Економічні методи аналізу розміщення продуктивних сил

 

 

Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розроблення схем розвитку й розміщення галузей господарства, продуктивних сил облас­тей та економічних районів. За галузевими і територіальними схемами складають генеральну схему РПС країни. Розробляють цільові комплексні програми, у тому числі територіальні. Проекти будів­ництва підприємств, схеми та проекти районних планів розробляють на проектній стадії обгрунтування розміщення виробництва і його терито­ріального розвитку.

Обгрунтовують раціональне РПС сил переважно економічними методами. Методи обгрунтування розміщення виробництва, створені на межі економічних, географічних і математичних наук. Вони охоплюють: аналіз статистичних матеріалів, методи картографічний, техніко-еконо­мічних розрахунків ефективності, районного плану­вання, балансовий, економіко-математичного моделювання тощо. Аналіз статистичних матеріалів дозволяє вивчати прос­торово-економічні об'єкти, явища у їхньому взаємозв'язку й динаміці.

Усі методи поділяються на:

1) загальні (системний аналіз, історико-порівняльні, карто­графічні);

2) спеціальні, або математичні (факторний аналіз; методи економіко-математичного моделювання – балансові; оптимізаційні, або моделі оптимального планування – матричні, сітьові; економіко-статистичне моделювання – кореляційні, регресивні, графоаналітичні, методи індексів тощо).

Економіко-картографічний метод широко застосовують у прикладних розробках. Економічне картування дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність розміщення. Цей метод є конкретним інструментом дослідження території, аналізу особливостей розміщення та взаємозв'язку предметів і явищ, особливо при визначенні економічних відстаней (за ізолініями тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), густоти насе­лення тощо.

Картографічний ана­ліз території виявляє нові можливості, закономірності. Для обгрунтування розміщення виробництва застосовуються спеціальні карти (топографічні, грунтів, транспорту, населення, геологічні, кліматичні тощо). На їхній основі складаються ще більш спеціалізовані карти, як-от карта зон економічного тяжіння міст, карти ТПК тощо.

Балансовий метод – розробляються звітні й прогнозні баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видат­ків населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних організацій; баланси місцевих будіве­льних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін.

Техніко-економічні розрахунки здійснюються на проектній стадії обгрунтування розміщення підприємств і територіального розвит­ку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунків поточних (собівартості) і порівняння разових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розмірами відповідних витрат на вироб­ництво одиниці продукції.

Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції визначають у вартісному або натуральному обчислен­ні:

1. Матеріаломісткості виробництва: М_м=З_м/П_р, де З_м - витрати матеріалів, грн., т; П_р - річний випуск продукції, грн., шт., т.

2. Енергомісткості виробництва: Е_м= З_е/П_р, де З_е - затрати енергії, кВт-год.

3. Трудомісткості виробництва: Т_м= З_п/П_р, де З_п - затрати праці, люд.-год.

4. Водомісткості виробництва: В_м =В_в/П_р, де В_в - витрати води, л, т, м³.

5. Фондомісткості виробництва: Ф_м=В_ф/П_р, де В_ф - вартість основних фондів, грн.

6. Капіталомісткості виробництва: К_м=В_кв/П_р, де В_кв - вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.

7. Транспортабельності продукції: Т_п=З_пр/П_р, де З_пр - затрати на перевезення продукції, грн.

8. Собівартості продукції: С=В_с+В_м+В_о, де В_с і В_м - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; В_о - витрати на оплату праці та реалізацію продукції, грн.

Економіко-статистичні методи – це обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод. Викорис­товують при аналізу територіальної організації господарства.

Нормативний метод застосовують у моделюванні розміщення виробництва на перспективу. Нормативи, які закладаються в проекти, мають бути науково обгрунтованими й зорієн­тованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки.

Районне планування – це комплексний метод, що за­стосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства. Він у свою чергу використовує методи математичного моделювання, карто­графічний тощо, являючи собою метод аналізу території.

З успіхом використовується метод економіко-математич­ного моделювання, зокрема для моделювання економічного простору. Сучасні економічні процеси і явища, які пов'язані з територіаль­ним розміщенням виробництва, аналізують за до­помогою точних кількісних економіко-математичних методів. Методи моделювання почали ширитись при створенні теорії прос­торової економіки, біля витоків котрої стояли Тюнен, Вебер, Кристалер, Леш. Тепер методи просторового моделю­вання успішно поєднуються з використанням ЕОМ. Розробляють два види економіко-математичних моделей - балансові й оптимізаційні.

Балансові моделі мають вигляд системи шахових таблиць (бала­нси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, витрат трудових і природних ресурсів). Крім того складають міжгалузеві й міжрайонні балан­си виробництва та розподілу продукції.

Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їх основне призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплек­сів. В цих моделях умови задач і їх розв'язок можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній (мережній) формі.

Цільова функція оптимізаційної моделі розміщення виробницт­ва - мінімум витрат, а обмеження - розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.

Вибір оптимального варіанта розміщення підприємств галузі можна здійснити розв’язав найпростішу економіко-математичну модель транс­портної задачі за формулою:

S (С_i + Е_it К_i + t_ij) Х_ij ® min,

де С_i+Е_it К_i - приведені витрати на виготовлення одиниці продукції в i -му пункті або районі розміщення; t_ij - витрати на транспортування оди­ниці продукції з i -го пункту виробництва в j -й пункт споживання: Х_ij - шуканий обсяг постачання продукції з i -го пункту виробництва в j -й пункт споживання.

За розв'язком цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх можливих пунктах, якщо загальні витрати на випуск і доставку продукції у пункти споживання будуть мінімальними.

На завершальному етапі дослідження й прогнозування територіаль­ної організації господарства визначають можливий економічний ефект від нового РПС. Найпоширеніший спосіб такої оцінки - підсумовування ефекту, обчислюваного по окремих галузях та їх елементах. При цьому визначають еконо­мію від розміщення кожної галузі виробництва, порівнюючи сумарні витрати на виробництво й транспортування продукції для споживача за різними варіантами розміщення.