Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методи психокорекційного впливу на особистість




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сучасні науковці зазначають, що професійна фахова підготовка психолога-практика потребує застосування адекватних методів групової психокорекційної роботи, які дають змогу відкоригувати його особистість, набути професійно значущих особистісних характеристик та вмінь. Так, дослідники в галузі практичної психології пропонують запровадити в межах навчального процесу тренінги особистісного зростання, що допоможе студентам-психологам здійснювати професійну рефлексію (Є.Чорний), а також формування у майбутніх практичних психологів особистісних та професійних новоутворень, що передбачає особистісні зміни та стабілізацію професійних якостей (П. Лушин). Нині на психологічних факультетах вищих навчальних закладів практикуються тренінги умінь і навичок, що покликані розширити світорозуміння студентів, надати їм можливість удосконалювати професійне спілкування. Проте такий підхід ще не набув цілісності й системності, а глибинно-психологічна корекція особистості майбутнього психолога залишається поза увагою. Тому Т. С. Яценко звертає увагу на важливість групової психокорекційної роботи глибинного спрямування з метою виявлення інфантильних передумов особистісних дисфункцій та труднощів у спілкуванні майбутніх психологів.

Розглянемо поняття психокорекційних груп детальніше. Феномен груп згадує З. Фрейд у зв’язку із дослідженням психології мас та схильності окремого суб’єкта ідентифікувати себе з лідером. У психоаналізі існує поняття групової аналітичної терапії. А. Адлер, Т. Барроу, Е. Берн, Р. Дрейкус, Дж. Морено та інші вчені здійснили спробу адаптувати методи індивідуальної терапії до роботи з групою людей, яким потрібна психологічна допомога. Термін “груповий аналіз” був уведений у 1925р. психоаналітиком Т. Барроу. Е. Берн виокремив три види групового психоаналізу: групове лікування, в якому застосовуються ідеї та принципи класичного психоаналізу; групова аналітична терапія, що зосереджує увагу на аналізі того, що відбувається в групі; аналіз взаємодії між учасниками групи для здійснення терапевтичного впливу на них. Психоаналітичні методи для вивчення особливостей розвитку особистості застосовувались також зарубіжними дослідниками у роботі з дітьми (С. Слевсон та А. Вольф). Таким чином, термін “групова робота” упродовж тривалого часу в психотерапії використовували на означення терапевтичного впливу учасників групи один на одного. Введення поняття “групова психотерапія” належить творцеві психодрами Дж. Морено. В сучасній психологічній практиці розрізняють психотерапевтичні та психокорекцій ні групи. За визначенням К. Рудестама, “психотерапевтичні групи - це групи в яких здійснюється цілісний глибинний особистісний розвиток та самоактуалізація… людини, прискорюється психічний розвиток особистості”, психокорекцій ні групи - це “невеликі тимчасові об’єднання людей, які мають спеціально призначеного керівника і проводять зустрічі у визначений час. Головне завдання таких груп - взаємне дослідження, отримання знань щодо власної особистості, її розвиток і розкриття” [21, 17]. Новітні дослідження Т. Яценко доводять, що в психокорекцій них групах у межах психодинамічного підходу здійснюється передусім корекція не процесу, а явища, якому притаманна статичність, відбувається “відродження та розвиток лабільності й пластичності особистісних якостей суб’єкта [32, 18].

Роботу окремих різновидів психокорекційних груп побудовано на теорії групового розвитку американських психологів В. Беніса та Г. Гепарда, яка була сформована в середині 50-х років ХХ ст., і ґрунтується на осмисленні процесів, що відбувалися в групах тренінгу взаємовідносин та самоаналізу (Т-групи). Увага в таких групах акцентувалася на ситуації “тут і тепер”, у якій присутній зворотний зв'язок та відкритість у вияві почуттів. Груповий процес розглядався як перехід від одних ціннісних орієнтацій до інших. Американський дослідник В. Шутц в основу групової роботи поклав положення З. Фрейда про те, що соціальне життя дорослої людини фатально визначається досвідом її дитинства. Учений постулює наявність основних міжособистісних потреб, притаманних кожному суб¢єктові, зокрема включення, контролю і побудови тісних емоційних взаємовідносин. Успіх їх реалізації залежить від формування у дитинстві адекватних або неадекватних форм їх задоволення. Внутрішній світ розглядався як статичний, заздалегідь заданий, тому члени групи добиралися за критеріями сумісності. Деякі науковці зосереджують увагу на необхідності дослідження та врахування групової динаміки (К. Левін), стверджуючи, що прогресивні особистісні зміни відбуваються саме у процесі групової, а не індивідуальної роботи.

Виходячи з аналізу відповідної літератури можна констатувати, що за своєю психокорекційною спроможністю індивідуальні методи поступаються груповим. Індивідуальна психокорекційна робота орієнтована на психологічну підтримку людини й розкриття її потенціалу і “передбачає надання рекомендацій та порад на основі вивчення проблем суб¢єкта” [23, 288]. Позитивні сторони такої роботи окреслює А. Маслоу, називаючи консультування процесом “становлення якомога досконалішої людини, що потребує “справжнього” научіння” []. Важливим чинником аналітичного успіху, на думку А. Адлера, є особа консультанта, який нагадує старшого брата і бере на себе відповідальність за психологічне оздоровлення суб¢єкта, вдосконалення в межах власного життєвого стилю. Ефективність консультування нині пов¢язують з його специфічними психокорекційними цілями, що сприяють усвідомленню внутрішніх конфліктів, творчій реалізації, повній зміні поведінки людини, яка піддається консультативному впливу (Р. Кочюнас). Утім практика показує, що процес індивідуального консультування може втрачати свою об¢єктивність: він не забезпечує можливість моделювання представлених суб¢єктом труднощів у ситуації взаємодії з іншими людьми й отримання зворотного зв¢язку; глибинні детермінанти поведінки досліджуються крізь призму механізмів перенесення і контрперенесення консультанта й протагоніста; психокорекційна робота обмежена в часі (сеанс триває 1 - 2 години). Нерідко консультанти недооцінюють деструктивні наслідки невідкоригованості дорослих, які звертаються по психологічну допомогу, тому може мати місце спрощене бачення психокорекційного впливу. Іноді відбувається пряма трансляція фахівцем психологічних рекомендацій та порад. Як зауважує Т. С. Яценко, “групова психокорекція відрізняється від індивідуальної тим, що в ній присутній груповий ефект, який забезпечується розвитком стосунків у групі в напрямі інтеграції... Одним же з головних псхокорекційних групових ефектів є можливість навчатися не лише на власному досвіді, а й на досвіді інших через розвиток уміння аналізувати груповий матеріал” [32, 29].

Значний внесок у розроблення проблеми психокорекційного впливу на особистість здійснено в зарубіжній груповій практиці, яка загалом окреслюється кількома напрямами, як-от: психоаналітичний, поведінковий, когнітивний, гуманістичний, гештальт-терапія та психодинамічний. Вагомий доробок у розвиток психокорекційної практики належить К. Роджерсу. У його “групах зустрічей” головна увага приділяється гуманістичному розвиткові близькості і щирості між протагоністом і психологом, сприйманні людини як такої, що має безумовну цінність. Передбачено свободу від моральної оцінки. Вивільнення потенціалу, досягнення зрілості, особистісне зростання набувають першочергового значення. Однак К. Роджерс у своїх дослідженнях не торкався глибинного аспекту, зосереджуючись передусім на виявах позитивних емоцій. В. Шутц спробував поєднати психоаналітичну теорію з груповою динамікою, проте акцент було зроблено безпосередньо на інтеграції психічного і соматичного людини. Особливості ж підсвідомої сфери досліджувались опосередковано. Відомими є групи гештальт-терапії, засновані Ф. Перлзом, роботу в яких спрямовано на набуття людиною навичок саморегуляції. Провідна роль при цьому відводиться задоволенню потреби у вияві почуттів (любові, гніву, розчарування тощо), які за певних умов психологічно перевантажують людину.

Нині у вітчизняній практиці, орієнтованій на роботу з дорослою психологічно здоровою людиною, популярними є саме групові методи психокорекційної роботи (І. Вачков, Е. Ємельянов, Л. Петровська, О. Сидоренко), що дістали назву психотренінгів. Адже вони мають очевидні переваги над індивідуальними методами: зокрема, особистісні труднощі й аналітичні коментарі керівника групи об¢єктивуються у світлі сприйняття багатьма людьми. Метою таких груп є навчання, яке спонукає до перегляду учасниками власних життєвих позицій. Такі тренінги проводять з людьми різних професій. Поширеним варіантом навчальних груп є тренінгові практики (Т-групи), різновидом яких є соціально-перцептивний тренінг (СПТ). У Т-групах не ставиться мета лікувального впливу, натомість зусилля учасників й керівника спрямовуються на вдосконалення навичок міжособистого спілкування. Р. Кочюнас визначає як основні такі функції Т-груп: сприяння поліпшенню емоційного фону=тла міжособистісного спілкування; допомога учасникам у розумінні процесу спілкування й себе в ньому; пошук нових поведінкових форм; виховання в членів групи почуття відповідальності за результати навчання; розвиток уміння тонко відчувати співрозмовника.

У літературі зазначається, що СПТ - це “спеціально створені малі групи, учасники яких (за сприяння керівника-психолога) включаються у своєрідний досвід інтенсивного спілкування”, орієнтований на розв¢язання психологічних проблем [6, 19]; “галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні” [23, 424]. Попри певні відмінності в організації, проведенні і цілях тренінгових груп, загалом в центрі уваги соціально-перцептивного тренінгу перебуває особистість та набуття нею навичок спілкування. На думку сучасних дослідників, основними завданнями таких груп є взаємне дослідження, отримання нових знань про власну особистість, розкриття її потенціалу. Мета їх учасників визначається як переживання душевного комфорту, приємних емоцій; самопізнання; звільнення від серйозних психологічних проблем; досягнення психічних змін та змін у міжособистісних стосунках. При цьому головним критерієм таких змін є їх відчуття самою людиною. Всі практики групової роботи об¢єднає ключова ідея: прагнення допомогти розвиткові особистості шляхом зняття обмежень і внутрішніх комплексів. Наголошується провідна роль самосвідомості (І. Вачков). На підставі аналізу літератури можна виокремити такі напрями роботи в СПТ: вияв позитивних почуттів до інших людей; відпрацювання вмінь контролювати власні емоції, адекватно виражати їх; набуття умінь відчувати стан інших людей, раціонально сприймати й аналізувати комунікати співрозмовника; формування потрібних форм поведінки шляхом підкріплень і покарань; набуття здатності “вживатись у роль” у процесі спілкування. Робота в СПТ передбачає наявність закритої групи (від 7 до 15 осіб), у якій створюється атмосфера свободи й розкутості, використовуються групові вправи (дискусія, ігрові методики, медитативні техніки) для поліпшення суб¢єктивного самовідчуття та розвитку самосвідомості. Акцентується увага на розвиваючій функції СПТ, що дає змогу оволодіти складним видом діяльності - спілкуванням (Ю. Ємельянов). СПТ визначається також як багатофункціональний метод спеціальної зміни психологічних феноменів людини з метою гармонізації професійного та особистісного аспектів (С. Макшанов). Можна погодитись, що така робота забезпечує певні конструктивні зміни в особистості, проте мало сприяє особистісній психокорекції майбутнього психолога, гармонізації його свідомої й несвідомої сфер. При цьому глибинна психокорекція особистості як передумова компетентності у спілкуванні, в СПТ залишається поза увагою. До того ж подекуди проводять люди без належної професійної освіти. Особистісна невідкоригованість таких психологів спонукає їх зміщувати акцент з професійного інтересу на реалізацію власних егоцентричних потреб: забезпечення бажаного самовідчуття, створення ілюзії високого професіоналізму. У таких групах глибинно-психологічне пізнання підміняється орієнтацією на переживання її членами стану ейфорії, соціальний егоїзм невідкоригованого керівника превалює над цілями особистісного зростання тих, хто бере участь у тренінгу. Увага при цьому може зосереджуватись на: емоційних переживаннях без глибинного їх розуміння та когнітивного опрацювання; дослідженні поведінки та відпрацюванні поведінкових навичок поза розумінням особливостей несвідомої сфери; створенні відступів від реальності в унісон захисній системі учасників (гіпнотичні та медитативні сеанси); забезпеченні ілюзії можливості особистісних змін поза активністю членів групи (нейролінгвістичне програмування); маніпулятивне створення ефекту привабливості занять. Низка корекційних практик (зокрема, аутогенне тренування, когнітивна терапія) є формами адаптації академічних знань та прийомів до практики в галузі групової психокорекції. Такі пошуки можна пояснити намаганням психологів-початківців знайти “рятівне коло” у складній та суперечливій організації психіки.

Таким чином, спрощений підхід до психокорекції особистості, обмеження її тренуванням навичок спілкування, орієнтація на суто свідомі аспекти, що спостерігається в СПТ, не можуть забезпечити цілісного пізнання психіки. Надання пріоритетності самоусвідомленню без виявлення глибинно-психологічних передумов труднощів у спілкуванні певною мірою сприяє особистісному розвитку, проте не забезпечує стійкого психокорекційного ефекту для майбутнього практичного психолога. В СПТ не приділяється належної уваги оптимізації особистісних характеристик і нівелюванню деструктивних наслідків дії психологічних захистів у їх диспозиційній організації, епіфеноменом яких є соціально-перцептивні викривлення.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2011. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.018 сек.) русская версия | украинская версия