Вплив системи психологічних захистів на особистість майбутнього психолога

Особистісна проблематика супроводжується дією захисних тенденцій психіки, що дестабілізують дюлину, роблять її ригідною, призводячи до викривленнь об’єктивної реальності. Що більшою мірою розвинена особистісна проблематика, то інтенсивнішими є вияви захисних тенденцій суб’єкта, супроводжуваних відступами від реальності на догоду ідеалізованому " Я". Опанування професією практичного психолога потребує психокорекції його психологічних захистів, адже, виконуючи, на перший погляд, адаптивну функцію, захисна система нерідко лише створює ілюзію психологічної сили, і тому дезадаптує суб’єкта в соціумі, спричиняючи психологічну незахищеність. За твердженням Т.Яценко, психологічні захисти, " знижуючи рівень емоційного переживання, дають можливість людині підтримувати переконання, що вона є тим, ким хоче вважати себе, незважаючи на те, що існує багато даних, які заперечують ці переконання", а тому: „...при психологічному захисті суб’єкт не завжди усвідомлює справжню доцільність власних дій" [15, с.25]. При цьому окремі форми психологічних захистів (проекція, перенесення, заміщення, раціоналізація тощо) підтримують ілюзію просоціальної спрямованості активності, а уявлення про власне " Я" залишається незмінно ідеалізованим. Захисти можуть створювати навіть загрозу для психічного здоров’я людини, якщо відступи від реальності породжують відчуття перебування у власній віртуальній реальності, не дозволяючи розширити межі звичного самоусвідомлення. За таких умов поведінка суб’єкта цілком підпорядкована захисним порухам, а отже, і викривленням соціально-перцептивного сприйняття.

Як відомо, поняття " психологічний захист" було введене З.Фрейдом. За його концепцією, формування цієї системи розпочинається у ранньому дитинстві й модифікується упродовж життя суб’єкта. Психологічні захисти трактуються як засіб витіснення неприйнятних для свідомості уявлень у несвідоме, що сприяє вирішенню внутрішнього конфлікту невротичної особи і досягненню нею стану емоційної рівноваги. Г.Нюнберг, солідаризуючись з дослідженнями З. Фрейда, зазначає, що першоосновою виникнення психологічного захисту є тривога, яка виникає у дитинстві, коли порушується дія принципу задоволення–незадоволення. Основою ж для виникнення захисних процесів є внутрішня та зовнішня загроза для дитини. Таким чином наголошується, що захисти формуються за умов конфлікту, негативних емоційних переживань, психологічної загрози. Всі захисні реакції проти загрози, на думку Г.Нюнберга, завершуватимуться змінами у психіці дитини, далеко не завжди конструктивними [11]. На формування захисних механізмів психіки має вплив базальний конфлікт між бажанням задоволення та прагненням до безпеки у період немовляти, коли саме материнські груди, згідно з теорією М.Кляйн, є джерелом і задоволення, і незадоволення, що збільшує тривожність. Основу захисної поведінки людини становить потреба уникнути небезпеки (Г.Салліван). На ранніх етапах розвитку дитини психологічні захисти виконують адаптивну функцію (Г.Блюм). Згодом вони можуть порушувати в суб’єкта відчуття об’єктивної реальності, змушуючи його дедалі більше заглиблюватись у психічну реальність, тобто відходити від об’єктивної реальності. Це хоч і знімає внутрішнє напруження, але дезадаптує людину в соціумі.

К.Хорні твердить, що людина створює навколо власного " Я" захисну структуру, яка покликана приховати від неї самої та її оточення внутрішній конфлікт. Він розв’язується перенесенням власних внутрішніх конфліктів на зовнішню ситуацію й інших людей. Відповідно до такої позиції, захисти формуються насамперед під тиском соціальних умов. А.Адлер виокремлює механізми компенсації та гіперкомпенсації, що нівелюють відчуття власної неповноцінності (яке, проте, й породжується самою захисною системою). Життєві цілі, що формуються в дитинстві під впливом механізму компенсації, можуть вирізнятись як конструктивною (до самовдосконалення), так і деструктивною активністю, що створює суб’єкту перешкоди та психологічні проблеми. На думку Е.Фромма, захисти продукуються почуттям ізоляції, що породжує неусвідомлюване бажання позбутися неприємного відчуття самотності. В.Райх наголошує, що характер суб’єкта визначається звичною для нього системою захистів, пов’язаною із заблокованістю м’язового апарату. Так звані м’язові захисти (блоки) “поглинають” тривогу та гнів, ситуативно знімаючи психологічне напруження, проте відбувається відхід від природних сексуальних прагнень суб’єкта.

Таким чином, дослідження неофрейдистів засвідчують, що система психологічних захистів деструктивно впливає на життєдіяльність особи та процес її соціалізації, адже такі тенденції, зазвичай є наслідком травмівних переживань, негативних емоцій і водночас спрямовані на нівелювання внутрішніх суперечностей та пристосування до соціуму.

Представники гуманістичної психології (С.Джурард, К.Роджерс, А.Маслоу та ін.) вважають, що розвиток людиною власних альтруїстичних, конструктивних прагнень може нівелювати дезадаптивну функцію захисної системи, поставши її на службу конструктивного потенціалу. С.Джурард порівнює захисні механізми з рефлекторною дією, яка спрямована на збереження відчуття цілісності власної особистості, що гальмує її розвиток. На думку сучасних дослідників, захисти не лише ситуативно запобігають невротичним розладам поведінки та фізіологічних процесів, а й слугують механізмами регуляції усвідомлюваних установок (В.Бассін); вони є ригідними, автоматичними формами самообману, які, тимчасово знімаючи емоційне напруження, загалом спричиняють дезінтеграцію поведінки (Ф.Василюк).

Згідно з останніми дослідженнями Т.Яценко, провідною характеристикою психологічних захистів є цілісність і системність. Захисти – це диспозиційне утворення, яке є впорядкованим і самодостатнім. При цьому функціонування захисної системи людиною не усвідомлюється. Її формування значною мірою пов’язане із системою заохочень і покарань у дитинстві, що згодом трансформується в потребу підтримувати гідність власного " Я". Імперативним є генеральний механізм спрямування психічної енергетики " від слабкості до сили", що виражає сутність психологічних захистів. Цій тенденції підпорядковані базові захисти, які реалізують глибинно-психологічні цінності й інфантильні інтереси " Я" (такі захисти можна пізнати емпірично у процесі психокорекції АСПН, вони мають вияв в індивідуально-неповторній логіці несвідомого), а також ситуативні їх форми, що інтегрують у собі цінності соціуму. Підґрунтям захисної системи виступають " умовні цінності" суб’єкта, які визначають індивідуально-неповторну призму сприйняття ситуації та характер викривлень, особливості реалізації тенденції " до сили" й " до страждань, самопокарання".

Ситуативні захисти спрацьовують автоматично, переважно під час взаємодії з іншими людьми, коли є ризик непідтвердження гідності " Я". Якщо базові захисти залежать від глибинних механізмів, що мають сталий і незмінний характер, то ситуативні (периферійні) досить мінливі, вирізняються широкою варіативністю. Самообслуговувальна функція захистів зумовлює їх системність, що позначено на " Моделі внутрішньої динаміки психіки" еліпсом [рис.1]. Базові захисти є носіями інфантильних цінностей, детермінованих інфантильними бажаннями. Дія ситуативних захисних механізмів, згідно з тенденцією до психологічної сили, спрямована на маскування почуття меншовартості, що деструктує особистісну поведінку й шкодить професійній діяльності. Ситуативні захисти трактуються як " невимушена активність суб’єкта, що не повністю узгоджується зі словесно проголошуваними намірами й цілями" [15, с.25]. Вони маскують інфантильний зміст несвідомого шляхом відступів від реальності, врешті-решт породжуючи ілюзії, а отже, й почуття слабкості.

Якщо З.Фрейд та представники неофрейдистського напряму визначали захисти як механізми майже рефлекторного зняття напруження, дослідники-гуманісти – як форми пристосування до соціуму, оточення, то в межах психодинамічної теорії Т.Яценко захисна система розглядається як цілісне утворення, що має на меті забезпечення сили ідеалізованого (непогрішного) " Я" особи. Цілісність захисної системи зумовлюється наявністю взаємопов’язаних рівнів – емоційного, когнітивного та поведінкового. Емоційний рівень – це психічна енергія, напруженість, яка виникає тоді, коли є ризик розвінчання ідеалізованості " Я". На поведінковому рівні суб’єкт може відчувати страх, тривогу, неспокій. Саме емотивність захисних тенденцій породжує ригідність поведінки, стереотипність вчинків, що диктується звичними емоціями. Когнітивний рівень ґрунтується на раціоналізації, перенесенні, проекції й слугує для викривлення соціально-перцептивної інформації на догоду ідеалізованому " Я". Створюється ілюзія, нібито будь-які вчинки особи є непогрішними і соціально прийнятними. Поведінковий рівень має вияв у розбіжності між намірами суб’єкта та його реальними можливостями, діями. Наприклад, " добрі" наміри досягаються " недобрими" засобами (є вираз " мета виправдовує засоби").

Система психологічних захистів маскує внутрішню стабілізовану суперечність (особистісну проблему). Поряд із захисною тенденцією психіки " до сили" існують приховані від свідомості тенденції " до слабкості", " до страждань", " до самопокарання", що мають глибинно-психологічні витоки. Ці тенденції пов’язані з почуттям провини, яке спочатку породжується у сім’ї, під впливом едіпової залежності.

Отже, захисна система, маючи своїм підґрунтям інфантильні цінності, зрештою зорієнтована на пристосування суб’єкта до соціуму, досягнення ним просоціальних цілей (на " Моделі" це відображено різноспрямованими стрілками). Зупинімося докладніше на наслідках захистів, які можуть перешкоджати професійній діяльності майбутнього психолога.

На думку Т.Яценко, психологічний захист реалізується через задоволення потреб суб’єкта, тому можна спостерігати його злиття з професійною діяльністю, тобто використання ним її засобів з власною метою. Індивідуально-неповторні різновиди захистів, що знижують рівень професіоналізму в будь-якій сфері, пов’язаній зі спілкуванням, утворюють індивідуально-неповторні викривлення. Їх специфіка (про що вже йшлося в попередньому підрозділі) залежить від індивідуальності конкретного суб’єкта, його особистісної проблематики, внутрішніх суперечностей та способів ідеалізації " Я". Це породжує систему неусвідомлюваних і невиправданих очікувань щодо характеру відображення власної особистості іншими людьми. За таких умов професійна діяльність невідкоригованого психолога може перетворитися на невидиму для нього реалізацію захисних тенденцій, що призводить до зниження мотивації, відчуття незадоволення та фахової нереалізованості. При цьому під впливом захистів викривлюється когніція щодо своєї особистості й професійної діяльності. У такому процесі прагнення до ідеалу " Я" підмінюється реалізацією тенденцій ідеалізованого " Я". Внаслідок захисної дії може відбутися зміщення нормального психологічного функціонування на задоволення від страждань та залучення до цього процесу інших людей, створюючи середовище енергетичного живлення. Тоді ситуація професійного спілкування може набути умовності, що унеможливить адекватне відображення особливостей іншої людини. Викривлене сприйняття процесу спілкування породжує відчуження від навколишніх, небезпеку занурення в агресивний, депресивний або апатичний стани. При цьому суб’єкт може перейматися негативними почуттями, не змінюючи позиції щодо власних цінностей, або ж обтяжуючись деструкціями (наприклад, думка про помсту, дискредитація, заздрощі, перекладання відповідальності за власні особистісні проблеми на інших тощо). Останнє гальмує професійний інтерес.

Для психокорекції захисних тенденцій потрібне розуміння того, що суб’єкт, обтяжений захистами внаслідок соціально-перцептивних викривлень, залежний передусім від власних деструктивних інтересів та звички ігнорувати інтереси інших людей. Викривлення спричиняють ефект " поглинання енергії", агресивність та регресивні вияви. Тому психокорекція лише цих дискретних проявів не дасть позитивного результату. Тут необхідний цілісний підхід, відповідно до якого за регресивно-агресивними виявами завжди стоять захисні тенденції, особистісна проблематика, детермінована інфантильним інтересом. На практиці психокорекція захистів потребує попереднього з’ясування непослідовності поведінки. Таку непослідовність загалом можна окреслити так: відбувається перехід від імпульсивного, часто агресивного вияву до почуттів та емоцій, далі від емоцій до почуттяменшовартості, від почуття меншовартості – до відчуття сили. Останнє викликає емоційне піднесення, яке, проте, не сприяє активності в соціально-продуктивному напрямі, а навпаки, актуалізує агресивність, що призводить до деструктивних дій та наближення до параметрів слабкості. Як бачимо, в поведінці невідкоригованої особи моделюється " хибне коло".

Психокорекція захисних тенденцій передбачає також розпізнання ідеалізованого " Я" кожної конкретної особи через виявлення стійких індивідуально-неповторних очікувань. " Останнє є не лише вихідним психологічних захистів, але й їх наслідком – у плані уходу суб’єкта від реальності" [15, с.58]. Викривлена захисна когніція щодо власного " Я" та інших людей (пов’язана з очікуваннями) може підсилювати тривожність, що веде до оцінки будь-яких подій як ворожих, шкідливих чи загрозливих. Наведемо приклад. Раціоналізуючи мотивом самозахисту, суб’єкт дискредитує, ігнорує чи дискримінує інших людей задля досягнення бажаного підкріплення ідеалізованого " Я". Така парадоксальність (що притаманна захисній системі) в поєднанні з певними рисами характеру (несміливість, інфантилізм) може заблокувати професійний потенціал, зробити психолога закритим для нового прогресивного досвіду. Як показує практика, особа, обтяжена захистами, зазвичай сповнена страхів і може шукати їх нівелювання чи послаблення в підтримці інших людей, потрапляючи в невиправдану психологічну залежність від них. Захисної функції набуває тоді агресивність як реакція протесту проти втрати гідності власного " Я", залежності, несвободи, необхідності підтримувати стосунки, що психологічно перевтомлюють.

Викривлення впричиняють тенденцію до маніпулювання іншими людьми (протагоністом) задля забезпечення власних потреб (зокрема, отримання задоволення від агресії). Соціально-перцептивний інтелект при цьому набуває специфічного спрямування на стереотипність відтворення реальності. Якщо для суто інтелектуальних операцій це є припустимим (зберігається енергія, прискорюється процес розв’язання розумових задач), то в соціально-перцептивній сфері це гальмує особистісний розвиток.

Найвиразніше викривлення соціально-перцептивної реальності виявляються через захисні механізми локалізації та генералізації, які, на думку Т.С.Яценко, можуть яскраво проілюструвати деструктивний вплив захисних тенденцій на поведінку майбутнього психолога. Їх сутність полягає в намірі переведення уваги на ті моменти, що доводять " непогрішність" суб’єкта, якщо навіть загальна картина його вчинків у конкретній ситуації є ненайкращою. Саме так за допомогою захисту мінімізується неусвідомлюване почуття провини. Наприклад: тиск неусвідомлюваної зацікавленості в тому, щоб карати інших людей (через образу на них) зумовлює тенденції дискредитації та агресії. Таким чином, загострюється (а не нівелюється!) внутрішня суперечливість психіки, і суб’єкт змушений невидимо для себе розв’язувати внутрішній конфлікт, що знижує рівень його професіоналізму на конкретно-поведінковому рівні.

Пояснімо дію захисних тенденцій генералізації й локалізації на прикладі конкуренції з керівником. Механізми даних тенденцій спрацьовують через реальність фрагментарної діяльності, що за об’єктивними критеріями видається успішною. У наслідок дії механізму генералізації суб’єкт невиправдано очікує, щоб його сприймали в ідеалізованому вигляді, а заслуги керівника та інших людей при цьому незмінно применшуються. Основою такої захисної діяльності є викривлення, за допомогою яких особа намагається зберігати ілюзію, що вона – неперевершена й неповторна. Відбувається центрація не на професійному аспекті, а на ідеалізації власного " Я" – в цьому полягає сутність захисного механізму генералізації. При цьому поширеними формами психологічного захисту є уникнення, викривлення, дискредитація, бажане селекціонування інформації в контексті потреб ідеалізованого " Я". Зберігається стійка залежність від інших людей унаслідок непереборного бажання сприймати їх крізь призму їхніх слабких боків (" ахіллесова п’ята"). Єднання зі слабкими сторонами психіки інших людей (партнерів у професійній справі та особистих стосунках) породжує слабкість, заздрість та недоброзичливість. Тому особа прагне послабити інших ще більше, здобувши у такий спосіб власну психологічну силу й створивши враження неперевершеності. Розвинена система викривлень потребує маскування й дедалі новіших викривлень, і в цьому полягає дія закону " хибного кола". При цьому суб’єкт невидимо для себе набуває досвіду " купівлі" інших людей з метою маніпулювання ними та підживлення власне ідеалізованого " Я" завдяки локалізації всього світу на собі та генералізації власної неперевершеності і сили " Я".

Через прихований характер викривлень суб’єкт не усвідомлює особистих захисних тенденцій: якщо йому вказати на ірраціональність його дій, він відмовиться вбачати їх у своїх вчинках. У межах професійної діяльності захисти покликані маскувати певне побоювання поразки у професійному аспекті (" хтось обійшов"), страх бути покинутим та ін. Саме соціально-перцептивні викривлення породжують деструктивні почуття (заздрощі, ревнощі, агресію), а також конкурентні тенденції, що превалюють над професійним інтересом. За таких умов суб’єкт цікавиться справами іншої особи з деструктивної позиції, що може вуалюватися вимогою до професійної роботи психолога – наближатися до інтересів іншої людини. Отже, це й заважає особі зреалізувати професійні інтереси. Таку захисну активність можна розцінювати як вияв інфантилізму в межах професійної діяльності. Внаслідок деструктивного зосередження на інтересах іншої людини відбувається блокування творчого потенціалу. Факт же психологічної підпорядкованості іншому суб’єктові (як заміщення значущої особи з родинного кола) маскується системою психологічних захистів. Таким чином виникає психологічна залежність від іншої людини, породжується феномен кружляння " хибним колом", а відсутність перспектив його подолання викликає в суб’єкта напади агресії, бажання все " підірвати", бо його несвідоме " відчуває" внутрішньо психологічні блоки, що перешкоджають самореалізації. Відчуття " вибуху", конфлікту є безпосереднім показником суб’єктивної зінтегрованості психіки, що супроводжується низкою демонстративних поведінкових актів. Наприклад, демонстрація незмінної рівності поведінки і настрою, перебування у позиції " над ситуацією", як спроба адаптувати викривлене її сприймання (пов’язане з інфантилізмом), до вимог соціуму. Такі патерни виражають протилежну щодо внутрішніх мотивів поведінку, приховуючи від свідомості самого суб’єкта та навколишніх внутрішній конфлікт. Унаслідок цього психолог не спроможний бути делікатним, відчувати нюанси практичної роботи в актуальній ситуації професійної взаємодії, адекватно сприймати іншу людину.

Нормативні й фахові вимоги до професійної діяльності спонукають психіку створювати нові форми поведінки, які допомогли б залучити суб’єкта до системи соціальних відносин. Захисна тенденція бути неперевершеним може при цьому нівелювати інтереси професійного становлення, і тоді суб’єкт змушений маскувати деструктивно-конкурентні тенденції професійними цінностями. Зокрема, спостерігаються такі вияви: удавана відданість професійній справі, позірне приєднання до цінностей значущих людей, генералізація фрагментарного успіху на всю професійну діяльність, що сприяє підтвердженню прагнення захисної системи " до сили".

Психокорекція захистів є досить складною, оскільки в разі усвідомлення власних деструкцій та породжуваних ними викривлень у суб’єкта може виникнути побоювання самого себе, власних агресивних реакцій, а це, у свою чергу, призвести до повторної активізації захисних тенденцій та проекції їх на інших людей. Корекція захисних тенденцій спрямовується не лише на виявлення глибинно-психологічних детермінант, а й передусім на розвиток у майбутнього психолога здатності рефлексувати власні відступи від реальності. Інакше виникає ризик стати жертвою внутрішньої суперечності, коли наростання деструктивних імпульсів, з причин непідкріплення ідеалізованого " Я", які потребують виходу через порушення соціальних вимог та регресивне реформування особистісних цінностей.

Як цілісний процес, що залучає особистість у процес пізнання, психокорекція захистів відкриває можливості сублімації енергії, " від’єднання" від первинних лібідних тяжінь та спрямування активності на соціально значущі цілі. Врівноваження енергії лібідо і мортідо зменшує кількість викривлень та ірраціональних вчинків, які детермінуються інфантильними цінностями. Відбувається нівелювання фатального повторення непродуктивних вчинків, що заважають міжособистісним контактам і професійній діяльності, відкриваються можливості прогнозування та рефлексії соціально-перцептивних викривлень. Тому невідкоригована людина постійно перебуває в стані підвищеної тривожності, що посилюється почуттям невпевненості та агресії. Суб’єкт перебуває тоді у певному, важливому для себе, але деструктивному світі, який живиться тенденціями дискредитації інших та випинанням будь-яких підстав задля самосхвалення, підсилення власних, переважно, ілюзорних заслуг. Така людина становить певну небезпеку не лише для інших, а й для самої себе, оскільки непродуктивно використовує енергію, її активність втрачає професійно-ділову орієнтацію, а домінуючим стає особистісно-проблемний інтерес.

Таким чином, відкоригованість – це також пізнання майбутнім психологом власних захисних тенденцій у їх системній та логічній впорядкованості, адже саме когнітивний рівень захистів забезпечує характер соціально-перцептивних викривлень. Якщо особистісна проблематика спричинює такі викривлення, то ситуативні захисти сприяють їх маскуванню просоціальною спрямованістю активності суб’єкта. Це відбувається через когнітивний рівень – деструктивну зміну когніції щодо існуючої реальності. Метою психокорекції захисних тенденцій є послаблення ілюзорних уявлень про себе, усвідомлення майбутнім психологом власних відступів від реальності та виявлення стійкого взаємозв’язку характеру викривлень з логікою несвідомого, яку виражають базові захисти, детерміновані інфантильним травматичним досвідом.

Отже, обов’язковою передумовою ефективної роботи практичного психолога є оптимізація його власної особистості. Особистісна психокорекція майбутнього фахівця передбачає нівелювання дисфункцій психіки (пов’язаних із особистісною проблемою), а також деструктивної дії системи психологічних захистів. Деструкції психіки, що підлягають нівелюванню, пов’язані з феноменом соціально-перцептивних викривлень, породжуваних системою психологічних захистів, що найяскравіше виявляється у двох різновидах захистів: базових і ситуативних. Рефлексія інфантильних (глибинно-психологічних) чинників завдяки глибинній психокорекції через розширення самосвідомості дає змогу знівелювати деструктивні тенденції, що перешкоджають гармонійнізації психіки на реалістичних засадах. З огляду на те, що особистісна проблема призводить до викривлень соціально-перцептивної реальності, які порушують професійну взаємодію психолога з іншою людиною, особистісна відкоригованість є невід’ємним компонентом його фахової підготовки. Показниками особистісної відкоригованості є, зокрема, глибинне розуміння власної особистості та інших людей, гуманістична налаштованість, здатність до самореалізації в соціально значущій діяльності, поглиблення самоусвідомлення та розвиток соціально-перцептивного інтелекту, особистісне зростання загалом. Процес особистісної психокорекції передбачає долання внутрішніх бар’єрів, пов’язаних із інфантильними страхами, тривогами, травматичними фіксаціями минулого досвіду. У разі невідкорегованості через викривлення порушується адекватність сприймання іншої людини у професійній взаємодії.