Трудова поведінка: поняття, структура

До числа провідних категорій соціології праці відноситься соціальна поведінка і її модифікації — трудова, економічна, організаційна, функціональна, комунікаційна, виробнича, демографічна, нормативна й девіантна. У них відображені властивості основних суб'єктів соціального життя: особистості, групи, колективу. Соціальна поведінка — похідний компонент соціального середовища, що переломлюється в суб'єктивних характеристиках і актах діючих осіб, а також результат суб'єктивної детермінації людської активності. У цьому змісті її можна розуміти як процес цілеспрямованої активності у відповідності зі значимими інтересами й потребами людини. Воно, з одного боку, складна система адаптації й пристосування особистості до різноманітних умов, засіб функціонування в системі конкретного соціуму. З іншого боку - активна форма перетворення й зміни соціального середовища відповідно до об'єктивних можливостей, які людина самостійно проектує й відкриває для себе, відповідно до своїх власних уявлень, цінностей й ідеалів. Різновидом соціальної поведінки є трудова діяльність і трудова поведінка.

Трудова діяльність — це жорстко фіксований у часі й просторі доцільний ряд операцій і функцій, чинених людьми, об'єднаними у виробничій організації. Тут ставляться наступні цілі:

- створення матеріальних благ, коштів життєзабезпечення;

- надання послуг різного цільового призначення;

- розробка наукових ідей, цінностей і їхніх прикладних аналогів;

- нагромадження, консервація, передача інформації і її носіїв тощо.

Трудова діяльність - незалежно від способу, коштів і результатів - характеризується рядом загальних властивостей:

функціонально-технологічним набором трудових операцій,

запропонованої робочим місцям функціональною програмою;

набором відповідних якостей суб'єктів праці, зафіксованих у професійних, кваліфікаційних і посадових характеристиках;

матеріально-технічними умовами й просторово-тимчасовими рамками реалізації;

певним способом організаційно-технологічного й економічного зв'язку суб'єктів праці з коштами й умовами їхньої реалізації;

нормативно-нормативно-алгоритмізованим способом організації, за допомогою якого формується поведінкова матриця індивідів, включених у виробничий процес (організаційно-управлінською структурою).

Трудова поведінка — це індивідуальні й групові дії, що показують спрямованість і інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації. Це свідомо регульований комплекс дій і вчинків працівника, пов'язаних зі збігом професійних можливостей і інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничого процесу.Це процес самонастроювання, саморегуляції, що забезпечує певний рівень особистісної ідентифікації.

Структуру трудової поведінки можна представити в такий спосіб:

- циклічно повторювані дії, однотипні по результаті, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації або стани;

- маргінальні (від лат. marginalis — такий, що знаходитьсяна краю) дії й вчинки, які формуються у фазах перехідного стану від одного статусу в іншій;

- поведінкові схеми й стереотипи, що часто зустрічаються зразки поведінки;

- дії, в основі яких лежать раціоналізовані значеннєві схеми, переведені в план сталих переконань;

- акції, чинені під диктатом тих або інших обставин;

- спонтанні дії й учинки, спровоковані емоційним станом;

- усвідомлене або неусвідомлене повторення стереотипів масового й групового поводження;

- дії й учинки як трансформація впливу інших суб'єктів, що застосовують різні форми примуса й переконання.

Трудова поведінка диференціюється за:

1. предметно-цільовою спрямованістю;

2. глибиною просторово-часової перспективи досягнення тієї чи іншої мети, тобто за “межею досягнення”;

3. контекстом реалізації конкретної лінії трудової поведінки;

4. методами, способами й засобами досягнення конкретного результату;

5. інтенсивністю досягнення сформованої суб’єктом мети, дії;

6. соціокультурним зразком, покладеним в основу тих чи інших способів досягнення результату;

7. глибиною й типом раціоналізації, обґрунтування конкретної тактики й стратегії.

Отже, трудова поведінка відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінковий аналог трудової діяльності; є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу й соціального оточення; виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом у процесі соціалізації й конкретного життєвого досвіду; відображає характерологічні риси особистості працівника; є певний спосіб і кошти впливу людини на навколишню його виробниче й соціальне середовище.