Фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

У науці про РПС фактор розміщення є одним із основних понять. Будь-який аналіз розміщення виробництва або населення – це, насамперед, факторний аналіз. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити обгрунтовані висновки про його ефективність. Фактори – це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.

Фактори розміщення - це реалізація закономірностей і принци­пів при врахуванні конкретних умов, що впливають на вибір місць розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.

Кожен регіон характеризується своїм набором факторів, що визначають його придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукуп­ність кількох (навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.

Кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значна. Їх об'єднують у групи, які найбільше впливають на розміщення виробництва: сировинна, трудова, транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон'юнктури, науково-технічного прогресу, економіко-географічного положення, екологічна. Дія цих факторів є наслідком їхнього взаємозв'язку та взаємо­впливу. Часто дія одного фактора підсилюється впливом іншого. Наприклад, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, “при­в'язуючи” підприємства до джерел сировини.

Сировинний фактор. Цей фактор називають фактором матеріало­місткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Це сталося тому, що на практиці витрати на сировину й матеріали об'єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Матеріаломісткість визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Обидві величини виражають як у грошових, так і в натуральних показниках. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує оди­ницю, то виробництво нематеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою (табл. 3.1).

Виробництва з великими витратами сировини на оди­ницю готової продукції, розміщують поблизу сировинних баз, щоб зменшити витрати на транспорт. Чим вища матеріаломісткість ви­робництва, тим більша його орієнтація на сировину. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розта­шовуватися лише там, де видобувається сировина: гірни­чодобувна, лісопильна промисловості, виробництво калійних добрив. У деяких випадках розміщення виробництва поблизу сировини цілком очевидне. Наприклад, для одержання однієї тонни соди треба 1, 7 т кухонної солі, яка добувається у вигляді розсолу, а тому її об'єм значно збільшується, і сировина стає нетранспортабельною. Виробництво лляних тканин зосеред­жено в районах виробництва льону (Полісся), бо сировина (стебло) теж нетранспортабельна.

Таблиця 3.1.