Полемічна література

Внаслідок занепаду культурного процесу в Україні в 13-16 ст. безслідно зникло багато творів літератури княжої України і збереглися у списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати, що вся література цього часу тільки великоросійська.

В умовах, які склалися в Україні після татарського нашестя, спричинилися до того, що літературне життя могло існувати тільки на західних окраїнах, у сусідстві з Білорусією. Оригінальних пам'яток лишилося мало. Літературні пам'ятки ідейно і стилістично продовжують школу Київської Русі.

В 14-16 ст. гальмом для розвитку української літератури стала візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї і форми літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійський вплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодного літературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивно розвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часу український народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень (турецько-татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокість турок) підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 - І половині 15 ст.

Полемічна література. З останньої чверті 16 ст. (1580-1590) з'являється нова тематика літературних та наукових творів, так звана полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цього періоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500 попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся також носить полемічний характер і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має полемічний характер.

Петро Скарга. Полеміку розпочав польський єзуїт, письменник, лідер войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті " Про єдність церкви божої" (1577) він обгрунтовує законність королівської влади в Польщі та її панування в українських та білоруських землях. Слов'яноруська мова непридатна для жодної науки, це мова мужиків, пише він. Теологія та філософія можуть розвиватися лише на основі латинської та грецької мов. Все населення України повинно об'єднатися навкруги папи та польського короля, порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польській короні та католицькій Речі Посполитій. Його позицію підтримали прибічники унії, зокрема Київський митрополит Іпатій Потій. Згодом на позиції уніатства переходили і деякі колишні прибічники православ'я, зокрема, ректор Київської братської школи, вихованець Замойської та Краківської академій Касьян Сакович.

Противники унії. Проти Скарги та уніатів виступали ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький професор школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Тустановський, вихованець Острозької Академії і західно-європейських університетів Мелетій Смотрицький (син Г.Смотрицького, який потім став єпископом полоцьким, але після вбивства православними уніатського єпископа Кунцевича виїхав в Рим і став уніатом).

Антиуніатським твором є літературна пам'ятка " Пересторога", авторство якої приписують Іову Борецькому або діячу Львівського братства Юрію Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначним письменником-полемістом цього періоду був Іван Вишенський (1550-1620). Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку, підтримував зв'язки з Львівським братством. В 1580-90 рр. переселився на гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-х роках написав найвизначніші твори, скеровані проти унії. Його перу належать полемічні послання до князя К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, гостро критикував весь тодішній церковний та світський лад і вимагав простоти старо-християнського братства, як здійснення царства Божого на Землі. В своїх творах малював барвисті, часто гіперболічні образи морального занепаду еліти, зокрема духовної, протиставляючи їй простих людей. Емоційне піднесення твору чергується з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення порівнянь, епітетів, запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавали творам Вишенського яскравості та ефектності. Стиль В. наближався до найкращих взірців барокового стилю. Праці Вишенського вперше були знайдені дослідниками у 1858 р., вперше надруковані Костомаровим 1865 р.

Григорій Сковорода. Найвизначнішим українським просвітителем-гуманістом, поетом та вченим-філософом 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-1794). Освіту здобув у Києво-Могилянській Академії. Переслідуваний світською та церковною владою, він з 1779 р. мандрує по Україні, пропагуючи свої погляди серед народу. Одним з перших в історії української думки виступав проти офіційної релігії та церковної схоластики, засуджував дармоїдство церковників та багатіїв.

Значного прогресу досягла українська iсторіографія. У козацьких літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця, вперше було систематизовано виклад історичних подій в Україні.