Основи банківського права
Банківське право – одна з найбільш молодих галузей права, що вивчаються в навчальних закладах України. А по суті воно є однією з підгалузей фінансового права. Виникнення і розвиток поняття „банківське право” в Україні має свої об’єктивні підстави й умови формування, серед яких можна виділити: 1) створення ринкових соціально-економічних умов для запровадження і розвитку банків різних форм власності; 2) становлення дворівневої банківської системи з необхідним ступенем самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється нормами права; 3) розвиток грошового і фінансового ринків. Банківське право являє собою сукупність норм, що регулюють відносини, які виникають у процесі організації, функціонування та розвитку банківської системи, шляхом встановлення прав, обов’язків і відповідальності учасників цих відносин. Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. В Україні банківська система має 2 рівні. Перший рівень представлений Національним банком України (НБУ). Він є юридичною особою, має статутний фонд в сумі 10 млн.грн., відповідну печатку, займається господарською діяльністю, а також здійснює регулювання та нормативно-правове забезпечення операцій спеціалізованих банків. НБУ в своїй діяльності підзвітний Президентові та Верховній Раді України. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Керівними органами НБУ є Рада і Правління. Перша розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, а Правління НБУ приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про зміну відсоткових ставок НБУ, про формування резервів і покриття фінансових ризиків НБУ щодо мінімального розміру золотовалютних резервів тощо. Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності, формою власності та іншими ознаками.
Класифікація комерційних банків може бути такою:
За видами здійснюваних операцій в Україні функціонують універсальні і спеціалізовані банки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). За формою власності банки в Україні є: державними (зокрема, Ощадний та Український експортно-імпортний банки), приватними і змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування банки поділяються на пайові та акціонерні. Останні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. В Україні у 2002 р. був створений перший кооперативний банк із статусом місцевого. Засновниками банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти. Але учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку. Банк діє відповідно до статуту, в якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо. Для здійснення банківської діяльності банки мають одержати ліцензію, що видається НБУ на підставі заяви банку і відповідних документів, які підтверджують: 1) наявність заявленого і зареєстрованого капіталу банку в розмірі, встановленому чинним законодавством; 2) забезпеченість банку відповідним банківським устаткуванням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями згідно з вимогами НБУ; 3) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту і досвід керування банком. Тобто, відповідно до чинного законодавства банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банківська діяльність – особливий вид підприємницької діяльності, пов’язаний з рухом позикових капіталів, їх мобілізацією та розподіленням, і забезпечений особистою гарантією спеціального суб’єкта банка. Економічну незалежність банків законодавчо закріплено в таких принципах: 1) держава не відповідає за забов’язаннями банків, а банки не відповідають за забов’язаннями держави; 2) НБУ не відповідає за забов’язаннями банків, а банки не відповідають за забов’язаннями НБУ; 3) органам державної влади й органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатися у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Банківська діяльність включає такі два елементи: 1) процесуально - суб’єктивну діяльність – процес створення, реєстрації, організації управління і контролю, реорганізації та припинення діяльності банку; 2) матеріально-об’єктивну діяльність – систему і умови проведення банківських операцій та надання інших видів послуг. Необхідно враховувати те, що банкіри надають у кредит в основному запозичений капітал, а промислові і торгові капіталісти надають у позику власний капітал. Доходами позикових капіталістів являються позикові відсотки, а доходом банкіра – банківський прибуток (відсоток від кредиту, доход від продажу паперів, комісійні). Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99, 100) та Законами України „Про національний банк України” від 20 травня 1999 р. та „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. Банки виконують у ринковому господарстві такі важливі функції: 1) посередництво в кредиті між грошовими та функціонуючими капіталістами: а) мобілізація вкладів різних розмірів і термінів від капіталістів з грошовими надлишками; б) передача через банк грошових надлишків функціонуючим капіталістам з недостатніми капіталами; 2) посередництво в платежах: а) приймання грошових коштів від капіталістів-клієнтів; б) зберігання отриманих коштів; в) видача отриманих коштів їх власникам-клієнтам; г) ведення обліку і записів прийому та видачі на певних рахунках; 3) мобілізація грошових доходів і заощаджень та перетворення їх у капітал: а) мобілізація грошових доходів суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді вкладів; б) мобілізація грошових заощаджень населення у вигляді вкладів; в) перетворення мобілізованих коштів у позиковий капітал шляхом акумулювання його на рахунку банку; г) надання позикового капіталу через кредит суб’єктам підприємницької діяльності та населенню для розширення їх капітальних можливостей; 4) створення кредитних засобів обігу: а) наявність в обігу банкнот; б) наявність в обігу безготівкових платіжних інструментів (чеки, акредитиви, векселі тощо). В діяльності банків виділяють наявність окремої категорії дій, які отримали назву банківських операцій. Вони здійснюються на підставі укладених угод між суб’єктами банківських правовідносин за принципом виняткової правоздатності з дотриманням встановлених стандартів, правил, нормативів. Банківські операції поділяються на пасивні і активні. Метою пасивних операцій є формування власних ресурсів банку шляхом залучення різних видів вкладів, отримання кредитів від інших банків, емісії власних цінних паперів, а також проведення інших дій, спрямованих на збільшення власних ресурсів. Видами пасивних операцій є: 1) прийняття вкладів; 2) відкриття та ведення рахунків клієнтів, у тому числі й банків-кореспондентів; 3) випуск власних цінних паперів (акцій, облігацій) та фінансових інструментів (векселів і сертифікатів); 4) отримання міжбанківських кредитів, у тому числі централізованих кредитних ресурсів. Метою активних операцій є отримання прибутку від розміщених мобілізованих ресурсів і забезпечення ліквідності банку. Видами активних операцій є: 1) позиковокредитні спрямування на надання різних видів кредиту (у тому числі факторингові та лізингові); 2) інвестиції в цінні папери; 3) касові з приймання, зберігання та видачі грошових коштів. При здійсненні своєї діяльності банки забов’язані забезпечити схоронність банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Однак з метою запобігання легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, банки забов’язані ідентифікувати всіх осіб, що здійснюють значні і сумнівні операції. При цьому з метою попередження злочинів інформація про ідентифікацію таких осіб повинна повідомлятися банками відповідним органам згідно законодавству України, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю. Тимчасово можуть бути припинені операції на рахунках у банках на підставі рішення державних податкових, судових чи правоохоронних органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. Крім того, на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів, може бути накладено арешт. Договірні відносини банку з клієнтом припиняються в два етапи: розірвання договору і закриття рахунку. Рахунок закриватися повинен тільки після розірвання договору, а залишок грошей на рахунку видається клієнту або за його бажанням перераховуються банком на інший рахунок. Висновками з теми можуть бути такі положення. Суб’єктами фінансово-правових відносин виступають: держава та її органи, - з одного боку, з іншого – громадяни і юридичні особи різних форм власності. Об’єктом фінансових правовідносин є майно або кошти, які формуються і розподіляються державою, ставки податку і обов’язкових платежів, які встановлені законодавством. За своїм змістом фінансово-правові відносини виражають фактичний (матеріальний) і юридичний зміст. У фінансових правовідносинах, як правило, не існує автономної рівності й рівноправності, як у цивільних правовідносинах. Зокрема, платники податків забов’язані виконувати норми фінансового права, державно-владні приписи. Всі учасники валютних операцій здобувають особливий правовий статус, який передбачає спеціальний контроль за ними з боку держави. Разом з тим вони мають право на захист своїх прав відповідно до чинного законодавства.
Практичні завдання та питання для самоконтролю 1. У чому полягають особливості фінансового права? 2. Назвіть складові бюджетної системи України? 3. Що таке податкова система? 4. Яку роль виконують податки? 5. Які види податків є в Україні? 6. Хто є платником податків? 7. Кому надаються податкові пільги? 8. Назвіть права і обов’язки платників податків. 9. У чому особливості банківського права? 10. Яка банківська система в Україні? 11. Який зміст банківської діяльності? 12. Які функції виконують банки?
Література
1. Конституція України. – К., 1996. 2. Бюджетний Кодекс України. – Урядовий кур’єр, 25 липня 2001 р. 3.Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб”. – Урядовий кур’єр, 12 липня 2003р. 4.Закон України „Про банки та банківську діяльність”. – Урядовий кур’єр, 7 грудня 2000 р. 5.Закон України „Про Національний банк України” – Відомості Верховної Ради України. – 1999, №29. – Ст.238. 6.Закон України „Про систему оподаткування”. Відомості Верховної Ради України. – 1997, №16. - Ст.119. 7. Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. – К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 607-644. б) додатклва 1. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с. 2. Основи держави і права України: Навч.посіб./ За ред. В.В. Сухоноса (молодшого). – Суми: „Університетська книга”, 2003. – С. 320-334. 3. Правознавство: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Понікаров В.Д., Ялдін І.В., Єрофєєнко Л.В., Грузд М.В. – Х.: „ІНЖЕК”, 2004. – С. 61-75. 4. Фінансове право України: Підручник/За заг.ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 320 с.
|
