Додаткова інформація. Досить зазначити, що загальні збитки народного господарства Закарпаття від повені 1998 р

Досить зазначити, що загальні збитки народного господарства Закарпаття від повені 1998 р. становили понад 580 млн. грн. Матеріальні збитки населенню області оцінюють в розмірі близько 230 млн. грн. (Тьорло, 2002). Основними причинами, що зумовили повені на Закарпатті у листопаді 1998 р. і березні 2001 р., були як природні, так і антропогенні фактори.

З першої групи найбільший вплив мали: фізико-географічне положення Закарпатської області, зокрема, розміщення її території в найбільш зволоженому районі України та країн Центральної Європи. Частота повеней пов'язана також з чергуванням періодів підвищеної та низької водності. У період підвищеної водності повені набувають катастрофічного характеру.

З антропогенних чинників найбільш негативно вплинули на регіон:

– порушення правил раціонального лісо- та землекористування, зокрема, необґрунтовані обсяги та місця вирубки лісів, погіршення їх санітарного стану;

– розорювання крутосхилів і засадження їх просапними культурами, що призводить до деградації грунтів та змивання родючого шару;

– часті порушення природоохоронних технологій при проведенні господарських робіт;

– недостатня кількість водосховищ, які б могли забезпечити регулювання річкового стоку та виключали б захаращення русел річок, що призводить до підняття рівня води;

– забудова небезпечних у гідрологічному відношенні земельних ділянок.

Наслідком синергетичного прояву вказаних чинників було істотне порушення екологічної рівноваги в гірській місцевості, що спричинило катастрофічну руйнацію довкілля, населених пунктів, шляхів, ліній електропередачі та інших елементів соціальної та виробничої інфраструктури передгірських та низинних районів Закарпаття. Слід зазначити, що порушення принципів раціонального природокористування в гірській частині області призводить до найбільших деструктивних наслідків, отже, збитки проявляються на прилеглих територіях як у самому Закарпатті, так і в Румунії та Угорщині.

 

В останні десятиліття 20 і на початку 21 століття занепокоєність та тривогу викликає екологічний стан Азовського моря. Вже в 1987 р. концентрація пестицидів в Азовському морі збільшилася в 20 разів. Сьогодні в донних відкладеннях моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

У 70-х роках у Таганрозькій затоці було зареєстровано перші великі спалахи токсичного «цвітіння» води синьо-зеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. В 1997 р. «цвітіння» спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплювало майже все море.

Різко погіршилася санітарно-епідеміологічна ситуація на узбережжі Азова. Щороку великі курортні зони періодично оголошуються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам та спалахам інфекційних захворювань.

Головні причини екологічної кризи Азова:

- надмірний вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР

- наслідки будівництва гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море, Дону та Кубані;

- впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису, що призвело до перехімізації та засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані;

- змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;

- здіснення неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун;

-хижацький, в тому числі і браконьєрський, вилов риби. Надзвичайно корумпована схема видачі квот на вилов та відсутність державного контролю призводять до величезних виловів риби, який перевищує здатність до самовідновлення.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща. Однак в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти. У воді й донних відкладеннях значно підвищилася концентрація радіонуклідів. Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім часом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. В південно-західній частині Чорного моря у зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ прослідковується інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. В цьому ж регіоні доволі часто виникають зони замору. Значну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного та теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених сірководнем глибинних вод. Якщо раніше вона проходила на глибині 150—200 м, то тепер піднялася до 80—110 м.

Складна екологічна ситуація склалася у кінці 90-х років в чорноморських лиманах — Дніпровське-Бузькому, Дністровському, в Каламітській і Каркінітській затоках, та в лимані-озері Сасик.В лиманах спостерігаються токсичні «цвітіння» синьо-зеленими водоростями, а з початку 80-х років як у лиманах, так і на відкритих акваторіях моря почали з'являтися «цвітіння», подібні до сумнозвісних «червоних припливів». У всьому світі саме це «цвітіння» вважається найшкідливішим, бо водорості, що його спричиняють, здатні виділяти у воду сакситоксин — смертельну отруту кураре.

Таким чином, основними причинами складної екологічної ситуації Причорномор’я є:

- забруднення води внаслідок неправильного розвитку рекреаційної діяльності;

- значна концентрація у прибережній зоні потужних промислових виробництв;

- неналежним чином організована розробка підводних нафтогазових родовищ.

Природнокліматичні умови і географічне положення Причорномор'я, що охоплює Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Автономну Республіку Крим, відкривають широкі можливості для розвитку тут курортно-рекреаційного господарства. Одним з визначальних ресурсів, безперечно, є клімат, особливості якого сприятливі для організації санаторно-курортного лікування та інших видів рекреаційної діяль­ності.