Витоки і етапи розвитку української державності

Утворення Київської Русі мало велике значення для історії. Воно визначило дальший розвиток українського народу і супроводжувалось формуванням феодального права. Найдавнішою його формою були звичаї, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли у звичку, побут і свідомість певної групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регулювання поведінки людей у первіснообщинному суспільстві. З виникненням держави панівні класи пристосували деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонували та забезпечували їх виконання примусовою силою держави. Так виникло звичаєве право, що стало важливою формою права у рабовласницьких державах.

Вже з Х ст. з’являється князівське законодавство. Ще за часів Олега у договорі з греками (911 рік) є згадка про приписи «руського закону», особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Найголовнішою пам’яткою Київської Русі є «Руська Правда». (Термін «Правда» означає тут закон). Крім звичайного права, у «Руській Правді» зібрані й «княжні устави». «Руська Правда» - найвідоміша збірка давньоруського права, яка мала величезне значення для подальшого розвитку права в Україні, Росії, Білорусії, Литві. Литовські статути були правовими актами литовського походження, що виникли як правові акти багатонаціональної держави України. Ще одним важливим джерелом права на українських землях було Магдебурзьке право – феодальне міське право, за яким міста звільнялись від централізованого управління і суду феодалів і створювали органи самоуправління.

Березневі статті Богдана Хмельницького – один з найважливіших документів в історії України, що юридично оформив автономне політичне і правове становище України у складі Російської держави. Документ («березівські статті» Б.Хмельницького царю московському Олексію Михайловичу і його жалувані грамоти Б.Хмельницькому й Війську Запорізькому 27 березня 1654 р) забезпечував Війську Запорізькому такі права:

1) самостійність у діяльності адміністрації та судочинстві, стосунках з іноземними державами;

2) збирання податків для українського скарбу;

3) утримання 60-тисячного війська.

«Пакти і конституції законів та вольностей Війська запорізького» ввійшли в історію України під назвою Конституція Пилипа Орлика, якого у 1710 році було обрано гетьманом України. Основним її пунктом є проголошення незалежності України.

Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714р. Текст був складений латинською та руськими мовами. «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорізького» написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму і закладали головні принципи республіканської форми правління.

Важливу роль у розвитку української суспільно-політичної думки відіграло Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847р.р).

Практична діяльність Кирило-Мефодіївського товариства:

1) розповсюджували революційні твори Т.Г.Шевченко й др. авторів;

2) складали й розповсюджували революційні прокламації («Браття українці», «Браття великороси й поляки»), в яких призивали слов’ян об’єднатися в боротьбі з царизмом;

3) установили контакти з петрашевцями в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами;

4) займались просвітою народу (П.Куліш написав перший підручник з історії України «Повість об українськім народі» для дітей старшого шкільного віку, надрукований в 1846 р. в Петербурзі й др.).

Створення Кирило-Мефодіївського товариства зіграло велику роль для України:

1) це було першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток України;

2) програма Кирило-Мефодіївського товариства об’єктивно направляла Україну по капіталістичному шляху розвитку дякуючи своїй антикріпацькій направленості;

3) Кирило-Мефодіївське товариство проголошувало й зробило спробу перетворити у життя ідею панславізму – об’єднання слов’ян на демократичних принципах;

3) ліквідація Кирило-Мефодіївського товариства поклало початок довгій боротьбі української інтелігенції з російським царизмом.

Українська політико-правова платформа дістала розвиток у працях Михайла Драгоманова в останній чверті ХІХ ст. Під впливом декабристів та представників англійського лібералізму Драгоманов створив концепцію суспільства. Що ґрунтується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Шлях до цього ідеалу – федералізм з максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. М.Драгоманов організував видання українською мовою пропагандистської та науково-популярної літератури, призначеної для України. Серед неї важливе місце посідали праці Подолинського „Про багатство та бідність”, „Про хліборобство”, „Правдиве слово хлібороба до своїх земляків” – „Правда”, „Парова машина” тощо. Спеціальні агенти переправляли їх таємно через австрійсько-російський кордон для нелегального поширення. З 1878р. Драгоманов організував у Женеві видання спочатку безцензурного збірника, а потім разом з Подолинським та Михайлом Павликом – журналу під назвою „Громада” (1878- 1880, 1882). Вони друкували статті про гнобительську суть царського самодержавства, тяжке становище селянства, його швидке зубожіння та гноблення поміщиками, селянські і робітничі виступи, народницький рух. Важлива увага приділялась культурно-освітній діяльності та національному рухові в Україні.

З перших днів революції у Росії в Україні розгорнувся масовий рух за повернення їй державного суверенітету. В цих умовах відбувалася організація українських політичних сил. 3-4 березня 1917 року у Києві була організована Українська Центральна Рада (УЦР). Почався процес розбудови інститутів державності. Першим актом законодавчого характеру був І Універсал, який проголосив необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх землях. ІІ Універсал Центральної Ради зазначив, що Україна визнає Всеросійські Установчі збори, які мають схвалити автономію України. ІІІ Універсалом передбачалася широка програма політичних та соціально-економічних перетворень. Проголошені демократичні принципи-свободи слова, друку, віросповідання, зборів, недоторканості особи. Відмінено смертну кару. Передбачалося скасування приватної власності на землю, яка ставала власністю всього народу і надавалася без викупу. Впроваджувався 8-годинний робочий день, право робітничого контролю в промисловості.

Після проголошення ІІІ Універсалу виникла необхідність прискорити вироблення власної Конституції. Від імені комісії Центральної Ради по виробленню проекту автономного статусу України Михайло Грушевський, який став спадкоємцем політико-правових концепцій кирило-мефодіївців і М.Драгоманова, сформулював основи документу для членів Ради та населення України, які були опубліковані в газеті „Народна воля” 20 листопада 1918 р. За результатами дискусії, що розгорнулася навколо проекту майбутнього основного закону, планувалося доопрацювати його в комісії та подальше затвердження на Українських Установчих зборах. Михайло Грушевський назвав шість головних частин проекту Конституції:

1) загальнодемократична, де встановлюються державний характер України, її територія та основні права громадян Української Республіки;

2) визначення відносин з федеративною Російською Республікою, до складу якої входить Україна;

3) компетенція вищої законодавчої влади обіймається Всенародними зборами (сеймом) та їх президією;

4) визначення виконавчої влади – Кабінету Міністрів;

5) визначення організації виконавчої влади – Генерального Суду;

6) голова, обраний Всенародними зборами, є головою Української Республіки, тобто заступає місце президента. Він же представляє Україну у відносинах з іншими державами і виконує інші функції, пов’язані з представництвом республіки. IV Універсал визнав за необхідне як найшвидше прийняття Конституції.

Центральною Радою було видано 4 універсали. Вони накреслили контури тієї державності, яку так і не вдалося здобути, а тому фактично в ряді моментів звелися до політичної декларації, не підкріпленої реальним змінами у суспільному житті.

Протягом 1917-1921 років революції змінювали уряди різних політичних напрямків, кожний з яких полишив власну правову спадщину. Це:

1) Конституція УНР;

2) Закони гетьманату Павла Скоропадського;

3) Правові акти Директорії УНР.

Всі вони є цінними правовими пам’ятниками процесу державотворення в Україні.

У період радянської державності було прийнято чотири конституції (1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р.). Вони відповідали певним етапам розвитку радянської державності. Почалась перебудова в Україні.

В цих умовах націонал-демократами на обговорення Верховної Ради була внесена Декларація о державнім суверенітеті України. 16 липня 1990 року депутати абсолютною більшістю прийняли цю декларацію. У цьому документі було зазначено, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, неподільність влади Республіки у межах її території, незалежність та рівноправ’я у зовнішніх відносинах.

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року прийняла історичний документ – „Акт проголошення незалежності України”.

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади – відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу, судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути президентства, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України тощо. Почалося становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути (однопартійність, цензура тощо).

У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм, відбуваються зміни у правовій системі в цілому.