Податкова система – основа фінансової системи

Основою фінансової системи в кожній країні є податкова система, базою для створення якої є обсяги бюджетних видатків. Для здійснення функцій держави і утримання державного апарату необхідні фінансові кошти. Вони формуються в процесі отримання державою доходів, які значною мірою складаються з податкових надходжень у бюджет.

Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до доходної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формулювання доходної частини бюджетів, які регулює бюджетне право.

Під час визначення податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З позицій першого підходу податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків.

З позицій іншого підходу податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Це майже невидима, але не менш важлива частина податкової системи. Тому такому підходу до розуміння податкової системи приділяється значна увага.

Зокрема, на думку авторів одного із посібників податкова система розуміється як сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер й необхідні державі для виконання її функцій.

Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів та обов’язкових платежів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення, постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових забов’язань.

Кожна країна світу енергійно використовує свою податкову систему для регулювання ринку та грошового обігу.

Молода українська держава протягом останніх років створює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже податкова система кожної країни повинна відображати конкретні її особливості: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників.

У широкому розумінні податкова система є сукупністю: 1) податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; 2) принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; 3) дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

У вузькому розумінні податкова система є системою оподаткування. Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування.

До елементів системи оподаткування належать:

1) суб’єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов’язкових платежів;

2) об’єкт оподаткування;

3) база оподаткування (оподатковуваний оборот);

4) одиниця оподаткування;

5) джерело сплати податку, збору та обов’язкового платежу;

6) податкова ставка (норматив);

7) податкова пільга;

8) податкова квота;

9) строки сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов`язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі. Ст. 67 Конституції України передбачає: кожен забов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

 

Систему оподаткування в Україні можна показати на такій схемі:

 

 

 

Об’єкт оподаткування – це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов’язковим платежем, тобто доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об’єкти. Об’єкт оподаткування повинен бути чітко визначеним, стабільним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

База оподаткування (оподатковуваний оборот) – це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об’єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов’язкового платежу.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (к. Вт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів тощо.

Джерело сплати податку, збору та обов’язкового платежу – це доход платника податку, збору та обов’язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов’язковий платіж.

Податкова ставка (норматив) – це законодавчо встановлені величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими. В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим – більш жорсткі умови оподаткування.

Податкова пільга – це законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Податкова квота – це встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. Її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. В Україні поняття податкової квоти зараз не застосовується.

Строки сплати податків, зборів та обов’язкових платежів встановлюються законодавством з питань оподаткування окрема для кожного з них.

Види податків в Україні та порядок їх сплати до бюджету визначаються Законом України від 18 лютого 1997 року „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування” (зі змінами до нього) та іншими нормативно-правовими актами. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Податкового кодексу України. В статті 74 Конституції України передбачено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків.

Податки класифікуються за різними ознаками:

1) за суб’єктом оподаткування;

2) за формою оподаткування;

3) за економічним змістом об’єкта оподаткування;

4) в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

5) за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

6) в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

7) в залежності від встановленого порядку використання.

За суб’єктом оподаткування податки поділяються на ті, що стягуються з юридичних осіб, фізичних осіб, юридичних і фізичних осіб (змішані).

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Прямі податки поділяються на особисті та реальні. Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб. Сплата податку, встановленого Законом України від 22 травня 2003 року „Про податок з доходів фізичних осіб”, є конституційним обов’язком кожної працездатної людини.

Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на: прибуткові, майнові, на споживання, на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів – землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. В Законі України „ Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування” відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних податків в Законі віднесені:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) на землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов’язкове соціальне страхування;

17) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) збір за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

До місцевих податків належать: податок з реклами і комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) Закон відносить:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно – і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних належать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою такого податку є простота його стягнення.

В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні та спеціальні (цільові). Загальні податки при надходженні до бюджету обезлічуються. Вони не мають особливого призначення й передбачені для проведення загальнодержавних заходів, можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків державного та місцевого бюджетів. Спеціальні (цільові) податки мають суворо визначене призначення й стягуються для проведення цільового фінансування окремих раніше визначених заходів.

Серед великого кола податків і зборів, що сплачуються юридичними та фізичними особами, виділяють податок на прибуток підприємств, закріплений Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року. (зі змінами та доповненнями) і податок на доходи фізичних осіб, згідно із Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.

Платниками податку на прибуток підприємств є:

1) з числа резидентів (фізична особа, яка має місце проживання в Україні)- суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

2) з числа нерезидентів (фізична особа, яка не є резидентом України) - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Платниками податку також є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників; управління залізниці, що одержують прибуток від господарської діяльності залізничного транспорту; Національний банк України та його установи; установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту тощо.

Платниками податку з доходів фізичних осіб є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно з Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” оподаткуванню підлягають отримані громадянами доходи як у грошовій (національна або іноземна валюта), так і в натуральній формі (наприклад, подароване авто). Більше того, Закон передбачає значне розширення податкової бази, а саме оподаткування доходів отриманих у результаті проведення операцій з нерухомістю, даруванням, спадщиною, цінними паперами та корпоративними правами, відсотків від розміщення коштів у банківських установах, виграшів у недержавних лотереях тощо.

Закон не передбачає встановлення єдиної ставки податку, хоча сьогодні серед громадськості пропагується саме така думка, оскільки залежно від особливостей об’єкта оподаткування застосовується різна ставка. Фактично базовою є ставка 15% від об’єкта оподаткування, але в період з 1 січня 2004р. до 31 грудня 2006р. така базова ставка встановлена на рівні 13%.

Фіксованою є ставка податку на доходи, які підлягатимуть кінцевому оподаткуванню при їх виплаті: грошові або майнові призи, виграші в азартні ігри, розіграші (крім лотерей, які згідно з цим Законом мають статус державних) на рівні 30% (26%).

Платники податків мають право:

1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування, у порядку, встановленому законами України;

2) одержувати і знайомитися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3) оскаржити у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів і посадових осіб.

На платників податків покладаються такі обов’язки:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

2) подавати до державних податкових органів декларації, фінансову звітність, інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків;

3) сплачувати відповідні суми податків у встановлений законами термін;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання доходів чи пов’язаних з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і дотримання законів оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України.

Суми податків, не внесені у встановлений термін, а також суми штрафів й інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухиляння від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власності і результатів фінансово-господарської діяльності в безперечному порядку, а з фізичних осіб – у судовому порядку.

Ухилення від подачі декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничими промислами, іншою індивідуальною діяльністю або інших доходів, коли подача декларації передбачена законом, тягне адміністративну відповідальність. Навмисне ухилення від сплати податків, здійснене посадовими особами підприємства чи фізичною особою, якщо ці дії призвели до ненадходження у бюджет коштів у значних розмірах, тягне за собою кримінальну відповідальність.