (1889—1938; ^розстріляний після катувань у воронезькій тюрмі НКВС). Його літак К-5 впродовж 10 років був основою літакопарків цивільної авіації.
У 30-ті роки два вищі навчальні заклади готували спеціалістів для цивільної авіації зокрема і для авіації загалом. 17 квітня 1930 р. було створено Харківський авіаційний інститут (ХАІ), а 25 серпня 1933 р. — Київський авіаційний інститут ЦПФ (КАІ ЦПФ, нині — Національний авіаційний університет). До початку Другої світової війни ці два інститути підготували майже 2000 спеціалістів. Крім того, готували спеціалістів для потреб цивільного повітряного флоту Харківський (1930), Валківський і Крас-нокутський Харківської обл. (1931), київські авіатехніку-ми (1933). Широко застосовувався ЦПФ в народному господарстві України.
Значні результати довоєнних п'ятирічок досягнуті були надто дорогою ціною. Наслідки індустріалізації для України неоднозначні:
—з аграрної країни республіка перетворилася на індустріальну;
—розгорнувся процес українізації робітничого класу, сформувалися національний робітничий клас, який до цього був переважно російським, а також технічна інтелігенція;
— розгорнувся процес урбанізації (якщо до проведення індустріалізації лише кожен п'ятий житель України мешкав у місті, то наприкінці 30-х років — кожен третій);
—для одержання коштів для індустріалізації експлуатувалося і грабувалося українське село;
— демонтовано неп і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; трестівський госпрозрахунок було замінено госпрозрахунком підприємств;
— ліквідовано рештки економічної самостійності України, велика промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів;
— створено атмосферу напруження, підозри, доносів, пошуку «шкідників», яка сприяла розгортанню масових репресій.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 844. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Выработка навыка зеркального письма (динамический стереотип) Цель работы: Проследить особенности образования любого навыка (динамического стереотипа) на примере выработки навыка зеркального письма...

Словарная работа в детском саду Словарная работа в детском саду — это планомерное расширение активного словаря детей за счет незнакомых или трудных слов, которое идет одновременно с ознакомлением с окружающей действительностью, воспитанием правильного отношения к окружающему...

Правила наложения мягкой бинтовой повязки 1. Во время наложения повязки больному (раненому) следует придать удобное положение: он должен удобно сидеть или лежать...

Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...

ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ   Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...

Кишечный шов (Ламбера, Альберта, Шмидена, Матешука) Кишечный шов– это способ соединения кишечной стенки. В основе кишечного шва лежит принцип футлярного строения кишечной стенки...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия