Принципи розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

 

Принципи - це дії суспільства, свідомо спрямовані на найбільш повний прояв об'єктивних закономірностей РПС з урахуванням відповідних факторів.

Принцип раціонального розміщення виробництва він випливає з закономірності “ефективне розміщення продуктивних сил”. Зміст його полягає у такому розміщенні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність господарства. Раціональність означає вибір найкращих ва­ріантів. Принцип раціональності реалізується через комплекс заходів:

- відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. Ми заощаджуємо не тільки на транс­портних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду;

- наближення трудомісткого виробництва до райо­нів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозво­ляє ефективно використовувати трудові ресурси за віком, статтю, кваліфікацією;

- наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (на­приклад, хлібопечення, теплоенергетика на ТЕЦ тощо);

- запобігання зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншо­го. Це трапляється у випадку “відомчого” стилю керівництва господарством. Всі ці заходи спираються на врахування факторів розміщення. У більш ширшому розумінні поняття “раціональність” охоплює й ряд інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення господарства (пропор­ційність, комплексність тощо).

Принцип оптимальності розміщення виробництва тісно пов'язаний з принципом раціональності. Оптимальність озна­чає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Наприклад, за рахунок раціо­нального розміщення комплексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі. Водночас надмірна концентрація однорідного вироб­ництва завдасть екологічних втрат, що призведе до нераціо­нального використання робочої сили. Тому у масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. З часом доведеться поступитися ефектив­ністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним.

Принцип збалансованості й пропорційності – це таке розміщення виробництва, за якого витримується рівно­вага між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіо­ну – з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства регіону, цебто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між допоміжними й обслуговуючими га­лузями. За цим принципом укладаються регіональні між­галузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Принцип збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості.

Принцип комплексного розміщення виробництва спира­ється на однойменну закономірність. На практиці він реалі­зується у:

- комплексному використанні природних ре­сурсів, включно з відходами;

- раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господар­ства, за якої надається праця усім контингентам робочої сили;

- створенні єдиної інфраструктури;

- налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.

За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об'єктів у регіоні; якщо закономірності розміщення достатньо повно враховані, комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення проявляються упродовж багатьох років.

При мало регульованої ринкової економіці прин­цип комплексності повинен зберігатися. Тому, що тямущий підприє­мець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Компанія, яка видобуває природний ресурс, нама­гається тут же створити переробне підприємство, аби змен­шити втрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й за­клади сфери обслуговування потребують зосередження великого виробництва й населення.

Таким чином, принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й ком­бінування. Сутність принципу – спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його організації.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Розвиток подібних галузей має за­охочуватися. Одночасно дозволяється імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати.

В Україні основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію з метою “заробити” валюту.

Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей прин­цип є одним з головних. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рів­новаги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів РПС. Тому його ще називають принципом екологічного імпера­тиву.

Принцип обмеженого централізму його сутність полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприєм­ців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона повинна створювати за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б загальнодержавним і регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики держави.

Ре­гіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Основні напрямами регіональної політики:

- співвідношення й взаємодія рушійних сил регіо­нального розвитку в державному, кооперативному, при­ватному та інших секторах економіки;

- співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

- зближення рівнів соціально-економічного роз­витку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Метою регіональної політики є забезпе­чення населенню гідних умов життя. Цього можна досяги зміною структури територіальної організації госпо­дарства, технологічним оновленням виробництва. Основні принцип такої політики:

- перевага інтересів регіону над інтересами галузей, окремих підприємств;

- всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних пере­думов та факторів розміщення продуктивних сил і роз­витку регіону з наданням переваги чинникам соціаль­ним та екологічним;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого під­ходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

- потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

До засобів регулювання територіальної організації суспіль­ства належать державні регіональні програми, які повинні забезпечуватися грошовими та матеріальними ресурсами.

Таким чином при просторовому розподілі підприємств і галузей керуються такими найважливішими принципами розміщення продуктивних сил:

- наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, води;

- наближення трудомістких виробництв до регіонів із високим рівнем забезпеченості трудовими ресурсами;

- наближення виробництв, що виробляють товари масового споживання, до районів із високою концентрацією населення;

- врахування при розміщенні виробництва транспортабельності сировини та продукції, наявності відповідних комунікацій;

- обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах;

- збалансованість розміщення підприємств виробничої й невиробничої сфер, між головними, допоміжними та обслуговуючими галузями спеціалізації;

- охорона навколишнього природного середовища, раціональне і комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя й праці населення;

- вирівнювання рівнів господарського й соціального розвитку областей та економічних районів країни;

- урахування інтересів економічної інтеграції у європейський і світовий простір.

Для України на сучасному етапі розміщення продуктивних сил пріоритетними є соціально спрямовані принципи.