Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність регіональної економіки




 

У класичному розумінні “економіка” – це наука про вміння раціонально вести домашні справи. У нашому випадку таким домом є регіон, що представляє собою народне господарство в мініатюрі, – це територія, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших тери­торій та характеризується єдністю, взаємопов'язаністю складових і цілісністю. У такому формулюванні термін “регіон” є синонімом терміну “район”. Найважливіша характеристика регіону – його цілісність. Регіон представляє триєдність середовищ: природного, матеріального (створе­ного людиною) та соціального. Регіональна цілісність пе­редбачає територіальну цілісність та неподільність.

З поняттям “регіон” пов'язаний тер­мін регіональна економіка – науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та ра­йонів. Поняття “регіональна економіка” та “розміщення продуктивних сил” близькі за змістом; усе таки регіональна економіка більше “прив'язана” до поняття “регіон”, у той час як наука про розміщення продуктивних сил займається й загальними регіональними проблемами.

Одна з функцій регіональної економіки – створення різних сервісних виробництв та організацій, а також вироб­ництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначен­ня. Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно. У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до міс­цевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

У сфері регіональної економіки має перебувати й зов­нішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна тор­гівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону. Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною си­стемою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіо­нальної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'яз­ки.

Для регіональної економіки характерні такі засади функ­ціонування:

- комплексність екологічного, економічного та со­ціального розвитку;

- єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

- територіальна спільність виробництва;

- відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

- цілісність системи соціальної інфраструктури;

- поєднання територіального та галузевого управ­ління об'єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає соціально-еко­номічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними роз­мірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну спроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу (СЕП) на регіо­нальному рівні випливає з єдності економічної та соці­альної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потен­ціалу важливе значення має визначення питомої ваги про­гресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Незалежно від конкретного регіону, до складу СЕП (соціально-економічного потенціалу) входять природно-ре­сурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний, куль­турний потенціали. Структура СЕП пов'язана з особливос­тями місця та ролі регіону у територіальному поділі праці. Наприклад, виробничий потенціал може бути розподілений згідно з галузевою структурою матеріального виробництва.

Виробництво матеріальних благ починається, як відомо, з вибору території, місця його організації. При цьому виникає низка складностей, що мають життєво важливе значення: якими критеріями керуватись при виборі місця господарювання? Які природні ресурси та господарські умови даної території можуть дати людині найбільшу ко­ристь? Як, у якій послідовності та навіщо використовувати ці ресурси та умови? Які види виробництва організовувати на даній території та як їх сполучати тощо. Відповіді на ці питання відбиті у регіональній політиці держави. Ця полі­тика, а також механізм її реалізації, повинні сприяти зрос­танню комплексності розвитку регіону, оптимізації роз­міщення продуктивних сил по території країни, вирів­нюванню умов господарювання та життєдіяльності людини.

У процесі розробки регіональної політики велике зна­чення має аналіз чинних тенденцій та закономірностей розвитку окремих регіонів, вимірювання та оцінка рівнів використання їхніх соціально-економічних потенціалів, оцінка ефективності функціонування матеріального та не­матеріального виробництва, виявлення специфіки та мас­штабів індивідуального споживання. Такий аналіз може також служити інформаційною основою для перерозподілу сукупного суспільного продукту та національного прибутку.

Для здійснення регіональної політики та побудови го­сподарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах: комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону, виявлення джерел та масштабів розвитку, визначення та оцінка варіантів пер­спективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кож­ного регіону, його цільової функції з загальнодержавних пози­цій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народно­господарський комплекс. Ці перспективи, враховуючи пріо­ритети у розвитку окремих регіонів, повинні виявлятись на основі раціоналізації розміщення продуктивних сил країни і виражатись передусім у визначенні та систематичному уточ­ненні спеціалізації регіонів. Складовою частиною регіональ­ної політики є державні регіональні програми, які реалізуються у масштабі країни, окремих областей, систем розселення. Виконання таких програм має забезпечуватися спеціальними фондами регіонального розвитку та протек­ціоністською політикою держави стосовно окремих регіонів (надання пільг, розподіл фінансових коштів тощо). Вони покликані сприяти скороченню соціально-економічного розриву між регіонами. В Україні найбільш актуальною є розробка програм для Донбасу, Придніпров'я, Причор­номор'я та Криму, Карпат, Полісся, зони Чорнобильської АЕС.

Важливим аспектом розробки економічної політики у регіоні є комплексний розвиток, що реалізується на основі раціонального використання всіх територіальних ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних, енергетичних, рекреаційних тощо). Для максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів, міжрегіональних зв'язків, необ­хідна розробка та реалізація регіональної господарської політики на локальному рівні, що пов'язано з інвести­ційною політикою у регіоні. Її наслідком має стати регіональний господарський механізм, основу якого становить система стимулів та регуляторів територіальних відношень. Це ціни й тарифи, ставки платежів за територіальні ре­сурси, система нормативів формування державного і місцевих бюджетів, централізовані державні й місцеві фонди розвитку тощо. Окрім того, сюди входять договірні та інші економічні форми організації територіальних сто­сунків. Наріжним питанням дієвості економічного механізму є така організація всіх його елементів, яка дозволяє органічно сполучати у єдиній системі централізовані, тобто державні, та децентралізовані засади територіального управ­ління.

Механізм централізованого економічного управління покликаний забезпечити економічними засобами проведен­ня загальнодержавної регіональної політики, включно з розв'язанням таких завдань, як раціональне розміщення великих підприємств, поліпшення використання терито­ріальних ресурсів.

Світовий досвід показує, що глибока централізація управління економікою регіону неефективна. Без ініціативи регіонів неможливо забезпечити ефективний розвиток їх­нього господарства: з розвитком суспільства децентралізація управління економікою, у тому числі регіональною, має зростати. Одним з проявів цього є зміна відносин місцевих господарських органів та ланок вищого підпорядкування. При цьому основна цінність децентралізації полягає у можливості враховувати специфічні місцеві умови – як природні, так і господарські. Врахування природних умов дозволяє оптимізувати галузевий склад розміщення під­приємств, сформувати вимоги до них у екологічній, со­ціальній сфері. Господарські умови визначають можливості кооперування й комбінування підприємств у галузі обміну продукцією, комплексного використання джерел сировини, спільного споживання послуг інфраструктури. Нормальне функціонування економіки регіону, його благополуччя не пов'язані з повним самозабезпеченням, а, навпаки, перед­бачає розширення масштабів виробництва профільних видів продукції та їхнє вивезення для здійснення еквівалентного міжрегіонального обміну.

У кожному регіоні можуть бути виділені галузі, що ведуть перед у розвитку його господарства, тобто галузі спеціалізації. Регіональна спеціалізація може бути внутрішньорегіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації підрозділяються на профільні, що мають знач­ну питому вагу в структурі господарства даного регіону, та непрофільні, що мають незначну питому вагу.

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону у територіальному поділі праці. Територіальний поділ праці – це одна з форм суспільного поділу праці, не­розривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку.

До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Найбільш розвинуті міжрегіональні зв'язки у паливній, металургійній, машинобудівній, лісо­заготівельній промисловості завдяки концентрації вироб­ництва в обмеженій кількості районів. Завдяки широкому асортименту відбувається значний обмін продукцією легкої та харчової промисловості.

Завдяки міжрегіональному обміну використовуються найбільш унікальні особливості природно-господарських регіональних комплексів, відбувається взаємодоповнення економіки. Спеціалізацією в широкому розумінні є визна­чення економічного профілю (індустріальний, індустріаль­но-аграрний, аграрний). Докладніша спеціалізація харак­теризується галузями, підгалузями і, навіть окремими ви­робництвами усередині сфери господарства. Таким чином, основою характеристики регіональної спеціалізації є ви­сокий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва у регіоні, а також ефективне обслуговування не лише свого, але й інших регіональних структур, активна участь у загальнодержавному поділі праці.

Спеціалізацію регіонів країни визначають за такими показниками:

- частка виробництва продукції галузей спеціалізації (промисловості, сільського господарства) регіону від загального по країні виробництва продукції від­повідної галузі;

- коефіцієнт локалізації даної галузі (виробництва) на території регіону;

- коефіцієнт виробництва продукції на душу насе­лення; цей показник обчислюється за виробництвом продукції у вартісному та натуральному вираженні й розраховується як відношення виробництва на душу населення того або іншого продукту в регіоні до аналогічного показника по країні;

- коефіцієнт товарності визначається як відношення вартості завезеної продукції до тієї, що виробляється у регіоні, а за деякими видами продукції — як відно­шення вивезення з району даної продукції до її вироб­ництва у натуральних показниках. Формули розрахунку цих показників докладно описані раніше. Отже, виробниче спеціалізованими можна вважати га­лузі, що мають коефіцієнт локалізації та виробництва про­дукції на душу населення понад одиницю та продукція яких великою мірою задовольняє потреби інших регіонів країни.

 

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 275. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия