Сутність, структура, функції й типологізація трудових колективів
Поняття «колектив» в літературі і на практиці часто ототожнюється з поняттям «група», що визначається як правило як сукупність вільнооб'єднаних індивідів, рівно корисних один одному, в процесі кооперативної взаємодії задовольняючих особисті запити і бажання. До характеристик такої групи відносять цілісність, організованість, згуртованість, спрацьованість, сумісність. Трудовий колектив як об'єкт вивчення соціології праці розглядається цією наукою під різними кутами зору. Насамперед він вивчається як: 1) соціальна спільність, основний осередок суспільства, основна ланка його соціальної структури, соціальної організації, одна з найпоширеніших соціальних груп. 2) суб'єкт і об'єкт управління соціальними процесами на соціальному макрорівні. Звертає на себе увагу, з одного боку, поступове зникнення із законодавства та навчальної літератури словосполучення „трудовий колектив” та вживання замість нього термінів „наймані працівники”, „персонал”, „збори найманих працівників” [41, с.41]. Але більша частина дослідників дотримується думки про значну роль трудових колективів в управління підприємствами, установами організаціями, про соціалізацію управління підприємствами всіх форм власності, посилення ролі безпосереднього виробника, трудового колективу на підвищення прибутковості підприємства та його ефективне використання. В зарубіжних країнах спостерігається чітка тенденція до підвищення ролі персоналу в управлінні підприємством. У сучасній соціологічній теорії прийнято розрізняти такі поняття, як «трудовий колектив» і «трудова організація», вірніше поняття «трудовий колектив» починає замінятися поняттям «трудова організація». Під трудовим колективом розуміється об'єднання працівників, що здійснюють спільну трудову діяльність. Трудова організація — це група людей, діяльність яких координується для досягнення загальної цілі (цілей); це організаційно закріплена сукупність людей, що діють за єдиним планом для досягнення значущої для всіх членів організації цілі та створення певного суспільно необхідного продукту або надання послуг. Організацію характеризують: наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною групи, наявність загальної мети, поділюваної членами групи, бажання працювати разом для досягнення поставлених цілей. Колектив є вищою стадією розвитку об'єднання людей. З цієї точки зору не кожна група може бути розглянута як колектив, а лише така група, яка сформувала певні психологічні характеристики, що виникають як результат розвитку її основної діяльності і представляє особливе значення для її членів. В основі виникнення колективів лежить спільність корінних інтересів. Однак колективність як усвідомлене прагнення до спільної реалізації цих спільних інтересів не завжди може бути реалізована повною мірою. Тут важливі суспільні умови, у яких народжується колективність. Орієнтація сучасного менеджменту на актуалізацію спільності інтересів власників підприємств, управлінського персоналу і працівників, залучення широкого кола працівників до управління виробництвом і до співволодіння через різні форми акціонування визнається сьогодні найбільш прогресивним та ефективним напрямом його розвитку. До того ж варто визнати, що колективність грубого зрівняльного комунізму, яка дісталася нам «у спадщину», також «показна». Відкидаючи особистість людини, придушуючи її інтереси від імені колективу, в ім'я колективних інтересів, затверджуючи грубу зрівняльність, такий тип колективності несе на собі відбиток «показної колективності». Питання сучасного трудового колективу потребує вдумливого підходу до вивчення наукових і навчальних джерел з даної теми. Відмовляючись від ідеологізованого підходу до розуміння цього питання, важливо водночас ефективно використовувати значний науковий потенціал, нагромаджений вітчизняною та зарубіжною соціологією. Для розуміння сутності трудового колективу наведемо визначення, дане А. С. Макаренком: «Колектив — це вільна група трудящих, об'єднаних однією метою, єдиною дією, організована, має органи управління, дисципліни і відповідальності»[22, с. 13].У цьому та в більшості пізніших визначень вирізняються такі основні ознаки трудового колективу: - об'єднання людей, створене для реалізації виробничо-економічних функцій; - спільність дій; - певна організація та управління; - загальна мета, спільні інтереси. Перевага в трудовому колективі ознак єдності не є абсолютною. За сучасних умов у його складі спільно працюють соціально неоднорідні групи працівників розумової, і фізичної праці, які виконують організаторські й виконавські функції, кваліфіковану й некваліфіковану роботу. Суттєвою ознакою трудового колективу є його структурна оформленість. Найважливішими вважаються такі типи структур: 1. функціональна — це зв'язки між людьми, групами щодо обміну діяльністю, зумовлені технологією виробництва, системою робочих місць, посадовими інструкціями працівників; 2. професійно-кваліфікаційна — сукупність зв'язків між групами працівників, які розрізняються за ознаками професії і кваліфікації. Кожна професія має свій діапазон кваліфікаційних груп: некваліфікована, малокваліфікована, кваліфікована і висококваліфікована праця; 3. соціальна — сукупність зв'язків між робітниками, інженерно-технічною інтелігенцією, службовцями і молодшим обслуговуючим персоналом. Відмінності між цими групами пов'язані зі змістом праці і роллю в організації та здійсненні процесу виробництва; 4. соціально-демографічна — сукупність зв'язків, що ґрунтуються на статево-вікових ознаках, родинному стані, рівні освіти; 5. соціально-психологічна — структура міжособистісних відносин, цінностей, установок, мотивів трудової діяльності й позавиробничої поведінки. 6. національна соціальна структура - це національний склад трудового колективу (групи). До розпаду СРСР дана структура мала другорядне значення, але з ростом сепаратизму й національної самосвідомості стала фактором підвищеної напруженості або, навпаки, стабільності в організації. Всі види соціальних структур у сукупності визначають зміст внутрішньоколективних соціальних відносин. Вивчення особливостей цих відносин стосовно до різних груп має важливе значення для вдосконалювання управління трудовим колективом, зміцнення його соціального статусу, залучення в колектив молодих, висококваліфікованих фахівців. Трудовий колектив як вища форма соціальної групи у своєму розвитку проходить кілька стадій: - стадію формування й соціально-психологічної напруженості, на якій відбуваються підбір і розміщення членів колективу по робочих місцях з урахуванням соціально-психологічної сумісності працівників. На цій стадії підвищується роль керівника в досягненні технологічної взаємодії в колективі між всіма його членами. Це стадія первинного синтезу; - стадію нормалізації, на якій створиться загальна зацікавленість у досягненні мети, формуються групові норми й цінності, визначаються рольові очікування, утворяться мікрогрупи й актив, групи сумлінних виконавців, змінюється тактика керівництва. Цю стадію можна назвати стадією диференціації; - стадію діяльності, на якій члени колективу готові приступити до діяльності, оскільки сформувалися нормальний соціально-психологічний клімат і психологічна сумісність працівників у колективі, розподілені соціальні ролі, затверджені моральні еталони колективу, всі члени колективу враховують інтереси й потреби один одного, у групі виробляються єдність волі, відносини товариського співробітництва й взаємодопомоги. Цю стадію можна визначити як стадію синтезу. Важливо зазначити, що кожна зі структур впливає на життєдіяльність колективу; це проявляється в сукупності реалізованих у трудовому колективі функцій. До основних функцій трудового колективу належать: - виробничо-економічна, яка полягає у створенні матеріальних і духовних благ, виробництві товарів, послуг та інших суспільно корисних цінностей; - виховна, яка полягає у формуванні в працівників високої відповідальності до праці, почуття колективізму і свідомого ставлення до підприємства, готовності виконувати норми трудової моралі; - організаційно-управлінська, що припускає залучення трудящих до системи громадського самоврядування, прищеплювання навичок, досвіду та інтересу до організаторської роботи; - соціального контролю, яка реалізується шляхом оцінки поведінки членів колективу, виходячи із соціальних норм, заохочення нормативної поведінки та покарання за протиправну. - задоволення потреб працівників як у виробничій, так і в поза- виробничій сферах; - створення умов для самореалізації і розвитку особистості працівників; здійснення і відтворення колективістського, демократичного способу життя. У вітчизняній літературі для розділення трудових колективів є два найважливіших соціально-економічних критерії: форма власності та основні види суспільної праці. Відповідно до першого критерію раніше виокремлювали тільки два типи трудових колективів, такі, що базуються на: - державній власності; - колгоспно-кооперативній власності. У ході економічної реформи до цих двох додалися нові типи: - створені на колективній (викупленій у держави) власності; - спираються на власність, орендовану у держави чи кооперативу; - трудові колективи приватних підприємств. На основі другого критерію розрізняють колективи, що діють у сфері матеріального виробництва, і колективи, що діють в інших сферах — обслуговування, духовного виробництва тощо. Особливе становище займають наукові трудові колективи. З одного боку, вони належать до сфери духовного виробництва, а з другого — прямо чи побічно можуть бути пов'язані з матеріальною сферою. Виходячи зі специфіки трудової діяльності, у матеріальній сферізазвичай розрізняють промислові, сільськогосподарські, будівельні та інші трудові колективи. У нематеріальній сфері— трудові колективи закладів торгівлі, комунально-побутового обслуговування, охорони здоров'я, транспорту, зв'язку, культури, освіти тощо. Крім розглянутих основних критеріїв типологізації трудових колективів, використовуються додаткові ознаки їх відмінностей [65, с. 261]за: - рівнем розвитку: колектив, що формується, сформований трудовий колектив, колектив, який перебуває на стадії реорганізації; - розмірами: великий трудовий колектив (промислове об'єднання); середній колектив; невеликий колектив (до 100 осіб). (Середньостатистичний колектив у промисловості на початок 90-х років включав 700-800 осіб.). В умовах ринкових реформ, економічної кризи спостерігається тенденція зниження чисельності трудових колективів. Досвід показує, що вони краще виживають і ефективніше здійснюють свою діяльність. У сільському господарстві чисельність трудових колективів багато в чому залежить від природно-географічної зони, спеціалізації господарства, щільності розселення, транспортних комунікацій та інших факторів. Важливо також мати уявлення й про час організації трудового колективу: для трудових колективів, що формуються, як правило, характерні молодіжний, найчастіше багатонаціональний, склад, підвищений рух кадрів. Зовсім інші риси властиві сформованим трудовим колективам; - організаційними зв'язками: основний колектив (об'єднує всіх працівників підприємства); вторинний, або проміжний, колектив (працівники цеху, відділу); первинний колектив (бригада). Зараз велике значення набувають тимчасові колективи (особливо в науці), сезонні, вахтові колективи. Останні мають значне поширення в геологів, нафтовиків, будівельників. Причому більша частина членів таких колективів проживає в інших регіонах країни й працює в так званому вахтово-експедиційному режимі; - часом існування: довгостроковий колектив — більш як 10 років; тимчасовий із середньою тривалістю діяльності — від 1 року до 10 років; тимчасовий колектив — від 2 місяців до 1 року (колектив сезонних робітників); - стабільністю складу: постійний; мішаний колектив(наприклад, колектив вузу: викладацький склад — постійний, а студентський контингент — тимчасовий). На завершення зазначимо, що кожен трудовий колектив, незалежно від його місця в класифікації, являє собою складну соціальну систему, у якій через функціональну взаємодію різних структур та окремих працівників реалізуються дві взаємозалежні підсистеми: соціальна організація і соціальна спільність.
|
