Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальна сутність праці, її зміст і функції




Праця– це доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основою й неодмінною умовою життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє природне середовище, змінюючи й пристосовуючи його до своїх потреб, люди не тільки забезпечують своє існування, але й створюють умови для розвитку й прогресу суспільства. Праця - явище соціальне. У процесі праці формується певна система соціально-трудових відносин, які є стрижнем суспільних відносин на будь-якому рівні (національне господарство, регіон, підприємство, індивіди).

За визначенням А. Маршалла,праця — це всякі розумові та фізичні зусилля, що робляться частково чи цілком заради досягнення якого-небудь результату без урахування задоволення, яке втримується безпосередньо від виконання самої роботи. А. Маршалл відносить до праці лише обтяжливі зусилля і підкреслює, що більшість людей працює набагато більше ніж аби вони працювали заради безпосереднього задоволення, яке можна отримувати від праці. Ілюструє свою думку він таким прикладом: селянин працює в саду зазвичай для одержання матеріального зиску, а багач, виконуючи ту саму роботу, хоча і може пишатися, що добре її виконує, проте, мало зацікавлений в отримуваній від цієї роботи економії грошей.

Сучасні вчені здебільшого характеризують працю як вимушене заняття, діяльність, здійснювана під прямим чи опосередкованим діянням зовнішньої матеріальної необхідності.

Сприйняття праці як важкого, примусового заняття пов'язане перш за все з тим, що протягом тисячоліть матеріальні блага були результатом зусиль нижчих прошарків суспільства (рабів, кріпаків, пролетарів).

Аналізуючи поняття праці, В. Генкінвирізняє два її аспекти: змістпраці — розвиток людини і виробництво благ — і мотиви, що збуджують людину до праці. Він визначає працю як діяльність, спрямовану на розвиток людини і перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага. Така діяльність може здійснюватись або за примусом (адміністративним, економічним) або за внутрішнім бажанням [5].

Соціальна природа праці виявляється в тім, що саме праця створила людину, і вона визначає її сутність. Соціально-трудові відносини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі ставленням суб'єкта до праці, а з другого — із впливом праці на формування і розвиток особистості суб'єкта. Суб'єктом процесу праці може бути лише індивід, людина, яка регулює і контролює його.

Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, індивіда, вихідна умова їх буття, яка визначає спосіб ставлення індивіда до світу і одного індивіда до іншого, специфіку відносин у будь-якій трудовій організації і в будь-якій державі.

Отже, праця — категорія не лише економічна, а й соціологічна, що має значення для характеристики суспільства в цілому і його індивідів зокрема.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв'язана систе­ма галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді простого процесу — окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці різняться. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі — у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці має випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

Складовими простого процесу праці є предмети праці, її знаряддя та суб'єкт. У результаті взаємодії цих складових з'являється продукт праці. Соціальні відносини панування і підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ'я формуються не з приводу предметів праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів та продуктів праці.

Якщо простий процес праці розкриває специфічний для людини спосіб обміну речовин між нею і природою, то суспільний процес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людьми. Перший переважно є індивідуальним, його суб'єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб'єктом є соціально-професійні групи. Ті відносини, що формуються тут, якісно відрізняються від відносин у простому процесі праці. Це відносини між людьми як між виробниками і споживачами, робітниками основного й допоміжного виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворення людини як істоти соціальної.

Відомий американський підприємець Г. Форд, оцінюючи значення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умовою її здоров'я, самоповаги і щастя.

Отже, соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з другого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості, тобто, з одного боку, працю треба стимулювати, бо вона реалізується в надії на одержання грошового доходу, з другого — будь-яка вільна праця крім грошей приносить ще задоволення і радість (з цього погляду всі види праці варті поваги й пошанування). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є неможливість працювати. Вимушене тривале безробіття є справжньою соціальною трагедією для багатьох.

Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відносин є обов'язком держави. Коли держава неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються процеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. Подібна ситуація складається нині в Україні. Ринок, що формується, є нецивілізованим, надто криміногенним, надміру монополізованим. Люди не сприймають його, їм важко знайти своє місце за таких умов, тим більше, що суспільні зусилля зі створення цивілізованого ринку праці мають бути погоджені з діями щодо формування культури і свідомості людей.

Соціологія аналізує установки й поведінку людини залежно від змісту і характеру її праці (рис. 3.1).

Зміст працівиражається через розподіл функцій (виконавських, реєстраційних, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, зумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника. Зміст відбиває виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці. Зміст праці являє собою сукупність трудових функцій, що відтворюють взаємодію людини і знарядь праці в процесі праці, а також співвідношення і взаємозв'язок цих функцій. До основних елементів, що характеризують зміст праці відносять такі категорії як: продуктивна сила; інтенсивність; якість; складність; важкість праці.

Зміст праці не тільки є суто індивідуальним на кожному робочому місці — він дуже рухливий і мінливий, оскільки характеризується багатьма факторами: структурою виконуваних функцій, їхньою різноманітністю, співвідношенням виконавських і організаційних елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, мірою інтелектуального напруження, самостійності,

 

 

Рисунок 3.1Соціальна сутність праці

самоорганізації, новизни, складності праці тощо. Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівнях.

Соціальна сутність праці реалізується в сукупності її соціальних функцій:

1. Функція створення матеріальних і духовних благ, суспільного багатства. Полягає у створенні в результаті праці благ і можливостей для задоволення людських потреб. За допомогою праці людина взаємодіє з природою, тим самим своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Ця функція праці характеризує її загальну природу, що проявляється як вічна природна умова життя незалежно від форм соціальної організації цього життя.

2. Функція складати основу суспільства і суспільного ладу. Випливає з двоякої природи праці: а) як конкретна трудова діяльність і б) як суспільні зв'язки й відносини, що виникають у процесі праці, без яких не існує взаємодії людей і природи. Праця набуває суспільну форму, стає основою суспільних відносин і, насамперед, відносин власності. Залежно від цього розрізняють суспільства, засновані на суспільній, приватній і змішаній власності на засоби виробництва.

3. Функція міри розподілу суспільного багатства, міри споживання. Узаконена в основному принципі соціалізму «...кожному — за працею», що передбачає справедливий розподіл загального результату трудової діяльності відповідно до кількості і якості праці, ця функція також зазнала серйозних деформацій.

4. Функція сфери самовираження, самоствердження і розвитку людини. Реалізується у створенні умов праці, за яких виробництво благ перестає бути самоціллю, а виробництво людини в процесі праці набуває дедалі більшого значення. Тим самим праця стає не тільки засобом задоволення потреб людини, а й сама перетворюється у важливу життєву потребу, засіб самовираження, розкриття і реалізації творчих можливостей працівника.

Виокремлення цих функцій є виявом суспільного поділу праці — функціонально інтегрованої системи професійних ролей чи спеціалізації всередині суспільства. Окрім того, що поділ праці сприяє підвищенню продуктивності праці, він має негатив­ні соціальні наслідки. Вивчаючи форми поділу праці, що відхиляються від норми, Е. Дюркгеймвирізняв аномічний поділ праці, коли крайня спеціалізація супроводжується зменшенням можливості спілкування і послабленням зв'язків між людьми, що виконують різні функції, і примусовий поділ, коли індивіди вимушені виконувати професійні ролі, що їм не подобаються чи не влаштовують їх.

Результатом деформацій соціальних функцій праці стало фактичне відтворення в країні відчуження праці. Відчуження праці — це наукова категорія, розроблена класиками марксизму, яка вживалася його науковими та ідеологічними апологетами як істотна ознака занепаду й руйнування капіталістичної системи господарювання. Відображає сьогодні процес перетворення діяльності людини і результатів цієї діяльності з активного суб'єкта на об'єкт соціально-трудових відносин і суспільного процесу в цілому.

Відчуження праці, за К. Марксом,це процес перетворення діяльності людей і її результатів у самостійну, ворожу і панівну над ними силу. Відчуження виражається в пануванні уречевленої праці (матеріалізованої у виробленій раніше продукції) над живою працею (діяльністю, спрямованою на створення матеріальних благ), у нестачі контролю над умовами, засобами і продуктами праці, в експлуатації, у втраті людської сутності.

За С. Симаном,відчуження праці — це становище індивіда в суспільстві, що характеризується безсиллям, браком сенсу, аномією (невизнанням норм), соціальною ізольованістю і самоусу­ненням. Відчуження праці — це вияв її характеру.

Уже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його свідоме ставлення до праці, наявність мотивації праці. Усу­нення мети, позбавлення праці її внутрішнього сенсу призводить до того, що людина стає зовсім байдужою до змісту своєї праці, до якості продукції, економії сировини та електроенергії. Щоб подолати це, запроваджуються різні методи стимулювання й мотивації праці.

Характер працівиявляє соціально-економічну природу тру­дового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємо­дії працівників, поєднання їх із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію люди­ни із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він віддзеркалює соціально-економічний стан трудящих у суспільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.

В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий: з одного боку праця є конкретною — це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з другого — абстрактною — це затрати робочої сили загалом, продуктивна діяльність людського мозку, мускульної і нервової систем, що містяться в кожному товарі, створюючи його вартість.

Споживча вартість — це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства.

Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах:державній, колективній, кооперативній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.

Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу— пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікована й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фахової культури, створюють неоднакові можливості для реалізації професійних і особистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих.

Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно-категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни в змісті праці створюють передумови для зміни її характеру і навпаки.

Так, залежно від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці виокремлюються праця розумова — аналітико-синтетична розумову діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація, і праця фізична, пов'язана із застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріально-речового середовища. Це два взаємозв'язані аспекти людської діяльності, котрі є соціальною формою.

У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, наявні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяльності людини. Решта 50—30% — творчі елементи: постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв'язування нових завдань, що несподівано виникли в процесі праці, та ін. Суть творчого підходу — наявність ідеального плану дій, який свідчить не про природну, а про людську визначеність праці.

Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат, до неї додається емоційно-психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, якщо здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи соціального відчуження.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 633. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия