Перехідні економічні системи. Зміст та основні риси

У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:

- становлення (висхідний розвиток нової системи);

- зрілість (найповніший прояв усіх потенціальних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

- занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи).

Стадія становлення означає низхідний рух старої системи та висхідний рух нової системи.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.

Принципи трансформації:

- урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення;

- багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії;

- суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку і національних особливостей трансформаційних перетворень.

В історії розвитку практично кожного суспільства настають періоди, коли стара економічна система занепадає, а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

Розвиток цивілізаційного процесу:

- від неоліту до бронзового віку;

- від бронзового до залізного віку;

- від залізного до передіндустріального віку;

- від передіндустріального до індустріального віку;

- від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Розвиток формаційного процесу:

- від первісного до рабовласницького ладу;

- від рабовласництва до феодалізму;

- від феодалізму до капіталізму;

- від капіталізму до соціалізму;

- від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

Закономірності трансформації економічної системи:

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва;

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва.

3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку попроджує нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх.

4. Формування специфічної ієрархії суб’єктів господарювання: ремісник, дрібний товаровиробник, власник капіталу, об’єднання капіталістів, держава.

Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системо утворення їх, яке дає можливість зайняти новому ладу панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.

Риси перехідної економіки:

- нестійкість;

- невизначеність;

- висока ризиковість;

- альтернативність (багатоваріантність) розвитку;

- виникнення і функціонування перехідних економічних форм;

- особливий характер суперечностей;

- історичність перехідних економік.

Теоретичною основою реалізованої на початку ХХ ст. моделі соціалізму вважається марксистська економічна концепція.

ЇЇ головні засади такі:

- капіталізм неспроможний вирішити внутрішньо притаманні йому суперечності й мусить поступитись місцем наступній економічній формації – комуністичній, яка є антиподом капіталістичної форми суспільного устрою;

- комунізм передбачає дві фази суспільного розвитку: І – соціалізм; ІІ – комунізм.

Особливості комуністичної системи:

- економічною основою нової системи є суспільна влісність;

- все загальність праці;

- безкласовість;

- колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм;

- нетоварні (безпосередньо суспільні) зв’язки;

- розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку – за працею, на ІІ – за потребами;

- самоуправління як антипод державної форми управління;

- повне відмирання держави як апарату насильства на ІІ фазі суспільного розвитку.

В західній економічній теорії реалізована модель соціалізму дістала назву «командно-адміністративного соціалізму», якій, вважали західні вчені, притаманні такі риси:

- тотальне планування державної власності (навіть колгоспно-кооперативна власність, проголошена конституцією, втратила риси кооперативної і була ожвавлена);

- централізоване регулювання всіх зв’язків державою (директивне централізоване планування від досягнутого);

- спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава);

- прямий розподіл ресурсів;

- державне тотальне управління за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія;

- розподіл за волею держави, яка об’єктивно не може визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності.

Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття.

Криза адміністративно-командної системи стала проявом загострення суперечностей, породжених та нагромаджених нею, які система виявилася не здатною вирішити. Головна суперечність – суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.

Форми прояву головної суперечності:

– між вивільненням трудящих від поневолення (екс­плуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;

– між проголошеною метою побудови суспільства всеза-гального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтво­рення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;

– між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага " поллються повним потоком" і здійсниться вели­кий принцип: " від кожного — за здібностями, кожному за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;

– між проголошеною метою високопродуктивного ви­робництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування дер­жавної монополії; між проголошеною метою побудови суспільства, за­снованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економіч­ного розвитку.

Головні завдання перехідного періоду від адмініст­ративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:

– реформування відносин власності;

– роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, ство­рення умов для зростання кількості господарюючих су­б'єктів);

– приватизація (перехід у приватну власність знач­ної частки державної власності);

– демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної моно­полії);

– лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньо-економічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження сво­боди торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).

– макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емі­сії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);

– формування ринкової інфраструктури;

– соціальний захист найвразливіших верств населення.
Концепції трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову:

– інституціонально-кейнсіанський варіант еволюцій­них змін, або градуалістської політики;

– ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики " шокової терапії".

Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки.