Студопедия — Особистісна проблема та її роль у формуванні індивідуальних соціально-перцептивних викривлень суб’єкта
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особистісна проблема та її роль у формуванні індивідуальних соціально-перцептивних викривлень суб’єкта






Становлення практичного психолога без корегування дисфункцій (часто – деструкцій) психіки, зумовлених особистісною проблематикою, є надто складною справою. Потреба в особистісній корекції буває різною і залежить від історії життя й індивідуально-неповторного досвіду суб’єкта, його здатності до саморефлексії та вміння аналізувати власну поведінку, які психолог може розвинути в собі самостійно. Однак оскільки переважна більшість людей зазнають негативного впливу виховання та соціуму, особистісні характеристики суб’єкта мають бути перевірені на наявність певних деструкцій. Якщо робота з механічними пристроями, комп’ютерами не передбачає корекції індивідуальних характеристик оператора, то специфіка професій, у яких центральною є міжособистісна взаємодія, потребує здійснення корекції особистості.

Як уже зазначалось, професіоналізм практичного психолога великою мірою залежить від вирішення ним власних особистісних проблем, нівелювання внутрішніх бар’єрів, породжуваних неусвідомлюваною суперечністю. Особистіна проблематика майбутнього психолога може призвести до його невиправданого психологічного перевантаження матеріалом протагоніста, а це, у свою чергу, до моделювання " хибного кола" в самому процесі психокорекції. Запобігти такій ситуації можна, здійснивши особистісну психокорекцію практичного психолога, передбачивши нівелювання тих виявів психіки, які деструктують його особистість та взаємодію з іншими людьми, перешкоджають реалізації життєвих потреб, особистісному становленню та професійному зростанню.

Термін проблема в літературі визначається як " усвідомлення неможливості подолати труднощі та суперечності, що виникають у актуальній ситуації, засобами існуючих знань та досвіду"; особистість – " конкретна жива людина, яка має свідомість і самосвідомість…, саморегульована динамічна функціональна система якостей, відношень і дій, що постійно взаємодіють між собою …, суб’єкт соціальних відношень і свідомої діяльності" [6, с. 318]. Зазначені поняття передбачають активність свідомих аспектів психіки, особистісна проблема детермінується неусвідомлюваними тенденціями, а отже, не піддається самостійному раціональному пізнанню, тому окреслюється з позицій психодинамічної теорії як така, що суб’єкт не може сам її розв’язати, адже не усвідомлює детермінант, пов’язаних із внутрішньою, стабілізованою суперечністю. У науковій літературі терміни особистісна проблема або особистісна проблематика ще не висвітлено достатньою мірою. Класичний психоаналіз на позначення хворобливих станів психіки, які потребують психоаналітичного лікування, використовує поняттям " симптом". У психотерапії явища психіки, що підлягають виправленню та лікуванню, мають назву психологічних дисфункцій, або дефекту " Я". До них відносять пограничні стани психіки, виражені акцентуації характеру, невротичні вияви, а також психічні відхилення. У практичній психології поняття особистісної проблеми зародилося у психокорекційній груповій роботі з психічно здоровими людьми. У психоаналізі існує поняття дефекту Его, пов’язане з порушенням сприйняття реальності, втратою здатності адекватно оцінювати зовнішні явища світу, розуміти міжособистісні стосунки. Виокремлюють також поняття деструктивної поведінки, що сформувалося в дитинстві під впливом стійких негативних емоційних переживань, зумовлених незадоволенням важливих психологічних потреб. Існує поняття дисгармонійної організації особистості, яка перебуває в конфлікті сама із собою. К.Хорні зауважує, що внутрішній конфлікт нівелюється запереченням існування інтрапсихічних конфліктів, що виявляється у формуванні ідеалізованого образу власного " Я". За таких умов гальмується гармонійний внутрішній розвиток, оскільки людину цікавить не власне життя, а образ, який вона прагне підтримувати [14]. Використовують у літературі також поняття деструкції, тобто руйнування, знищення, порушення нормальної структури чого-небудь. Ідею людської деструктивності розробляли ще представники психоаналітичного напряму. Згідно з дослідженнями З.Фрейда, деструктивність має біологічну основу, пов’язану з природними інстинктами життя і смерті: щоб уникнути саморуйнування, індивід руйнує зовнішнє середовище, іншу людину. За твердженням Е.Фромма, людську деструктивність формує суспільство і водночас вона є вибором самої людини. Психокорекційна практика засвідчує, що поняття деструкції стосується особистісного аспекту людини і не є тотожним поняттю особистісної проблеми. Якщо остання виступає індивідуально-неповторною тенденцією щодо певної непродуктивної активності, пов’язаної з інфантильним аспектом, то деструкція вивляється в шаблонній і ригідній поведінці, спрямованій на заподіяння шкоди іншому. Деструкції актуалізуються у процесі міжособистісної взаємодії. Т.С.Яценко стверджує, що " до особистісних деструкцій належать такі стабілізовані утворення психіки суб’єкта, які породжують бар’єри спілкування і послаблюють контакти з іншими людьми, що ускладнює самореалізацію суб’єкта" [16, с.20]. Така активність зумовлена неусвідомленим прагненням позбутися внутрішньої напруженості, підкріпити власне ідеалізоване " Я" за рахунок очікуваного зворотного зв’язку від інших людей.

Досліджуючи сутність впливу внутрішньої проблематики на поведінку майбутнього практичного психолога, не можна обійти увагою питання її глибинно-психологічних чинників. Згідно з психодинамічною теорією, особистісна проблематика суб’єкта детермінується наслідками едіпової залежності: усвідомлення неможливості інтимних (лібідних) стосунків з рідними людьми спричинює витіснення небажаних (табуйованих) імпульсів, що підкріплюється захисними тенденціями психіки. Як відомо, це зумовлено потребою адаптації до соціуму. Проте витіснена енергетика не втрачає своєї імперативної сили, а отже, не зникає і натиск внутрішніх неусвідомлюваних бажань. Конкретно це може мати вияв у прагненні безумовної любові, прийняття, підтримки з боку близьких або об’єктів, які їх заміщують, а це екстраполюється на соціум загалом. При цьому зберігається тенденція неможливості підтримання конструктивних стосунків з людьми (тенденція до психологічної імпотенції та психологічної смерті). Соціальна адаптація за умови імперативності інфантильних тенденцій, пов’язаних з інтроекцією стосунків платонічного характеру з близькими людьми, набуває відносного характеру. Суперечність між прагненням слідувати просоціальними вимогам і водночас імперативний тиск неусвідомлюваних інфантильних бажань ведуть до закріплення особистісної проблеми. Сутність проблематики, детермінованої едіповою залежністю, полягає в тому, що з’являється емоційне напруження, пов’язане з переживанням певних емоційних станів (депресії, агресії, фрустрації тощо), актуалізованих ситуацією спілкування. Суб’єкт за таких умов демонструє ірраціональну поведінку, наслідки якої не можуть бути прогнозовані ним самим. Цікавою є думка Л.Гозман: " на інтуїтивному рівні емоційні стосунки уявляються абсолютно спонтанними, непередбачуваними й нічим не детермінованими" [4, с.24]. В ситуаціях, що актуалізують інфантильні устремління, породжується закритість для нового досвіду.

Професійна взаємодія може актуалізувати в невідкоригованого психолога притаманні йому емоційні стани, тому осягнення ним особистісної проблеми має охоплювати не тільки усвідомлення сутності поведінкового аспекту (непродуктивних, ірраціональних реакцій), а й з’ясування характеру його едіпової залежності та її впливу на життєдіяльність. Адже саме наслідки едіпового притяжіння зумовлюють появу соціально-перцептивних викривлень. Складність пізнання особистісної проблематики полягає в тому, що обізнаність майбутнього психолога з феноменом едіпового комплексу не зменшує його привабливості. Проте пізнання взаємозв’язків актуальної поведінки з глибинно-психологічними чинниками може послабити енергетичну спрямованість у бік інфантильних цінностей, а на поведінковому рівні зумовлює певне регулювання, прийняття свідомого рішення (наприклад, вибір роду діяльності у межах фаху).

Таким чином, формування особистісної проблеми пов’язане із закономірностями функціонування психіки, що, як відомо, інтегрує дві суперечності: принцип реального і принцип ідеального. Це виражається в трьох глобальних суперечностях, що були виділені Т.С.Яценко: між силою й слабкістю, між життям і смертю, між прагненням до єднання з людьми та тенденцією " від людей" [16, с.55]. Розуміння особистісної проблеми ускладнюється внаслідок виникнення ілюзій, породжуваних спотворенням самоусвідомлення та соціально-перцептивної інформації.

До виявів особистісної проблеми можна віднести такі психологічні явища: відчуття дисгармонійності внутрішнього світу; агресивність як наслідок заблокованості можливостей вираження конструктивних почуттів; тривожність та немотивований страх; актуалізація почуття меншовартості; егоцентризм, зосередженість на своїх проблемах та інтересах власного " Я"; пасивність, блокування творчого потенціалу, здатності до самореалізації, адекватної саморефлексії та відображення об’єктивної реальності, інших людей; депресивні та афективні стани психіки. Згідно з дослідженнями Т. Яценко, особистісні деструкції пов’язані зі стратегіями спілкування, серед яких виокремлюють авторитарну й маніпулятивну [див. 16, с.20 - 25]. Авторитаризм передбачає безпосереднє підкорення своїм бажанням інтересів партнера по спілкуванню, захоплення його у своєрідний психологічний полон. Для маніпулятивної стратегії характерний прихований вплив на партнера з метою задоволення власних потреб. При цьому партнер не здогадується про маніпулятивний вплив і сприймає спілкування з боку маніпулятора " як належне". Деструкція може виявлятись, наприклад, у тому, що психолог, обтяжений проблематикою, застосовує особистісні й професійні знання і здобутки для маніпулювання іншими людьми.

Наявність внутрішніх суперечностей пов’язана з енергетичними перевитратами суб’єкта, що потребують поповнення за рахунок інших людей (ефект психологічного вампіризму). Спостерігається також явище заглиблення в себе на зразок аутизму. Поведінка за таких умов підпорядкована активності хворобливих точок " Я", актуалізація яких спонукає до раптових особистісних змін у межах полюсів – плюс – мінус, любов – ненависть, активність – пасивність. Як стверджує Е.Берн, способом вирішення внутрішнього конфлікту є несвідома тенденція, коли домінує то одне, то інше почуття (любов і ненависть), що блокує здатність людини спрямовувати свої внутрішні сили на досягнення конструктивних цілей [3, с.111].

На думку Т.Яценко, " особистісна деструкція суб’єкта, що виявляється в дисфункціях спілкування, може мати замасковані форми, яких суб’єкт часто не розпізнає. При цьому в поведінці починають домінувати ірраціональні компоненти, немотивовані вчинки" [16, с.23]. Деструктивні тенденції знаходять вияв у конкретній семантиці проблематики особистості. Наслідком особистісної проблеми є викривлення соціально-перцептивної реальності у сприйнятті дійсності та інших людей. Категорія викривлення у психологічній літературі тлумачиться як " будь-яке індивідуальне відхилення від стандартної інтерпретації стимулу" [1, с.236], відступ від об’єктивної реальності в аспекті її суб’єктивного сприйняття, детермінованого не лише глибинними передумовами, а й соціальною ситуацією взаємодії. Теорія особистісного смислу у психологічній науці (Л.Виготський, О.Леонтьєв) підтверджує соціально-психологічний характер викривлень, що визначаються як суб’єктивно сприйнята завищена значущість предмета, дії або події, індивідуалізоване відображення істинного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається діяльність. Її представники наголошують на провідній ролі значущої події у формуванні психологічних викривлень (її впливу суб’єкт може не усвідомлювати), що, проте, пов’язано із свідомим началом людини, яке знаходить відображення у вчинках, соціальних нормах, ідеалах і цінностях. За наявності особистісної проблеми (яку суб’єктові важко самостійно розв’язати через неусвідомлюваність її глибинних витоків) пріоритетності набувають дезінтеграційні психічні процеси: у результаті дії захисної системи відбувається від’єднання інтелектуально-раціонального пізнання від чуттєво-емоційного, чим створюється підґрунтя для соціально-перцептивних викривлень. При цьому спостерігається їх деструктивний вплив на сприйняття соціально-перцептивної інформації. Таким чином, викривлення є водночас і наслідком, і показником особистісної проблематики, породжуючи закритість для отримання нового досвіду, ригідність психіки, що перешкоджає прогресивним змінам у „Я”.

Крайньою формою відступу від реальності дослідники називають аутизм, для якого властивий як поринання у світ власних переживань, так і гіпертрофована зовнішня активність (Е. Блейєр). Т.С.Яценко стверджує, що " під викривленнями слід розуміти будь-які викривлені в силу внутрішніх психологічних причин відображення реального світу" [15, с.98]. Неусвідомлюваність суб’єктом власних викривлень зумовлює соціальну дезадаптацію та психологічну незахищеність, а отже, надмірну витрату енергії, поповнення якої потребує додаткових відступів від реальності у процесі спілкування. Неуспіхи і негаразди суб’єкт при цьому пояснює несприятливими обставинами або протидією з боку інших людей. Створюється феномен ходіння хибним колом: що більшою мірою в особи виражена розбіжність між внутрішніми логіками: " ким я є" і " ким я хочу бути", то частіше й інтенсивніше психіка " змушена" відступати від реальності. Цікавою з цього погляду є думка К.Роджерса: організм реагує викривленнями досвіду, щоб зберегти власну „Я”-концепцію, яка є несумісною з реальним досвідом. На конкретно-поведінковому рівні непомітність викривлень забезпечується тенденціями раціоналізації власних вчинків (ефект " добрих намірів").

Спробуємо висвітлити деякі індивідуально-неповторні варіації викривлень, які, проте, є стереотипними наслідками дії захисної системи. В окремих осіб значущість об’єктивно-предметної діяльності максималізується настільки, що зумовлює ігнорування ними самої людини як реальності (ефект " арійської крові"), а значить, порушення принципу рівності і партнерства у спілкуванні. Неусвідомлюване почуття меншовартості зумовлює тенденцію до гіперболізації власних переваг. Так, професійні успіхи іноді абсолютизуються і поширюються на інші сфери (скажімо, спілкування з колегами). За таких умов суб’єкт очікує, що навколишні позитивно ставитимуться до нього згідно з його " вищістю". Яскравим прикладом викривлення є ефект мегаломанії, що виявляється, зокрема, в аксіологічних ціннісних орієнтаціях: " я вищий за вас", " я знаю більше за людей". Наслідок такого викривлення – деперсоналізація інших людей або ж зверхнє (" батьківське") ставлення, коли партнерові по спілкуванню відводиться позиція " нерозумної дитини".

Викривлення перешкоджають адаптуванню до актуальної ситуації. Наприклад, у груповому психокорекційному процесі, іноді суб’єкт несвідомо використовує часткові результати психокорекції для реалізації деструктивних нахилів (зокрема маніпулювання іншими учасниками). Через відступи від реальності суб’єктивне почуття власної неспроможності, меншовартості у фаховій діяльності нерідко маскується спрощеним розумінням професійних аспектів та понять. Тоді професійна діяльність набуває для особи умовної значущості, суб’єктивної ваги: на перший план виступає підкріплення її ідеалізованого " Я", а не досягнення суспільно значущого результату.

Умовність цінності набуття особистісної незалежності може призвести до невдячності іншим людям. Якщо почуття вдячності як критерій професійної відкоригованості приєднується до ідеалу " Я", набуваючи умовності, відбувається дезадаптація: прагнення виражати вдячність безвідносно до ситуації, задля власного самоствердження. Нездатність відчувати інтереси тих, хто оточує, і сприяти їх реалізації маскується проекцією таких тенденцій на іншу людину. Як показує практика, проблемна особистість – ірраціональна щодо перспектив вдоволення власним " Я".

Деякі особливості викривлень можна розкрити лише через категорію об’єктних відношень, які відображають емоційне тло стосунків, що були притаманні едіповій ситуації суб’єкта. Захисні форми перенесення, заміщення дають змогу реалізувати їх в актуальній ситуації. Зокрема, едіпова ситуація, пов’язана з тим, що мати віддавала перевагу братові, надто опікуючись ним, нерідко стає причиною для вимушеного повторення: суб’єкт мимоволі моделює ситуацію, коли ним опікуються інші люди. На поведінковому рівні це виявляється в неусвідомлюваному пошуку критичних моментів, відмові від радощів життя, що спричинює деструкції спілкування та професійну нереалізованість. При цьому поза свідомою увагою залишається бажання стати на місце брата, який завдавав матері клопоту, проте був її улюбленцем. Відтак породжується недовіра до щирості опікування, доброго ставлення, оскільки психіка " знає" про умовність інфантильних бажань та об’єктивну відсутність заслуг брата перед матір’ю. Така внутрішня суперечність призводить до деструкції спілкування: прагнення любові, прихильності, визнання з боку заміщуючих об’єктів (близьких, колег) узгоджується з об’єктивною недосконалістю особи (що дедалі підтверджується її непорядними вчинками). Внутрішня проблематика створює підґрунтя для переживання фрустрації та базальної невдоволеності, незмінної провини за логікою: " Знову я винен". Водночас без глибинної корекції неусвідомлюваною залишається логіка: " Я – на місці брата, який об’єктивно завинив перед матір’ю, проте суб’єктивно він для неї не винний". В інтимно-особистісному житті за таких умов породжується деструктивне спілкування, що потребу задоволення викривленої когніції: " Я такий поганий, а мене все одно люблять". У соціально-значущій ситуації подібна поведінка може сприйматись як нечемність, невихованість.

Таким чином, особистісна проблематика суб’єкта – це складний феномен, що відображає суперечливість та дисфункціональність психіки. Її глибинно-психологічні витоки зумовлюють імперативну силу, що без психологічної корекції може послаблювати й дезадаптувати практичного психолога: саме внутрішня проблематика породжує непродуктивні похибки сприйняття іншої людини й ситуації спілкування, невідповідність конструктивних намірів суб’єкта його реальним діям, закритість для нового досвіду. Ці тенденції мають індивідуально-неповторний вияв, що, проте, не зменшує їх деструктивного впливу на характер міжособистісної взаємодії. Розуміння взаємозв’язку інфантильних чинників проблематики з характером соціально-перцептивних викривлень допоможе майбутньому психологові не лише нівелювати емоційне перевантаження, а й оптимізувати ситуацію спілкування, максимально наблизитися до принципу реальності, що сприятиме його професійному становленню, адекватному баченню проблематики іншої людини.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2988. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Ситуация 26. ПРОВЕРЕНО МИНЗДРАВОМ   Станислав Свердлов закончил российско-американский факультет менеджмента Томского государственного университета...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Типовые примеры и методы их решения. Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно. Какова должна быть годовая номинальная процентная ставка...

Выработка навыка зеркального письма (динамический стереотип) Цель работы: Проследить особенности образования любого навыка (динамического стереотипа) на примере выработки навыка зеркального письма...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия