Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

Ефективність виробництва – досить містке поняття, що виявляється у різних показниках. Тому у наступних темах буде йти мова про ефективність локалізації підприємств, групи підприємств або інших об'єктів народного господарства. Розглядатимуться методи вивчення економічного простору з застосуванням аналітичної геометрії та математичного аналізу, транспортна задача, метод районного планування, метод порівняльної ефективності витрат. Їх розгляд необхідно почати з теорії просторової економіки, тому, що вона започаткувала моделювання простору.

Питання оптимального розміщення виробництва, ефек­тивності економічної організації простору здавна цікавили виробників, перші праці у цій галузі з'явились у XIX ст., зокрема, праці І. Тюнена. Основи теорії просторової економіки закладені у першій половині XX ст. німецькими вченими А. Вебером, А. Лешем, В. Кристалером, а також – трохи пізніше – американцем У. Ізардом. Спільний та найбільш істотний метод у теоріях цих учених – суворе абстрагування простору, виокремлення його з множини інших факторів, які впливають на економіку. Такий підхід дає змогу проаналізувати роль просторової складової у комплексі передумов і факторів економічного розвитку.

Засновники теорії просторової економіки (у США її називають «регіональною наукою») розглядали економічний простір як ідеально рівну поверхню з рівномірно розташованими об'єктами народного господарства й населеними пунктами. Так легше було виявити просторові законо­мірності й визначити їх методами геометрії. Сьогодні у чистому вигляді теоретичне вчення німецької школи прос­торової економіки майже не застосовується, але засади аналізу території, зокрема облік транспортних витрат, зберігають свою актуальність. Тому корисно познайомитися з поглядами цих вчених.

Теорія «концентричних кілець» Тю­нена. Німецький поміщик Тюнен, вивчаючи питання утворення ренти, вирішив виявити вплив міста-ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього простору. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою коло. Чим далі від центра, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі кола. Це впливає

на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково. Для кожного різновиду сільсько­господарського виробництва є поріг, перевищення котрого робить виробництво невигідним; він залежить від відстані до центра.

Шляхом емпіричних розрахунків І. Тюнен обгрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра (стосовно господарської ситуації початку XIX ст.). Він виокремив шість зон, які концентричними кільцями розташовувались довкола міста-ринку (рис. 2.1).

 

 

 

 

Рис. 2.1. «Концентричні кільця» за І. Тюненом 1 – місто-ринок, 2 – овочівництво й молочне тваринництво, 3 – лісове господарство, 4 – зернові культури, 5 – кормові культури, 6 – трипільна сівозміна, 7 – екстенсивне тваринництво, R – від­стань від центра

Рис. 2.2. Трикутник розміщення за А. Вебером

 

Найістотніше у теорії Тюнена – запровадження до економічного аналізу поняття відстані. Треба зазначити, що коло наукових зацікавлень Тюнена було досить широке: він, зокрема, – один з засновників теорії граничної ко­рисності.

Теорія «штандортів» А. Вебера. Якщо роз­глядати розташування джерел сировини й споживачів про­дукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем для розміщення виробництва. За наявності двох пунктів си­ровини та одного пункту споживання він будував три­кутник, усередині котрого визначав вихідну точку (рис. 2.2).

У пунктах А й С знаходяться джерела сировини, у пункті В – споживач готової продукції. Транспортні витрати залежать лише від маси вантажу й відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їхні напрями (r₁, r₂, r₃). Точку рівноваги Р₀ знаходять методом побудови паралелограма.

Розташування точки Р₀ є ідеальне, якщо враховувати лише сировину й споживача. Якщо ж з'являються нові фактори – наприклад, центр розміщення робочої сили, – то точка Р₀ відповідно зміщуватиметься.

Схему А. Вебера розвинув Т. Паландер, який накреслив на ній ізолінії, що відповідають змінам транспортних та­рифів і вартості сировини. У зв'язку зі зміною транспортних тарифів може виникнути кілька точок Р₀ з мінімальними транспортними витратами.

«Система шестикутників» Кристалера – Леша. Обидва німецьких вчених розробили своє вчення у тридцяті роки XX ст. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Цент­ральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Леш розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.

Вихідною точкою в міркуваннях Кристалера й Леша є шестикутник як ідеальна комірка організації виробництва. На ідеальній рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до одиничного центру, буде коло (відстань від центра до найвіддаленіших точок за цих умов однакова). Інший центр утворює коло, третій – ще один тощо. Проте для заповнення економічного простору кола не є ідеальною формою, бо, прилягаючи одне до одного, вони залишають незаповнений простір. Набагато ж краще «пакуються» вписані у коло шести­кутники (рис. 2.3).

 

 

 

Рис. 2.3. Перетворення кіл на шестикутники (за А. Лешем)

 

У системі шестикутників за­повнюється весь простір, тобто не залишається території поза ринковою зоною, як це трапля­ється у випадку з колами (за­штрихована ділянка).

Споживачі продукції можуть по-різному розташовуватись стосовно центра. Леш за центр узяв ферму, господар якої виготовляє пиво не лише для себе, але й для інших ферм. Збільшення масштабу виробництва зменшує витрати на одиницю продукції, а віддаленість вироблюваної продук­ції – збільшує їх. Взаємодія цих складових визначає радіус перевезень і, отже, площу шестикутника. Решта ферм може перебувати або у вершинах шестикутників, або на сторонах, або всередині (рис. 2.4).

Потім Леш розглядає випадок, коли зона збуту центра збільшується. Він будує систему шестикутників дедалі біль­ших розмірів, які поступово вкривають увесь простір країни (регіону). Він визначає відстань між конкуруючими цент­рами за формулою

,

де b – відстань між центрами; а – відстань між центром і споживачами; n – кількість споживачів для кожного цен­тра.

Логічно побудувати мережу шестикутників з урахуван­ням виробництва різної продукції, – тоді кожний спо­живач буде забезпечений усіма видами продукції.

Кристалер побудував систему шестикутників за прин­ципом визначення рангів центральних міст, – залежно від їхніх розмірів і функціонального призначення. У центрі системи – найбільше багатофункціональне місто; потім виділяються центри першого, другого, третього тощо по­рядків. Кристалер визначав розміри шестикутників виходячи з припущення, що обслуговувана точка повинна знаходитися на відстані до 1 години ходи (рис. 2.5).

 

 

 

Рис. 2.4. Варіанти шестикутників ринкових зон

Рис. 2.5. Система зон впливу за В. Кристалером

 

 

Таким чином, Кристалер створив ієрархію центральних місць за їхнім функціональним значенням і ступенем впли­ву на навколишній простір. З кожним щаблем зона впливу утричі більшає відносно попередньої, – від цього залежить і населення центра.

Кристалер виокремив сім рівнів впливу. Побудована на цьому принципі мережа шестикутників укрила усю рівнинну Пів­денну Німеччину, і виявилось, що співпадіння реальної мережі поселень регіону з розрахунковою мережею досить великий.

Треба врахувати, що з розвитком автотранспор­ту годинна доступність від споживача до центра становить не 4 км, а принаймні удесятеро більше. Одначе й досі ідея Кристалера–Леша має послідовників.

За допомогою теорії просторової економіки можна роз­в'язувати нескладні завдання локалізації об'єкта методами аналітичної геометрії та математичного аналізу.