Предмет, метод, система фінансового права і законодавства
В умовах розвитку ринкової економіки зростає необхідність вдосконалення фінансової діяльності держави. Така діяльність спрямована на захист національних інтересів суспільства в цілому і окремих його громадян. Значна роль в цьому належить фінансовому праву як одній із важливих галузей права. Фінансове право має особливий предмет і метод його правового регулювання. Воно регулює відносини, що виникають у фінансовій діяльності держави. Ці відносини складають певну сферу державного управління, пов’язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляється організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування. За характером проявлення фінансові правовідносини є владно – майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово – правові відносини від інших відносин грошового характеру, зокрема у цивільному та адміністративному праві. Тобто предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально – економічного розвитку держави. Але відносини, що виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів коштів господарюючих суб’єктів і громадян фінансовим правом не регулюються. Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується властивий їм імперативний (владний) метод їх регулювання. Суть його полягає в тому, що зміст фінансових правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов’язкового для виконання іншою стороною. У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи: 1)відносини між центральними і місцевими органами державної влади і управління; 2)відносини між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями; 3)відносини між фінансовими і кредитними органами; 4) відносини між фінансовими органами та громадянами; 5) відносини між державними господарюючими суб’єктами, які діють на засадах госпрозрахунку; 6) відносини між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності. Для фінансового права характерна наявність великої кількості фінансово – правових норм, що формують відповідну систему. Вона складається з окремих фінансових норм права, інститутів і підгалузей права, що тісно взаємопов’язані між собою. Тобто система фінансового права це його внутрішня структура. Фінансове право, як і інші галузі права, поділяють на дві частини: загальну і особливу. Загальна частина включає в себе фінансово–правові норми, які визначають завдання, зміст, принципи, форми і методи фінансової діяльності держави і її органів. Норми загальної частини конкретизуються в особливій частині фінансового права, яка включає в себе фінансово–правові норми інститутів і підгалузей, що регулюють однорідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних доходів, податків, видатків, кредиту, страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання. До основних підгалузей фінансового права можна віднести: бюджетне право, податкове право, банківське право. В свою чергу підгалузі фінансового права складаються з окремих інститутів права. Наприклад, підгалузь “Бюджетне право” складається з двох фінансово – правових інститутів: 1) бюджетний устрій; 2) бюджетний процес. Але окремі дослідники розглядають бюджетне право, податкове право і банківське право як інститут фінансового права. Таким чином, фінансове право становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів публічних фінансів держави й територіальних громад. Саме такий підхід лежить в основі визначення предмета фінансово – правового регулювання, формування меж цієї галузі. Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систему фінансового законодавства. Остання являє собою систему всіх упорядкованих певним чином нормативно–правових актів, які регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство – це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру). Основою нормативно–правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Їх використання передбачає деякі особливості. По–перше, фінансові закони діють не окремо, а при взаємній залежності. Наприклад, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає дію деяких статей тільки з урахуванням Закону України “Про страхування”. По–друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів – інструкцій, роз’яснень тощо. Разом з тим особливістю правового регулювання фінансових відносин є те, що вони регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Крім законів, фінансові відносини регулюються постановами Верховної Ради, актами Президента й Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широтою та розмаїттям предмета фінансового права, які складають різноманітні відносини публічного характеру. Розглянемо більш повно окремі найважливіші елементи фінансової системи України.
|