Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Ринкова економіка зумовлює відповідні зміни в теорії розміщення продуктивних сил, передусім пріоритетність економічних законів.

Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображують відносини в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ та найістотніші стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства.

Закономірності розміщення продуктивних сил - це ті ж самі економічні закони розвитку суспільства, які модифіковані своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Це пояснюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил із географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов та ресурсів; регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різним поєднанням галузей промислового та сільськогосподарського виробництва в регіонах; техніко-економічними відмінностями розміщення галузей і виробництв.

Закономірності РПС - це закони територіальної організації господарства.

Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил випливає із загального економічного закону економії праці, яким регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва й споживання продукції. В Україні спостерігається значна територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення, а тому у сучасному виробництві значні затрати праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати істотно впливають на рівень продуктивності праці. Раціональне РПС реалізується через принцип розміщення галузей промисловості при наближенні їх до джерел сировини, палива, робочої сили й споживача.

Вичерпування окремих видів ресурсів, збільшення витрат на їх видобуток і транспортування зумовлюють актуальність комплексного використання сировини й палива, впровадження ресурсозберігаючих технологій. Це стосується передусім водних і лісових ресурсів. Сучасний етап розвитку РПС характеризується погіршенням екологічної ситуації в багатьох регіонах. Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових умов життя й праці - важ­ливий принцип РПС, який має соціальну спрямованість

Відомо, що економічної ефективності розміщення виробництва досягають його концентрацією, що дає змогу зменшити капітальні вкладення в інфраструктуру і знизити собівартість продукції. Але концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення в містах і виникнення екологічних проблем. Обмежують концентрацію промисловості створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств та розосередженням їх у малих містах, що дозволяє рівномірніше розмістити промисловість у межах областей.

Для аналізу раціональності РПС використовують показник ефективності виробництва, який обчислюють за формулою: Е = Е_ф / В,

де Е - ефективність; Е_ф - ефект, який визначають за валовим доходом, прибутком, національним доходом, грн.; В - витрати.

Визначаючі раціональність РПС враховують його соціальні та екологічні наслідки.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність вироб­ництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особ­ливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями роз­витку.

Наприклад, висока концентрація виробництва й населення у Донбасі й Нижньому Придніпров'ї поясню­ється унікальним поєднанням на компактній території покладів кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, ку­хонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азот­них добрив, теплоенергетики й на завершальній стадії циклу – важкого машинобудування. Сприятливі грунтово-кліматичні умови стимулюють розвиток агропромислового комплексу.

Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо. На кожному етапі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком про­дуктивних сил, зокрема технологією виробництва, доскона­лістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводять до зниження ефектив­ності суспільного виробництва. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією пов'язана територіальна диференціація продуктивних сил. Кожен регіон диферен­ціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збуду­вати підприємства хімічного комплексу, на інших – під­приємства АПК тощо. При цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємо­пов'язані (виробничою технологією, або опосередкова­но – через використання трудових ресурсів, спільної інфра­структури тощо).

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по регіонах України. Практично реалізує цю закономірність держава за допомогою економічного регулювання, - надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

Методами аналізу територіальної організації господарства економічних районів визначають:

- економічну оцінку природних ресурсів;

- рівень забезпечення власними трудовими ресурсами;

- територіальний розподіл населення як споживача матеріальних благ;

- співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції;

- забезпечення господарства енергоресурсами, продовольством власного виробництва;

- рівень транспортного обслуговування.

Для визначення економічної суті територіальних пропорцій проводять аналіз синтетичних економічних показників, які відображують роль кожного регіону в економіці країни, а саме: частки регіонів у валовому суспільному продукті, національному доході, капіта­льних витратах, підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівнянням отриманого в регіонах чистого прибутку із затратами праці та засобів виробництва визначають ефективність господарського розвитку кожно­го регіону.

Закономірність територіального поділу праці - є визначальною у процесі формування економічних районів, її дія виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, традицій, навичок населення, економіко-географічного положення. Згідно з територіальним поділом праці, за кожним регіоном закріплюються певні галузі матеріального виробництва й невиробничої сфери. В економічному відношенні галузями спеціалізації є ті, що розвиваються в найбільш сприятливих природних і економічних умовах і продукують найдешевшу продукцію. Але, монополізація економіки регіону може негативно вплинути на його соціальний розвиток, погіршити екологічну ситуацію. Для запобігання негативним наслідкам монополізації керуються принципами, що випливають із закономірності комплексного РПС.

Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил - виявляється у формуванні економічних районів та спеціалізації їх господарств. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація сприяють досягненню найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дає господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.

Основні ознаки комплексного розвитку продуктивних сил:

- відповідність господарства регіону (району) раціональній пропорційності господарства країни;

- повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх ресурсів регіону;

- раціональна галузева й територіальна структура господарства, її відповідність природним і господарським умовам;

- провідна роль кількох основних і найефективніших галузей;

- тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства.

Актуальність проблеми комплексного РПС в Україні зростає. Головним напрямом її розв'язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що складаються з органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення.

Найважливіші внутрішні виробничі зв'язки у ТВК:

- використання підприємствами спільної інфраструктури;

- матеріально-технічні (щодо сировини, палива, споживання готової продукції);

- кооперативні (між підприємствами, які беруть участь у виробництві продукції);

- зв'язки комбінування (послідовна переробка сиро­вини, комплексність її використання й утилізація виробничих відходів).

ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дають змогу вивільнити 10% території, 20% протяжності комунікацій, 15-20% капіталовкладень.

У ТВК ефективніше вирішуються питання з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; краще розвивається соціальна інфраструктура, яка є передумовою забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів - робочою силою.

Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу праці й регіональною інтеграцією. Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній полі­тиці. Між регіонами існують відмінності, зумовлені не­однаковістю природних, економічних та соціальних умов. Ці відмінності стосуються галузевої струк­тури економіки, форми її територіальної організації. Зако­номірність полягає в дальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами.

Найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення. Регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо), а тому обсяг виробництва чи економічний потенціал не визначають рівень розвитку регіону.

Таким чином, закономірності розміщення продуктивних сил – це свідома економічна політика, спрямована на здійснення пізнаних закономірностей.