Трудова поведінка: поняття, структура
До числа провідних категорій соціології праці відноситься соціальна поведінка і її модифікації — трудова, економічна, організаційна, функціональна, комунікаційна, виробнича, демографічна, нормативна й девіантна. У них відображені властивості основних суб'єктів соціального життя: особистості, групи, колективу. Соціальна поведінка — похідний компонент соціального середовища, що переломлюється в суб'єктивних характеристиках і актах діючих осіб, а також результат суб'єктивної детермінації людської активності. У цьому змісті її можна розуміти як процес цілеспрямованої активності у відповідності зі значимими інтересами й потребами людини. Воно, з одного боку, складна система адаптації й пристосування особистості до різноманітних умов, засіб функціонування в системі конкретного соціуму. З іншого боку - активна форма перетворення й зміни соціального середовища відповідно до об'єктивних можливостей, які людина самостійно проектує й відкриває для себе, відповідно до своїх власних уявлень, цінностей й ідеалів. Різновидом соціальної поведінки є трудова діяльність і трудова поведінка. Трудова діяльність — це жорстко фіксований у часі й просторі доцільний ряд операцій і функцій, чинених людьми, об'єднаними у виробничій організації. Тут ставляться наступні цілі: - створення матеріальних благ, коштів життєзабезпечення; - надання послуг різного цільового призначення; - розробка наукових ідей, цінностей і їхніх прикладних аналогів; - нагромадження, консервація, передача інформації і її носіїв тощо. Трудова діяльність - незалежно від способу, коштів і результатів - характеризується рядом загальних властивостей: функціонально-технологічним набором трудових операцій, запропонованої робочим місцям функціональною програмою; набором відповідних якостей суб'єктів праці, зафіксованих у професійних, кваліфікаційних і посадових характеристиках; матеріально-технічними умовами й просторово-тимчасовими рамками реалізації; певним способом організаційно-технологічного й економічного зв'язку суб'єктів праці з коштами й умовами їхньої реалізації; нормативно-нормативно-алгоритмізованим способом організації, за допомогою якого формується поведінкова матриця індивідів, включених у виробничий процес (організаційно-управлінською структурою). Трудова поведінка — це індивідуальні й групові дії, що показують спрямованість і інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації. Це свідомо регульований комплекс дій і вчинків працівника, пов'язаних зі збігом професійних можливостей і інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничого процесу.Це процес самонастроювання, саморегуляції, що забезпечує певний рівень особистісної ідентифікації. Структуру трудової поведінки можна представити в такий спосіб: - циклічно повторювані дії, однотипні по результаті, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації або стани; - маргінальні (від лат. marginalis — такий, що знаходитьсяна краю) дії й вчинки, які формуються у фазах перехідного стану від одного статусу в іншій; - поведінкові схеми й стереотипи, що часто зустрічаються зразки поведінки; - дії, в основі яких лежать раціоналізовані значеннєві схеми, переведені в план сталих переконань; - акції, чинені під диктатом тих або інших обставин; - спонтанні дії й учинки, спровоковані емоційним станом; - усвідомлене або неусвідомлене повторення стереотипів масового й групового поводження; - дії й учинки як трансформація впливу інших суб'єктів, що застосовують різні форми примуса й переконання. Трудова поведінка диференціюється за: 1. предметно-цільовою спрямованістю; 2. глибиною просторово-часової перспективи досягнення тієї чи іншої мети, тобто за “межею досягнення”; 3. контекстом реалізації конкретної лінії трудової поведінки; 4. методами, способами й засобами досягнення конкретного результату; 5. інтенсивністю досягнення сформованої суб’єктом мети, дії; 6. соціокультурним зразком, покладеним в основу тих чи інших способів досягнення результату; 7. глибиною й типом раціоналізації, обґрунтування конкретної тактики й стратегії. Отже, трудова поведінка відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінковий аналог трудової діяльності; є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу й соціального оточення; виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом у процесі соціалізації й конкретного життєвого досвіду; відображає характерологічні риси особистості працівника; є певний спосіб і кошти впливу людини на навколишню його виробниче й соціальне середовище.
|