Предмет, методи, система і суб’єкти господарського права і законодавства

 

Господарське право, як і будь-яку іншу галузь права, можна визначати насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами певної галузі права. З цієї точки зору господарське право – це система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємства і підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Таким чином, предмет господарського права України становлять господарські відносини у сфері її економіки.

Зміст предмету господарського права визначається двома основними поняттями: “народне господарство” і “ господарська діяльність”. До народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України.

Безпосереднім предметом регулювання господарського права є та господарська діяльність, що зв’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також із забезпеченням їхніх виробників необхідними ресурсами.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб’єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор становлять підприємства, засновані на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економісти нерідко вважають його приватним, але він у нашій країні по суті настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це – колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш привабливим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага приватного сектору зростатиме.

Сутність господарського права визначається тими завданнями, які воно покликано вирішувати в суспільстві. Однією з невід’ємних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обороту є системне правове забезпечення господарської діяльності. Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в народному господарстві.

Господарське право регулює відносини в сфері економіки за допомогою певних методів.

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин. Методи господарського права будуються на двох принципах. Перший є зобов’язуючим, коли суб’єкти господарського права зобов’язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом. Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Другим принципом є загальнодозвільність (“дозволено все, що не заборонено законом“), за яким діють переважно приватні підприємці.

Тому традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на поведінку суб’єктів господарювання: адміністративні та економічні. Адміністративні методи впливу – це такі засоби впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов’язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб’єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні. Економічні методи – це такі способи впливу держави на суб’єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

Оскільки господарські відносини є комплексними, які поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи, то у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

У господарському праві діють методи: владних приписів, рекомендацій і автономних рішень.

Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб’єктів господарських відносин підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов’язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов’язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін. Метод рекомендацій означає, що держава регулює поведінку суб’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, держава пропонує зразок форми договорів щодо окремих видів діяльності у сфері господарювання. Метод автономних рішень ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб’єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність, б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов’язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин.

Але в залежності від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть “комерціалізуватися”. Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають не господарське, як у нас, а комерційне право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні “правил торгівлі”). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів (в Японії – господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними кодексами.

Господарське право України є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Зокрема, за характером правовідносини в господарській діяльності розділяють на:

1) відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

2) відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін господарські правовідносини поділяються на:

1) горизонтальні, учасники яких рівноправні;

2) вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії господарські правовідносини поділяються на:

1) внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

2) міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких виникають і функціонують господарські правовідносини, виділяють з них такі:

1) у галузі промисловості;

2) у галузі сільського господарства;

3) у галузі транспорту;

4) у галузі капітального будівництва;

5) у галузі приватизації;

6) у сфері антимонопольного регулювання;

7) у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб’єктів господарських правовідносин функціонують завдяки своїй нормативній формі, тобто нормативним актам. Їх систему можна визначити як систему господарського законодавства, яка є інституційними джерелами господарського права. Ними є закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у сфері господарського права України застосовуються рідко.

Основним джерелом господарського права України є Господарський кодекс(далі ГК), прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р., який вступив у дію з 1 січня 2004р. поряд з Цивільним кодексом України (далі ЦК). Розв’язання практичних проблем застосування ЦК та ГК, на думку спеціалістів можливе лише шляхом їх узгодження. Відношення ЦК до ГК розглядається як відношення загального до спеціального законодавства.

З набранням чинності ГК втратили чинність з 1 січня 2004р. Закони України “Про підприємництво” і “Про підприємства в Україні”, які діяли з 1991р. з наступними змінами.

ГК передбачено затвердити нові акти, а також перегляд, приведення у відповідність з ним або визнання такими, що втратили чинність нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Слід зазначити, що дуже складна як вертикальна, так і горизонтальна система господарського законодавства вимагає постійного вдосконалення.

Відповідно до Конституції України ГК встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування є суб’єктами господарського права, але, згідно ст. 8 ГК, не є суб’єктами господарювання. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Ст. 55 ГК передбачає, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації –юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.ГК передбачає процес утворення суб’єктів господарювання, їх державну реєстрацію, припинення діяльності, загальний порядок ліквідації та порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб’єктів господарювання.