Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Глобальні зміни в сфері праці: загальні тенденції




 

Зміни в сфері трудової діяльності людини відбувалися завжди, але особливу масштабність і глобальний характер придбали в останні десятиліття, що пов'язане зі швидкими змінами в області технології. Сучасне суспільство намагається адаптуватися до змін, але зробити це не завжди просто. Найчастіше доводиться переборювати схований суспільний опір впровадженню інновацій. З цієї причини зміни в сфері праці, як правило, носять суперечливий характер.

Зміст змін, що відбуваються, досить різноманітний й містить у собі безліч процесів і явищ, однак, представляється можливим виділити основні області, у рамках яких відбуваються всі сучасні зміни. Це ринок праці й форми зайнятості населення; організація виробництва.

У реальному економічному житті взаємовплив і взаємозумовленість процесів, що відбуваються в названих областях, очевидні, тому розглянемо найбільш фундаментальні зміни, що стали об'єктом вивчення соціології праці в їхньому взаємозв'язку.

Трансформація форм і видів трудової діяльності

Визначаючи працю як доцільну діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, стає очевидним, що реалізація трудової діяльності вимагає місця її пристосування. Трудовий процес відбувається за місцем роботи. Говорячи про те, що людина «має роботу», «працює», мається на увазі, що дана особа зв'язана у своїй трудовій діяльності з певним місцем її пристосування. Осіб, що не мають у даний момент місця роботи, відносять до непрацюючого населення незалежно від тих причин, за якими людина не працює.

Однак чи означає це, що людина в цей момент не зайнята ніякою трудовою діяльністю? Відповідь на дане питання дають кілька прикладів. Так, домогосподарка займається домашньою працею, пов'язаною з обслуговуванням членів її родини. Жінка, що має дітей, займається їх вихованням. Можна працювати на власному подвір'ї, виробляючи продукти на продаж, або ж в індивідуальному порядку займатися роздрібною торгівлею, закуповуючи товари по більш низькими оптовими цінами. Нарешті, багато з людей, особливо молоді, підробляють у вільне від навчання час, виконуючи разові роботи, які не пов'язані з офіційним працевлаштуванням.

Всі розглянуті випадки підтверджують той факт, що відсутність постійного місця роботи не є перешкодою для здійснення окремих видів трудової діяльності, настільки ж значущих для суспільства, як і тих, що пов'язані з постійним місцем роботи.

Проаналізувавши зміст деяких сучасних форм трудової діяльності, можна також зробити висновок про те, що й саме поняття «місце роботи» постійно змінюється. Якщо кілька десятиліть назад для того, щоб потрапити на роботу, необхідно було діставатися до неї суспільним транспортом або, у найкращому випадку, за кермом власного автомобіля, то тепер у багатьох випадках це робити зовсім необов'язково. Усе більше й більше видів праці, пов'язаних із суспільним виробництвом, не чекають від працівника присутності на робочому місці, що в значній мірі обумовлено поширенням комп'ютерів і створенням локальних і глобальних інформаційних мереж. Наслідком розвитку інформаційно-комунікаційних технологій стало створення так званих віртуальних підприємств, у рамках яких діють віртуально зв'язані робочі місця [71].

Сказане відноситься, наприклад, до багатьох фірм, що займаються конструкторськими або дизайнерськими розробками, які дозволяють своїм співробітникам працювати вдома, вимагаючи від них присутності на своєму робочому місці лише раз у тиждень. Те ж можна сказати про конторських і фінансових працівників, характер діяльності яких також обумовлює можливість часткового виконання ними своїх посадових обов'язків вдома, а не в офісі. Подібна форма зайнятості виявилася особливо зручної для молодих жінок, що мають дітей. У США на цей рахунок навіть з'явилася жартівлива приказка про співробітників-жінках, які тримають праву руку на клавіатурі комп'ютера, а лівої качають колиску. У наявності тенденція індивідуалізації праці в загальному трудовому процесі [52, С. 255].

Розглянуті приклади повною мірою відбивають ті зміни, які відбуваються в сфері праці в останні десятиліття в усьому світі, включаючи Україну. З одного боку, піддалися корінної трансформації форми трудової діяльності й зміст багатьох видів праці, що обумовлене зміною економічної ситуації й швидким розвитком сучасних технологій. З іншого боку, сформувалося інше відношення суспільства до багатьох видів трудової діяльності, що вважалися раніше неповноцінними, оскільки вони виходили за рамки формальної економіки. Зміни, що відбуваються в трудовій сфері, вимагають перегляду самого поняття трудової діяльності[61, С. 39].

Все сказане особливо актуально для України, де зовсім недавно суспільно корисним визнавалася тільки матеріальна праця, пов'язана з різними виробничими галузями. Усвідомлення того факту, що сфера пристосування праці не може обмежуватися лише галузями матеріального виробництва й рамками формальної економіки, привело до необхідності вивчення закономірностей виникнення й розвитку нових видів трудової діяльності. Це значно розширило область соціологічних досліджень.

Трансформація зайнятості

Зміни останніх років у сфері праці знайшли своє відображення в такому процесі, як трансформація зайнятості. Під цим поняттям мається на увазі корінна зміна структури зайнятості населення, що виражається в розширенні сфери застосування трудової діяльності, а також у зростанні ролі недержавного сектору економіки й розширенні можливостей неформальної зайнятості.

Крім працюючих на державних підприємствах і в установах збільшується число тих, хто працює в приватному секторі економіки або відноситься до самозайнятого населення (наприклад, самостійні дрібні комерсанти або зайняті у власному допоміжному господарстві). Крім того, існує можливість працювати поза сферою безпосередньої трудової діяльності. До такої роботи вимушено залучені деякі люди, постійно зайняті у формальному секторі економіки, оскільки заробітна плата в багатьох галузях досить низка або виплачується нерегулярно. Даний вид зайнятості можна охарактеризувати як вторинну зайнятість. Нарешті, все більш широке поширення одержує неповна, або часткова, зайнятість. Вона присутня як у формальному секторі економіки (неповний робочий день або робочий тиждень), так і в неформальному, де її існування зв'язується з різними видами разових робіт і підробітків, якими займаються, наприклад, учні й студенти у вільний від навчання час.

Отже, виділяють наступні форми зайнятості населення:

1) формальна (пов'язана з офіційним працевлаштуванням) і неформальна;

2) повна (повний робочий день або тиждень) і часткова;

3) первинна (за основним місцем роботи) і вторинна (робота на частку ставки або разовий підробіток тими, хто вже має основне місце роботи);

4) самозайнятість (дрібний приватний бізнес, зайнятість у підсобному господарстві тощо).

Така розмаїтість форм зайнятості в західній соціології праці одержало назву «гнучкість» (flexibility). Сучасною тенденцією є підвищення гнучкості зайнятості населення, наслідком чого стало широке поширення часткової зайнятості й самозайнятості.

В 1990-х рр. в індустріально розвинених країнах (США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії) загальна чисельність працівників із гнучкими формами зайнятості (самозайнятих, тимчасово працюючих, зайнятих на умовах неповного робочого часу) зросла з 10-15 до 30-35% загального числа зайнятого населення [52, С. 256].

Що стосується нашої країни, то процес розширення використання подібних форм зайнятості почався не так давно й пов'язаний з розвитком ринкової економіки й виникненням її неформального сектора. Первісне підвищення гнучкості зайнятості носило змушений характер. Досить згадати «човниковий» бізнес початку 1990-х рр, яким зайнялися багато наших співвітчизників для того, щоб вижити й нагромадити первісний капітал для відкриття власної справи, або ж різке скорочення зайнятості на державних підприємствах, що виразилося в скорочених робочих тижнях або відпустках без збереження заробітної плати. На жаль, ті ж самі процеси відбуваються і сьогодні, але в їх основі лежить світова економічна криза. Самозайнятість, вторинна й неповна зайнятість стають усе більше розповсюдженими й економічно доцільними.

Безсумнівно, проведення такої політики має як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, гнучкі форми зайнятості (особливо, неповна) дозволяють втягувати в сферу виробництва осіб з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці: жінок з дітьми, студентську молодь, інвалідів тощо. З іншого боку, збільшення долі тимчасових працівників серед загального числа зайнятих зробило процедуру наймання й звільнення менш складною для роботодавців. При цьому «розмивалася» система звичних соціальних гарантій для найманих працівників. Неоднозначність соціальних наслідків гнучких моделей зайнятості призвела до запеклих дебатів в країнах Заходу, однак необхідність їх застосування була підтверджена економічною практикою, визначивши згодом нову довгострокову тенденцію в сфері зайнятості.

 

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 785. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия