Сутність, функції і моделі трудової мотивації
Мотивація – це внутрішня сила, яка спонукає індивіда до дій. Мотивація – це процес спонукання себе та інших для досягнення особистісних цілей та цілей організації. До структурних елементів процесу мотивації відносять: потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви. Процес формування цих внутрішніх сил трудової поведінки розуміють як мотивацію трудової поведінки. Сутність мотиваційного процесу реалізується через такі функції: а) поясювально-обгрунтувальну, яка аргументує доцільність поведінки; б) регуляторну, що блокує одні дії та дозволяє інші; в) комунікативну, яка пояснює і прогнозує спілкування у сфері праці; г) соціалізаційну, яка полягає в усвідомленні своєї соціальної ролі в мікро - і макросередовищі, трудовому колективі; д) корегувальну – як механізм уточнення старих і формування нових ідеалів, норм, ціннісних орієнтацій. Наукове пояснення механізму реалізації цих функцій у процесі мотивації здійснюється на основі тієї чи іншої наукової теорії (концепції) мотивації праці. Соціолог Д.Маркович (Югославія) описує п’ять найбільш відомих в сучасній науці. 1. Теорія ієрархії потреб (А.Маслоу), згідно з якою людська поведінка визначається потребами двох видів: базових (у харчуванні, безпеці тощо) і похідних (у справедливості, благополуччі, порядку та єдності соціального життя). Похідні потреби рівнозначні одна з одною, а базисні – розташовані в ієрархічному порядку, від „нижчих” (матеріальних) до „вищих” (духовних). причому потреби більш високого рівня актуалізуються для індивіда після задоволення попередніх рівнів. Тому принцип ієрархії називають також принципом домінанти (пануючої в цей момент потреби). Маслоу вважав, що суто задоволення не виступає мотиватором поведінки людини: голод рухає людиною, поки він не вдоволений. 2. Теорія потреби досягти результатів (Д. Мак Клелланд) пояснює бажання людини працювати відповідно до ступня розвитку у неї потреби добиватись успіху; 3. Двоїста теорія мотивації (Ф.Херцберг), згідно з якою у індивіда є дві системи (ієрархії) потреб: а) гігієнічні фактори, пов’язані з умовами праці; б) мотиватори, пов’язані з «внутрішніми» потребами (успіх, зміст праці, відповідальність, самостійність в роботі). Гігієнічні фактори закріплюють, стабілізують персонал, а мотиватори спонукають до продуктивної праці; 4. Теорія справедливості чи суспільного порівняння, згідно з якою людина підвищує трудову активність, порівнюючи свій внесок і віддачу від праці з аналогічними показниками інших; 5. Теорія очікування ( оцінки) виходить з того, що мотиваційні зусилля досягнення успіху індивіда формуються на основі високої цінності результатів діяльності в майбутньому. Розглянуті теорії мотивації є основою для розробки мотиваційних моделей як сукупності підходів і практичних заходів, побудованих на певних припущеннях і поглядах. До найбільших мотиваційних моделейналежать такі: 1. Традиційна модель – базується на розумінні природи людини, для якої праця огидна. Для більшості людей важливіше, скільки їм заплатять, ніж те, що вони роблять. 2. Модель людських стосунків – ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивідів важливіше, ніж гроші. 3. Модель людських ресурсів – виходить з ідеї, що більшість людей можуть ставитись до праці творчо і здатні самовдосконалюватися в ній більшою мірою, ніж вимагається умовами виробництва. Ця модель не нехтує мотивацію грошей, визнаючи важливість і інших мотивів. Суттєвий внесок у розвиток теорій мотивації внесли українські вчені. Так, Михайло Вольський (1834—1876) вважав необхідним поліпшувати фізичні, моральні та інтелектуальні умови існування людини. Він підкреслював, що політекономія є наукою про діяльність людини, спрямовану на задоволення матеріальних і духовних потреб. Григорій Цехановецький (1833—1889) виступав проти узагальнень Адама Сміта про людську поведінку. Він зробив висновок, що багато людей намагаються поліпшити своє становище не тільки завдяки власній праці, а й за рахунок інших. Михайло Туган-Барановський (1865—1919) одним з перших у світі розробив чітку класифікацію потреб. М. Туган-Барановський вважав, що мотиви й інтереси негосподарського роду мали особливо великий вплив на розвиток господарства, оскільки всупереч Ф.Енгельсу люди часто віддавали перевагу корисному. М. Туган-Барановський особливого значення надавав раціональним почуттям, приналежності до народностей, моральним і релігійним поглядам. Він відштовхувався від Канта та Фіхте і придавав значущості духовності в розвитку економіки.
|