Контекстне меню

2.3.7. Робота з вікнами, вікна і діалоги

Вікно на екрані – це обмежена прямокутною рамкою поверхня екрана. У ньому відображається назва працюючої програми або документа.

Для налогодження системи використовуються діалогові вікна, яки мають стандартний зовнішній вигляд. Уніфікація елементів вікон скорочує час, який витрачається на їх вивчення.

Розрізняють три варіанти розміру вікна, яке відображується на екрані:

● стандартне – займає певну частину площини екрана, при потребі таке вікно можна перемістити в інше місце екрана;

● розгорнуте на весь екран (повноекранне) – займає всю площу екрана, а тобто максимальний розмір, його не можна переміщувати;

● згорнуте в піктограмму – зображується у вигляді кнопки на панелі завдань, при цьому виконання програми не припиняється, а щоб відкрити згорнуте вікно або згорнути вже відкрите, слід натиснути кнопку вікна на панелі завдань.

Зменшити розмір вікна до стандартного або розгорнути його в повноекранний режим можна подвійним клацанням миші у місці заголовка вікна.

Для прикладу розглянемо типове вікно програми WordPad, призначеної для створення і редагування текстових документів. Для запуску програми слід вибрати команду головного меню: Программы → Стандартные → WordPad. Програма буде запущена, і на робочому столі з'явиться її вікно. Розглянемо основні елементи вікна програми (рис. 2.6).

Кожне вікно програми має заголовок, в якому зазвичай відображаються назва програми і назва редагованого документа, наприклад, Документ WordPad.

У лівій частині заголовка розташовано значок програми, а у правій – керуючі кнопки, а саме:

Рис. 2.5. Діалогове вікно Диспетчер задач Windows

● кнопка Свернуть згортає вікна, але запущена програма у згорнутому вікні продовжує виконуватися;

● на кнопці Развернуть у вікні стандартного розміру зображено квадрат, верхня межа якого прокреслена товстою лінією. Після натискання мишею у місці цієї кнопки вікно розкривається на весь екран;

● кнопка Восстановить обратно дає змогу поновити попередні розміри вікна. У розгорнутому на весь екран вікні вона займає місце кнопки Развернуть. Натискання кнопки змінює повноекраний розмір вікна на стандартний. Поновити або розгорнути вікно можна також подвійним клацанням миші у місці смуги заголовка;

● кнопка Закрыть закриває вікно і завершує роботу програми.

Під заголовком розташовується так зване меню. Меню дає можливість вибирати різні дії за допомогою команд. Та чи інша команда перелічених у меню може бути вибрана за допомогою миші або клавіатури. Оскільки, як правило в програмі буває багато команд, то вони не вміщуються в одному рядку, і їх розташовують у багатьох вкладених меню. Наприклад, при роботі в графічному редакторові Paint, команда меню Вид приховує цілу групу команд, які також можуть викликати ще одну групу команд. Робота з меню будь-яких програм не відрізняється від роботи з головним меню WINDOWS. За допомогою миші або клавіатури ви послідовно вибираєте потрібні команди меню, відкриваючи при необхідності допоміжні меню (рис. 2.7). Надалі, при описі будь-яких дій послідовність слів Вид → Масштаб → Другой означатиме необхідність поетапного вибору трьох команд меню. Назва деяких команд в меню можуть бути блідими, ніж інші. Це означає, що ці команди в даний момент недоступні. Наприклад, ви не можете вибрати звичайний масштаб перегляду, якщо вже працюєте в цьому режимі. За допомогою меню можна виконати будь-які дії, проте існують також інші способи роботи з програмами.

зона

Рис. 2.6.Загальний вигляд типовогоробочого вікна програми

У середині вікна програми розташоване робоче поле програми. У нижній частині вікна розміщено рядок стану. Щоб відобразити його на екрані, потрібно вибрати в меню Вид команду Строка состояния. Рядок стану складається з кількох ділянок, які містять інформацію, пов’язану з поточними діями користувача (кількість виділених об’єктів та їх розмір, призначення команди меню, на якій встановлено покажчик тощо).

Перегляд елементів тексту один за одним шляхом прокручування є електронним еквівалентом читання скрученого в рулон документа, на відміну від перегортання сторінок книги. Вертикальна та горизонтальна смуги прокручування автоматично з’являються вздовж правої межі і внизу вікна тоді, коли весь його вміст повністю не відображується. На кінцях смуг розташовуються дві кнопки, а між ними – бігунок.

Переміщуючи бігунок вертикальної смуги прокручування вгору або вниз при натиснутій кнопці миші, можна швидко відшукати потрібну інформацію у вікні. Натискання мишею у місці кнопки, розташованої на кінці смуги прокручування, переміщує текст документа на один рядок. Натискання смуги прокручування зміщує зображення на одне вікно.

Рис. 2.7. Вкладене меню графічного редактора Paint

За положенням і довжиною бігунка можна визначити, яку частину вмісту вікна видно на екрані. Якщо на вертикальній смузі прокручування він зміщений на ¼ вниз, то ¼ вмісту вікна розташовано вище від його верхньоъ межі. За розміром бігунка відносно довжини смуги можна визначити, яку частину вмісту зображено у вікні.

Для переміщення вікна покажчик встановлюють на заголовку і, утримуючи натиснутою ліву кнопку миші, вікно переміщують у потрібне місце робочого столу.

Вікно, яке займає весь екран, не переміщується. Кожне вікно запам’ятовує свій розмір і стан на екрані; при повторному відкриванні з’явиться саме в тому стані, в якому перебувало перед закриттям.

Якщо ви відкриєте кілька вікон, то вони можуть розташовуватися на екрані поряд одне з одним, на деякій відстані, частково або повністю перекриваючи одне одного.

Вікно, з яким працює користувач у даний час, називають активним. Воно розташовується на передньому плані поверх інших вікон. Його заголовок відрізняється кольором або текстурою символів.

Під час роботи з кількома вікнами виникає потреба у переході від одного вікна до іншого. Найпростіший спосіб переходу в інше вікно – натиснути будь-яку видиму його частину. Якщо на екрані одночасно видно не всі вікна, то перехід до іншого вікна можна виконати одним із таких способів:

● натиснути мишею на панелі завдань кнопку з назвою потрібного вікна;

● одночасно натискуючи на клавіші < Alt> + < Tab>, можна “по колу” переглянути всі працюючі програми, якщо натиснути < Alt> +< Shift> + < Tab>, то працюючі програми відображуються у зворотному напрямку і після вибору потрібного значка слід відпустити натиснуті клавіші;

● натиснути на комбінацію клавіш < Alt> + < Esc > тоді активним стане наступне відкрите вікно.

Розташування кількох відкритих вікон можна впорядкувати на екрані за допомогою контекстного меню, яке відображається після натискування правою кнопкою миші на вільному місці панелі завдань. Контекстне меню містить команди, яки дають змогу впорядкувати розташування вікон в одному з таких положень:

● Окна каскадом – відкриті вікна розтошовуються каскадом одне над одним, перекриваючись;

● Окна сверху вниз – відкриті вікна розміщуються одне над одним, не перекриваючись, в один або кілька рядів;

● Окна слева направо – відкриті вікна шикуються в один горизонтальний ряд без проміжку або перекривання.

Слід враховувати, що користуючись командами меню, можна впорядкувати тільки незгорнуті вікна. Згорнуті вікна на екрані не відображуються.

Щоб згорнути всі відкриті вікна, слід скористатися кнопкою Свернуть все окна на панелі швидкого запуску. Відкриті діалогові вікна ця команда згорнути не може.

2.3.8. Діалогове вікно та його основні елементи

Діалогові вікна використовують для наголодження режимів роботи операційної системи, обладнання, програми тощо (рис. 2.4).

Як правило, у діалоговому вікні подано кілька вкладок. Кожна вкладка має ярличок з написом, розташований нижче від смуги заголовка. Натискання кнопкою миші на ярличок виводить вкладку на передній план (тобто відкриває її) і дає змогу працювати із зображеними на ній елементами. У діалоговому вікні відображується набір елементів керування: кнопок, прапорців, перемикачів тощо.

Діалогове вікно зазвичай складається з таких елементів:

● текстове поле – прямокутна ділянка, куди можна ввести текстову інформацію за допомогою клавіатури;

● список, що розкривається – має вигляд текстового поля, доповненого в правій частині кнопкою розкриття із стрілкою, спрямовоною вниз;

● перемикач -використовують для вибору одного з кількох параметрів, які взаємно виключають один одного;

● прапорець – використовують для вмикання або вимикання однієї чи кількох функцій. Він має вигляд маленького квадрата. Коли прапорець встановлено, у квадраті видно помітку, коли прапорець відсутний, то квадрат пустий. Якщо прапорець у цей момент для користувача недоступний, то квадрат замальовується сірим кольором;

● лічильник – використовують для зміни числового значення параметра за допомогою кнопок-стрілок, розташованих справа від поля;

● список – містить набір запропонованих елементів, а поточне встановлення елемента виділяється кольором або інверсією;

● регулятор (бігунок) – застосовують для плавної зміни режимів роботи пристрою, тому переміщуючи бігунок, ми змінюємо значення заданого параметра;

● індикатор – відображує стан пристрою, наприклад, індикатор мови показує, на яку мову налаштовано клавіатуру;

● кнопка Применить дає змогу зберегти виконані установлення, не закриваючи діалогове вікно, а натиснення мишею кнопки ОК означає виконання встановлених налаштувань і закриття діалогового вікна, а використання кнопки Отмена закриває діалогове вікно без збереження внесених змін (рис. 2.8.).

Рис. 2.8. Приклад загального вигляду діалогового вікна

2.4. Провідник в операційній системі WINDOWS

Програма Проводник призначена для навігації (подорожі) файловою структурою і для виконання дій з її об’єктами: копіювання, переміщення, перейменування, відшукування файлів і папок тощо.

Для запуску провідника слід вибрати команду головного меню Windows Другие программы → Стандартные → Проводник. Після запуску програми на робочому столі з'явиться її вікно (рис. 2.9), зовнішній вигляд якого може бути дуже різним, залежно від налаштувань програми.

Провідник можна викликати також іншим способом, наприклад, натиснувши лівою клавішею миші в місці значка Мои документы або значка Мой компьютер на робочому столі WINDOWS. Також є можливість вибрати аналогічні команди в головному меню WINDOWS.

Вікно провідника складається з двох головних частин: дерева папок ліворуч і робочого поля зі змістом активної папки праворуч. Додатково можна увімкнути панель інструментів і рядок статусу.

Панель інструментів користувач може налаштовувати на свій розсуд, додаючи за допомогою команди Вид такі нові кнопки:

● эскизы страниц – при перегляді папок показує у вікні мініатюрне зображення вмісту графічних файлів, веб-сторінок;

● плитка – показує над іменами папок і файлів великі значки;

● значки – відображує, крім імен папок і файлів малі значки;

● список – сортує об’єкти у вікні за їх назвами в алфавітному порядку,

при цьому спочатку виводяться імена папок, потім файлів, а значки об’єктів розміщуються в один або кілька стовпчиків поряд з їх назвами;

Рис. 2.9.Загальний вигляд робочего вікна провідника Windows ХР

● таблица – подає список об’єктів з такими даними про них: Имя, Размер, Тип, Дата изменения та ін. Це потрібно для сортування в алфавітному порядку папок та файлів, запропонованих у стовпчику таблиці. А щоб воно відбулось необхідно натиснути лівою клавішею миші у місцях заголовків цих папок і файлів. Сортування в зворотному порядку вимагає повтору операції.

Кнопки панелі інструментів Ссылки можна використовувати для відкривання часто відвідуваних веб-сайтів, а також тих папок і файлів, з якими ви постійно працюєте.

2.4.1. Методи роботи з дисками і папками

Якщо відомо, де розташований необхідний файл, можна детально послідовно ввести повний шлях до нього в полі введення Адрес. При цьому буде здійснено безпосередній перехід до папки, де міститься цей файл. Якщо для введення адреси використовують клавіатуру, то для переходу до потрібної папки, слід натискувати клавішу < Enter>.

Якщо працюють з провідником операційної системи Windows, то всі диски і папки комп'ютера представляються у вигляді дерева (рис. 2.9). В основі дерева, яке часто називають коренем, розміщено особливу папку, ім'я якої Рабочий стол. У цій папці розміщено службові папки, всі диски комп'ютера та інші важливі папки.

Коли ж якась папка містить інші папки, то ліворуч від її значка буде розташовано рамку із відповідною поміткою, в іншому випадку такої рамки немає. При цьому вміст папки, поміченої рамкою, у списку не розкривається. Якщо ж ви бачите значок, то вміст папки відображено нижче в списку.

Зверніть увагу, що в провіднику ліворуч в зоні вікна відображаються тільки диски і папки, а окремі файли ні. Для цього призначено права частина робочого столу. Якщо клацнути мишею у місці папки, розміщеної зліва, то її вміст відобразитися в правому полі у вигляді значків. Відкрити вміст папки або диска можна також іншим способом. Якщо двічі клацнути мишею у місці значка папки, розміщеної в правому полі, то папка буде відкрита. Цей спосіб зручний для режиму не відображення списку. Послідовно виконуючи подвійні клацання у місцях потрібних папок, можна перейти вниз їхнього ієрархічного переліку. Коли ж потрібно виконати протилежну дію, то слід скористатися кнопкою на панелі інструментів, натиснувши яку, можна переміститись на один рівень вгору в ієрархії вкладених папок.

Треба зазначити, що всі пересування серед папок в рамках поточного сеансу роботи з провідником відображаються в пам'яті комп'ютера, тому можна в будь-який момент повернутися назад до папки або диска, переглянутих раніше, натискаючи кнопки Назад і Вперед, які розташовані на панелі інструментів.

2.4.2. Копіювання, переміщення і перейменування файлів

Часто виникає необхідність в переміщенні документів з однієї папки в іншу. або, наприклад, потрібно розташувати цілком якусь папку в іншому місці.

Перш за все, зауважимо, що файли і папки на комп'ютері можна як переміщувати, так і копіювати. Операції копіювання, переміщення і видалення виконуються абсолютно однаково як для файлів, так і для папок з файлами.

Рис. 2.10.Діалог копіювання файлу

За наявності списку папок у лівій частині вікна програми, це завдання виконується дуже просто. Вибираємо початковий файл у правій частині вікна й перетягуємо його на нове місце, яке вибирається в списку всіх папок. Визначивши це місце, підводимо курсор миші до значка файлу в правій частині вікна, далі натискуємо кнопку миші і, не відпускаючи її, переміщуємо покажчик на вибране місце у лівій частині вікна, після чого відпускаємо клавішу. При переміщенні виділеного значка на місце, де розташований список, папка призначення також буде виділена, а відпускання кнопки миші означає початок виконання відповідної операції. Зауважимо, що коли перемістити файл у вибране місце призначення неможливе, то в момент перетягування курсор миші змінить свою форму. Під час копіювання та переміщення файлів може з'явитись діалогове вікно, що ілюструє цей процес (рис. 2.10). Якщо копіюють невеликий файл, то вікно дуже швидко зникне або навіть зовсім не з'явиться. У роботі з великими файлами поступове збільшення смужки в нижній частині вікна відображає відсоток виконання операції. Натиснувши кнопку Отмена, операцію можна припинити. Коли процедура копіювання або переміщення буде завершена, діалогове вікно закриється.

Якщо в списку розміщено дуже багато папок і дисків, то місце призначення може бути невидимим. У такому разі потрібно перетягнути значок у верхню або нижню частину списку і почекати, не відпускаючи при цьому кнопку миші. Через деякий час список почне зміщуватися у вікні, і користувач побачить потрібну папку. Коли ж потрібно скопіювати файл у вкладену папку, яка не видна в списку, слід поступити так само.

Коли виникає потреба не переміщувати, а скопіювати файл у папку на тому ж самому диску, то, переміщуючи відповідний значок, необхідно натиснути й утримувати клавішу < Ctrl> на клавіатурі комп'ютера.

У разі переміщення значка в папку, розміщену на іншому диску, відповідний файл буде скопійований, а щоб його перемістити в папку на іншому диску, необхідно утримувати натиснутою клавішу < Ctrl>;.

Рис. 2.11. Загальний вигляд допоміжного меню

Зауважимо, що можна виконувати операції копіювання або переміщення не одного, а групи файлів чи папок. При цьому слід спочатку виділити групу значків, а потім перетягнути їх в потрібне місце. За необхідності виділення групи значків, розташованих поряд, слід натискувати й утримувати клавішу < Shift > на клавіатурі. Далі клацають лівою клавішею миші у місцях першого й останнього значка групи, після чого відпускають клавішу, і всі значки, розташовані у цьому проміжку, будуть виділені, а відповідні групи файлів і папок готови до переміщення в потрібне місце списку лівої частини вікна програми.

Якщо клацнути правою кнопкою миші у місці певного значка або групи виділених значків, то поряд з'явиться допоміжне меню (рис. 2.11).

Кількість команд у меню і їх склад залежить від встановлених на комп'ютер програм, проте команди копіювання, видалення і перейменування будуть в цьому меню завжди. Щоб скопіювати файл або групу файлів, необхідно вибрати команду Копировать даного меню, потім необхідно перейти в папку призначення і знову відобразити допоміжне меню шляхом натискання правої кнопки миші у вільному місці робочої зони програми. У меню потрібно вибрати команду Вставить, щоб відбулося копіювання файлів. При такому способі для тимчасового зберігання переміщуваних і копійованих файлів служить так званий буфер обміну WINDOWS. З метою переміщення файлу потрібно, замість команди Копировать допоміжного меню, вибрати команду Вырезать. При цьому файл буде видалений з поточної папки і поміщений у буфер обміну WINDOWS. Якщо після цього файл не буде вставлений в іншу папку, то його втрачено.

Допоміжне меню передбачає ще ряд корисних команд, наприклад команду Переименовать, при використанні якої, замість імені вибраного значка з'являється поле введення, в якому за допомогою клавіатури можна ввести його нове ім'я на свій розсуд. Введення імені закінчується натисненням відповідної клавіші на клавіатурі комп'ютера.

Контрольні питання

1. Дайте визначення операційної системи комп'ютера, для чого вона призначена?

2. Які основні функції виконує операційна система комп'ютера?

3. Що собою являє ім'я файлу і його розширення (тип)?

4. Що таке повне ім'я файлу?

5. Що таке атрибути файлу?

6. Яке призначення об'єкта «Мой компьютер»?

7. Яке призначення панелі задач?

8. Які дії можна виконувати за допомогою діалогового вікна?

9. Яким чином можна зробити вікно активним?

10. З якою метою використовують контекстне меню?

11. Яким способом можна відкрити папку?

12. Як відбувається правильне вимикання комп'ютера?

13. Що таке поняття повний шлях до файлу?

14. Які символи не використовуються в назвах файлів?

15. Яке призначення папки?

16. Які дії визначені над папками?

17. Як створити ярлик?

18. Які дії визначені над ярликами?

19. Які дії визначені над файлами?

20. Яке призначення контекстного меню об'єкта?

21. Як створити папку на диску?

22. Як перемкнути мову на клавіатурі?

23. Як відбувається перейменування робочої папки?

24. Як увімкнути панель інструментів?

25. Як перемістити папки на інший диск?

26. Як вилучити файл?

27. Що таке копіювання об'єктів і як його виконують?

28. Яка відмінність між переміщенням і копіюванням об'єктів?

29. Як скопіювати файл за допомогою буфера обміну?

30. Для чого призначений буфер обміну?

31. Яке призначення програми Проводник?

32. Як запустити програму Проводник?

3. АЛГОРИТМІЗАЦІЯ ТИПОВИХ ЗАДАЧ

3.1. Загальні положення

Етап алгоритмізації даних включає математичне формулювання задачі й розробку алгоритму її розв'язку.

Під алгоритмом варто розуміти точне приписання, що визначає обчислювальний процес, що веде від вхідних даних, що варіюються, до шуканого результату.

Відзначимо основні властивості алгоритмів:

● точність – передбачає встановлення чіткого порядку дій, щоб, виконавши чергову команду, виконавець точно знав, яку операцію треба виконувати далі;

● масовість – це можливість за допомогою одного алгоритму розв'язувати не тільки індивідуальну задачу, але й інши однотипні задачи на базі різних початкових даних;

● формальність — тобто можливість людини (програміста) правильно скласти програму за даним алгоритмом.

Отже програма являє собою запис алгоритму засобами мови, що сприймається ЕОМ, а також остаточний набір інструкцій, які інакше можна назвати командами. Тобто програму, за якою ЕОМ проводить обчислення відповідно заданому алгоритму, можна подати у вигляді послідовності інструкцій – команд, кожна з яких забезпечує виконання певної дії комп'ютера і фізичну реалізацію алгоритму розв'язку задачі.

Перш ніж скласти програму мовою машини або алгоритмічною мовою, необхідно описати алгоритм задачі. Основне призначення цього запису – полегшити подальший процес програмування. Для опису алгоритмів можна використовувати різні способи, характеристику яких подаємо нижче

3.2. Особливості мови графічних символів

Для зображення структури алгоритмів використовується сукупність керуючих блокових символів (блоків), які з'єднуються лініями. Таке зображення називається схемою алгоритму. Оскільки алгоритми сприймаються насамперед візуально, то їхнє зображення повинно мати чітку й виразну структуру. Стислість, виразність і планомірність в роботі над створенням схеми алгоритмів дозволяють допомогтись їхньої високої якості.

У схемі алгоритму кожному типу дій (наприклад, введенню початкових даних, обчисленню значень виразів, перевірці умов, керуванню повторення дій, закінченню обробки і под.) відповідає геометрична фігура, яка являє собою блоковий символ, що прийнято називати символом дії. Символи дії з'єднуються між собою лініями переходів, що визначають черговість виконання операцій.

Найбільш часто використовувані символи схем алгоритмів наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Основні символи схем алгоритмів

Назва символу	Позначення	Пояснення
Пуск, зупинка		Початок, кінець, зупинка, вхід в підпрограмах і вихід з них
Введення, виведення		Перетворення даних у форму, придатну для обробки (введення) або відображення результатів обробки (виведення)
Процес		Обчислювальна дія або послідовність обчислювальних дій
Розв'язок		Перевірка умов
Модифікація		Початок циклу
Зумовлений процес		Обчислення за підпрограмою
З'єднувач		Розрив лінії потоку
Закінчення табл. 3.1
Коментар		Пояснення, зміст підпрограм, формули

Мінімальне значення розміру відрізка a дорівнює 10 мм, а його збільшення зазвичай відбувається на число, кратне 5. Розмір відрізка b приймається рівним 1, 5а (допускається також b=2а). У межах однієї схеми рекомендовано зображувати символи однакових розмірів. Контури символів і ліній потоків, що їх з'єднують, виконуються суцільною (безперервною) лінією, товщина якої становить 0, 6 – 1, 5 мм.

У середині символу описується зміст операції (або операцій).

Символ обмеження (пуск, зупинка) призначений для позначення входів у схему алгоритму й виходів із неї. Кожна схема повинна починатися, або закінчуватися символом обмеження. У цих символах дозволяється давати пояснення до використання. Якщо символ указує на переривання, то він повинен ідентифікувати відповідну виняткову ситуацію й схеми, що здійснює управління в цій ситуації. Охарактеризуємо коротко кожен із символів.

Символи введення-виведення інформації (введення, вивід) використовуються для позначення цих операцій. Окремим логічним пристроям ЕОМ або окремим функціям обміну відповідають певні блокові символи. У кожному з них зазначається тип пристрою або файлу даних, тип інформації, що бере участь в обміні, а також вид операції обміну.

Символ обробки (процес) застосовується для позначення однієї дії або послідовності дій, що змінюють значення, форму відображення або розміщення даних. Для поліпшення наочності схеми декілька окремих блоків обробки можна об'єднати в один блок. Відображення окремих операцій досить вільне, тобто не підлягає певним правилам. Наприклад, для позначення обчислень можна використовувати математичні вирази, для пересилання даних – стрілки, можливі також пояснення дії зрозумілою для комп'ютера мовою. Метод блок-схем, так само як і алгоритмічна мова (псевдокод), не залежить від специфіки мов програмування, тому в описах операторів не слід використовувати резервовані слова й символи із цих мов, а також застосовувати імена даних, утворені відповідно до їхніх синтаксичних правил.

Символ розв'язки (розв'язок) використовується для позначення послідовності переходу керування діями відповідно до певної умови. При цьому мають бути сформульовані питання, відповіді умовам або порівняння, які стосуються кожного етапу розв'язку. Стрілки, що виходять із блоку розв'язку, мають бути позначені потрібними відповідями (наприклад, ТАК, НІ), причому враховуються всі їхні можливі варіанти.

Символ модифікацій (модифікація) використовується для організації виконання циклічних конструкцій. Тоді в середині блоку записують певний параметр циклу, зокрема його початкове значення, граничну умову й правило зміни значення в кожному повторенні. Блок розміщується на початку циклічної конструкції, керування якою він здійснює, навіть у тому випадку, якщо зміна параметра та перевірка умов відбувається не на початку, а в кінці циклу.

З'єднувачі використовуються у тих ситуаціях, коли схема алгоритму розподіляється на автономні частини, зокрема якщо вона не вміщається на одному аркуші, або коли необхідно уникнути зайвих перетинів ліній переходів на зображеннях.

Коментар дозволяє включати в схеми алгоритмів пояснення до функціональних блоків. Часте використання коментарів небажане, оскільки це ускладнює (захаращує) схему, робить її менш наочною. Проте деякі позначення змінних, прийняті припущення або призначення окремих алгоритмів вимагають додаткових пояснень.

У даний час основна тенденція у використанні схем алгоритмів полягає не стільки у відображенні послідовності операцій, скільки в групуванні блокових символів як керуючих базових конструкцій. До таких відносяться проходження, розгалуження й повторення.

3.3. Алгоритми основних видів обчислювальних процесів

3.3.1. Загальні положення

Помічено, що алгоритм розв'язки будь-якої задачі можна уявити як комбінацію базових алгоритмів (обчислювальних процесів). До таких процесів належать:

● прості (лінійні) обчислювальні;

● розгалужені обчислювальні;

● циклічні обчислювальні.

3.3.2. Простий (лінійний) нерозгалужений обчислювальний процес

Алгоритми простих нерозгалужених процесів не передбачають жодного етапу, який мав би більше більш одного спадкоємця, тобто алгоритми реалізуються шляхом виконання простої послідовності операцій.

Приклад 3.1. Записати алгоритм обчислення значення величини Y за такою формулою:

Y = 150 + a·x. Схема алгоритму подано на рис. 3.1.

3.3.3. Розгалужені обчислювальні процеси

Алгоритми розгалужених обчислювальних процесів включають принаймні один етап, який має більше одного спадкоємця. Необхідність уведення такого етапу зумовлюється виконанням певної умови. Іншими словами задача має кілька шляхів розв'язку, які вибираються у залежності від виконання тієї чи іншої умови. Таким чином, алгоритм повинен не тільки описувати, але й вибирати потрібний хід розв'язку з урахуванням вхідних даних або проміжних результатів. Напрями, за якими може відбуватись обчислювальний процес, називаються його гілками.

Прикладам такого процесу є відбір і розрахунок вузлів і механізмів із різних деталей.

Рис. 3.1. Схема алгоритму простого (лінійного) процесу

Приклад 3.2. Записати у вигляді схеми такий алгоритм обчислення:

При записі алгоритмів розгалужених обчислювальних процесів необхідно дотримуватись таких вимог:

● у різних гілках можна використовувати й ті самі позначення змінних величин;

● обчислення або процеси, що повторюються в різних гілках схеми алгоритму, виносяться за межі розгалуження (у нашому прикладі це обчислення виразу kх), а потім в кожній з гілок виконується операція привласнення