Проблема особистісних передумов професійної готовності практичного психолога до фахової діяльності

На нинішньому етапі розвитку психології актуалізувалася потреба в удосконаленні фахової підготовки майбутніх практичних психологів, специфіка роботи яких передбачає формування специфічних навичок конструктивної взаємодії в межах " людина – людина". Саме такі вміння є невідємною умовою ефективної діяльності психолога в галузях соціальної допомоги та психологічної служби. Ефективність роботи останньої зумовлена якісною підготовкою практичних психологів у вищих навчальних закладах. Рівень їх професіоналізму визначається не лише отриманням теоретичних знань, а й ступенем їх особистісної відкоригованості. З огляду на це дуже важливим є здійснення глибинно-психологічної корекції майбутнього практичного психолога, яка дає змогу нівелювати особистісну проблематику у процесі оволодіння професією.

Сучасні українські дослідники (Г. Балл, О. Бондаренко, С. Максименко, Н. Ничкало, В. Рибалка, О. Киричук, С. Сисоєва, В. Семиченко, В. Татенко, Т. Титаренко, Н. Чепелєва, Т. Яценко та ін.) наголошують на необхідності докорінних змін у системі підготовки практичних психологів. До вагомих здобутків цих дослідників слід віднести розроблення методів та прийомів, що забезпечують оптимальні умови особистісної психокорекції майбутнього фахівця. Саме вона є важливою передумовою формування професіоналізму в галузі практичної психології: сприяє розвитку здатності до самокорекціїі застосуванні отриманих знань на практиці; забезпечує набуття професійну ідентифікацію, основою якої є усвідомлення та подолання внутрішніх конфліктів і бар’єрів. Невід’ємною складовою підготовки психолога-практика – його психологічна готовність до фахово-орієнтованого діалогу, вміння налагоджувати професійні стосунки, конструктивні контакти з людьми. Цьому сприяє розвинута особистісна та професійна рефлексія.

Поняття професіоналізму в дослідженнях тлумачиться як здатність самостійно, відповідально й творчо проектувати і здійснювати свою діяльність [8, с.6]. Важливими передумовами формування професіоналізму є також мотивація вибору майбутньої професії (що не завжди усвідомлюється психологами) та об’єктивні складові професійної діяльності. " Кожна конкретна людина, навіть якщо вона старанно " всотує" в себе ці об’єктивні тенденції, вимоги, часто починає їх реалізовувати у своїй життєдіяльності у значно зміненому вигляді;...наявність змін, трансформування загальних вимог людиною може не усвідомлюватися і не визнаватись», – стверджує В. Семиченко [22, с.53]. Отже, зосереджується увага на неусвідомлюваних чинниках, що великою мірою позначаються на процесі формування фахової майстерності суб'єкта.

Професіоналізм психолога ґрунтується на: розвитку соціально-перцептивних умінь та професійної інтуїції, вмінні гармонізувати свідому й несвідому сфери, здатності не перетворитися на " робота" і водночас не втратити тотожності із собою та професійних позицій. До цього слід додати, що описаний в літературі " синдром згорання" загрожує тим спеціалістам-практикам, які не розв’язали власних внутрішніх проблем, а тому виявляються психологічно нестійкими й навіть непридатними до професійної роботи. За таких умов особистісна проблематика може домінувати над професійним аспектом фахівця всупереч високому рівню його теоретичної підготовки.

Дослідники зазначають, що поки ще не розроблено детальної моделі спеціаліста – психолога-практика, не визначено структуру і рівні його професійної освіти, критерії готовності до професійної діяльності, що зумовлює потребу в інтеграції практичної складової підготовки фахівця з теоретико-методологічною. Теоретична озброєність передбачає розкриття сутності та каузальних передумов безпосереднього психокорекційного процесу, його теоретичних засад, що ґрунтуються на результатах безпосередньої психологічної практики.

Український дослідник О. Бондаренко [4; 5] наголошує на необхідності формування професійної компетенції практичного психолога, що складається зі сформованої психологічної культури, розвиненої професійної свідомості, містить особистісну та професійну зацікавленість, які детермінуються професійним і життєвим досвідом. Формування структури особистості психолога, за словами вченого, має охоплювати: засвоєння декларованих професією соціальних норм, етичних принципів, способів соціальної поведінки; набуття професійної позиції, що виявляється у високому рівні знань та розвитку професійних навичок; наявність цілісної системи уявлень психолога про себе як особистість.

Учені також наголошують на важливості поєднання професійних і особистісних чинників при одночасній відносній автономії професіоналізму та особистісної спрямованості (тобто незалученості до процесу психокорекційної роботи); необхідності гуманістичної спрямованості психолога, що унеможливлює маніпулятивну стратегію поведінки; відповідності особистісних якостей загальнолюдським і національно-культурним цінностям; поєднанні навчальної діяльності з особистісно-орієнтованою психокорекційною працею (Н. Коломінський). Важливими професійними рисами психолога є: професійна відповідальність; зосередженість переважно на взаємодії протагоніста й консультанта, аніж на проблемах і методах професійної роботи як таких; ефективне застосування наукових даних та діагностично спроможних методів для вирішення проблем людини; віднаходження адекватних теоретичних концепцій для примирення суперечливих поглядів стосовно пояснення динаміки змін, що відбуваються з протагоністом (Е. Шостром).

Нині виокремлюють два основні аспекти підготовки психолога-практика: професійний та особистісний, які є взаємозумовленими і взаємопов’язаними. Називають такі складові професійного аспекту майбутнього психолога: формування відповідного рівня компетентності через набуття знань, умінь, навичок; розвиток творчого потенціалу та здатність реалізуватись у професійній діяльності. На думку дослідників, соціальна цінність професіоналізму тісно пов’язана із власним успіхом фахівця. Оскільки за сучасних умов особистість прагне до вияву власної сутності, то таке прагнення має бути забезпечене через самореалізацію, яка зовні може виявлятися у формі соціального чи особистісного успіху (Л. Міщик). Важливою є здатність суб'єкта до задоволення базових особистісних потреб у процесі професійної діяльності, що передбачає визначення ефективних індивідуальних засобів і прийомів вирішення професійних питань (В.Семиченко).

До головних вимог, які висуваються до змісту освіти практичних психологів належать: чіткий розподіл психологічної освіти на теоретичну та експериментальну; спеціалізація на конкретному виді практичної психології; загальнокультурна й мовна підготовка (В. Панок). Наголошується, що центральним об’єктом зусиль практичної психології має стати людина в контексті її власної життєвої ситуації, що передбачає застосування як професійних навичок психолога, так і його життєвого досвіду. Зміст навчання має бути спрямований на зміну внутрішніх психічних структур суб’єкта навчання, а психологічні знання – наповнені рефлексивним змістом. Така думка узгоджується з гуманістичним та феноменологічним підходами до людини як індивідуально-неповторного суб'єкта, який цілісно включається у процес психокорекції на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях.

О. Бондаренко окреслює чотири взаємопов’язаних методичних аспекти професійно-особистісної підготовки психолога: побудову теоретичної моделі спеціаліста, що передбачає розроблення стандартів (норм і нормативів), вимог до його особистості й діяльності; відбір професійно придатних психологів-практиків; визначення змісту їх навчання і особистісного розвитку; розв’язання проблеми власне професійного самовизначення фахівців(проблеми професійної ідентифікації).

За Н. Чепелєвою [28; 29], професійна підготовка практичного психолога у вищому навчальному закладі має складатись з двох етапів: підготовчого (початкового) та діагностичного. На першому студентів диференціюють за рівнем придатності до роботи з людьми. Мета цього етапу – зорієнтувати їх на різні напрями професійної підготовки (психолог-викладач, психолог-дослідник, психолог-терапевт), а також адаптувати до майбутньої професії активними методами психологічного навчання. Підготовчий етап триває два роки, упродовж яких майбутні психологи оволодівають основним концептуальним апаратом та отримують початкові уявлення про майбутню професію. Діагностичний етап передбачає опанування студентами основами психодіагностики й самопізнання і розв’язання особистісних проблем, які можуть завадити у подальшому особистісно-професійному зростанню. Під час другого етапу відбувається робота студентів з виявленими на попередньому етапі особистісними проблемами, формування професійних умінь та оволодіння інструментарієм практичної роботи. Важливим при цьому є навчання із застосуванням рольової гри “психолог – клієнт”. Як бачимо, етапи підготовки психологів взаємопов’язані, і на кожному з них провідним є один з елементів, тому категоричне розмежування їх недоцільне.

Більшість дослідників дотримуються позиції, що якісна підготовка психологів-практиків передбачає формування їхнього світогляду, стійкої системи гуманістичних цінностей, яка відповідала б професійному етикету практичної діяльності. Необхідним, на думку О. Бондаренка, є виокремлення " суб’єктності фахівця із загальної позаособистісної системи детермінації його діяльності", коли " на місце зовнішніх спонук, умінь і " технік" стає особистісне " Я", його когнітивний, поведінковий та екзистенціально-смисловий потенціали" [4, с.137]. За сучасних умов потрібна " зміна змісту навчального процесу, освітніми цінностями якого повинні бути: гуманістичні принципи, науково обґрунтовані психолого-педагогічні методи навчання, визначеність психологів-практиків щодо розуміння механізмів психофізіологічного душевного руху...", що передбачає " поетапне оволодіння професійно-значущими якостями, з урахуванням поступового ускладнення психологічної інформації..., її творчого осмислення й подальшого використання у практичній діяльності", – стверджує В. Носков [15, с.216].

М. Бадалова [3] вказує на актуальність підготовки фахівців-психологів за сучасної соціокультурної ситуації, оскільки засвоєння професійного досвіду відбувається на тлі перебудови стереотипів традиційних форм професіоналізації. Відтак найголовнішою з професійно-особистісних якостей практичних психологів стає здатність до професійної рефлексії. Дослідниця наголошує на важливості формування навичок систематичного самоаналізу із наступною творчою активізацією власної фахової діяльності. Саме творчість, на думку багатьох науковців, забезпечує перехід від незнання до знання, вихід за межі вже відомого, накопичення нових знань. І передусім це стосується професії психолога, котра, як жодна інша галузь діяльності, потребує застосування творчого підходу. Здатність до творчості сприяє формуванню тих рис особистості, що є необхідними для професійної діяльності майбутнього психолога – стійкої потреби в постійному оновленні знань, вміння глибоко проникати в сутність проблеми, бачити зв’язок між явищами; здатність узгоджувати новий особистісний досвід із досвідом інших; творча самостійність; прагнення до самовдосконалення, самореалізації (Н. Наумова). Належний рівень професійної підготовки майбутнього психолога може бути забезпечений лише за умови розвитку та самореалізації його особистості (В. Панок та Л. Уманець).

Аналізуючи проблему формування професіоналізму в галузі практичної психології, дослідники зазначають, що професійними можна вважати такі навички, які забезпечують максимально можливу відповідність між намірами, цілями дії і самими діями. Така теза відповідає нашим поглядам на професіоналізм психолога, який потребує певних переконань, що включають емотивну зацікавленість у практичній психології, набуття тотожності із собою з орієнтацією на професійну діяльність саме у цій сфері.

Важливим у контексті становлення професіоналізму психолога-практика, за твердженням Н. Кучеровської, є формування професійної самосвідомості та особистісної зрілості, що виступає обов’язковою умовою успішної діяльності фахівця. " Професійна свідомість є психічним утворенням, що інтегрує професійні знання, які структуруються у певні програми професійних дій, а також знання людини про саму себе як представника певної професії" [9, с.87]. Поняття професіоналізму включає в себе феномен професійного становлення. У дослідженнях знаходимо різні погляди на сутність цього поняття. Його визначають як складний динамічний процес, під час якого майбутній психолог-практик проходить такі етапи особистісного становлення: оптація – усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей; професійна підготовка – формування професійної спрямованості особистості; професійна адаптація – набуття професійної ідентичності, засвоєння нової соціальної ролі, професійна спеціалізація; професіоналізм – набуття фахових та особистісних якостей, потрібних для практичної діяльності; вироблення індивідуального стилю діяльності як вищої форми професійної майстерності. Проходження таких стадій професійного становлення дає суб’єктові змогу реалізувати себе у фаховій діяльності (К.А.Альбуханова-Славська).

Як показують дослідження, у вимогах до психотерапевта існує певна суперечність. З одного боку, щоб зрозуміти страждання та проблеми іншої людини, він має відчути їх на собі, тобто пережити щось подібне, а з другого – щоб ефективно вплинути на людину, яка часто перебуває в нелегкому психологічному стані, відкоригувати її психологічні проблеми, він повинен мати певні професійні якості, як-от: оптимізм, віра у новозміни, енергійність, сила волі, здатність до творчої самореалізації власного потенціалу в професійній діяльності. Ці якості не можуть бути цілком успадкованими, раз і назавжди сформованими, бо психолог має " людські" проблеми, завдяки чому здатен розуміти проблеми інших людей. Через особистісну корекцію набуваються професійні риси, хоча в наукових дослідженнях обґрунтовується думка про наявність початкових необхідних особистісних характеристик суб’єкта для професійної самореалізації в галузі практичної психології. Т. Яценко до таких властивостей відносить психологічну сміливість, силу волі, відкритість до набуття нового досвіду, а творча самореалізація, на її думку, у професійній діяльності можлива не лише розширенням знань, вироблення практичних навичок та вмінь, а передусім через становлення та психокорекцію власної особистості, розвиток власних соціально-перцептивних умінь та професійної інтуїції. Що ж до згаданої суперечності, то, на наше переконання, професіоналізм психолога-практика саме і полягає в тому, щоб уміти її гармонізувати, не втративши тотожності із собою та професійних позицій, що є шкідливим для здоров’я і неприпустимим для професійної діяльності.

Важливою передумовою успішної роботи практичного психолога є його психологічна готовність до конструктивного діалогу і партнерства у створенні професійних відносин і регулюванні професійного мислення. Така здатність включає: орієнтацію на іншого як рівноправного суб’єкта спілкування, вміння встановлювати конструктивні контакти з людьми, наявність особистісної та професійної рефлексії, вміння вести професійно орієнтований діалог (Н. Пов’якель).

Деякі дослідники вважають, що у психологічній корекції майбутнього психолога-практика потрібно враховувати спрямованість його особистості. Саме в цій властивості виражаються цілі, заради яких діє особистість, внутрішні мотиви, що визначають вибір професії практичного психолога. Спрямованість особистості тлумачиться як специфічна активність (інтенція) в суспільно-значущій, соціально-нормованій діяльності (К. Абульханова-Славська). Важливого значення в особистісно-професійному становленні психолога при цьому набуває внутрішня моральна організація особистості, яка передбачає усунення суперечності між " Я" - реальним та " Я" - ідеальним у процесі самовдосконалення (О.Штепа). Обов’язковою умовою професійної діяльності психолога-практика науковці визначають наявність психологічної культури, що передбачає такі структурні компоненти: культуру спілкування, емоційну культуру та здатність до професійної рефлексії (Н.Чепелєва). А. Осипова стверджує, що оволодіння психологічною культурою дає змогу суб’єкту розв’язати власні психологічні проблеми та налагодити конструктивні взаємовідносини з людьми, а отже несе в собі величезний психотерапевтичний заряд. Психологічна культура охоплює низку компонентів: самопізнання й самооцінку, пізнання інших людей, уміння керувати власною поведінкою, емоціями, спілкуванням [16]. Психокорекційна практика доводить, що психолог набуває навичок психологічної культури певною мірою автоматично у міру проходження етапів особистісної психокорекції. Без глибинної корекції неможливе формування істинної психологічної культури, тому що саме наявність особистісної проблеми часто гальмує культурний розвиток особистості.

У багатьох дослідженнях велику увагу приділено специфічним психологічним характеристикам суб’єкта, наявність яких є передумовою успішної професійної діяльності. Аналіз психологічних праць, присвячених формуванню професійно-значущих якостей майбутнього психолога (Г. Абрамова, Н. Амінов, Н. Бачманова, І. Дубровіна, Ю. Ємельянов, М. Молоканов, В. Панок, Л. Петровська, А. Полонников, О. Санникова, Л. Терлецька, О. Чернишов, В. Швайко та ін.) свідчить про існування досить широкого діапазону властивостей, якими має володіти психолог- професіонал. Водночас залишається відкритим питання віднаходження адекватних шляхів набуття таких якостей.

Н. Чепелєва та Н. Пов’якель розробили модель особистості психолога-практика, яка зокрема охоплює: позитивну мотивацію до майбутньої професії та професійне цілеутворення; наявність особистісної професійної рефлексії; формування творчої особистості фахівця, що передбачає здатність вирішувати нестандартні психологічні проблеми; когнітивну компетентність і наявність знань про себе та інших; розвинений практичний інтелект, соціально-когнітивні й комунікативні вміння; толерантність до фрустрації та високу працездатність; здатність до професійної самореабілітації та саморегуляції. Центральною ланкою підготовки психолога-практика дослідниці вважають професійну ідентифікацію, розвиток якої здійснюється шляхом усвідомлення та подолання внутрішніх конфліктів, що виникають у процесі навчання. Н. Наумчик указує на важливість виявлення мотиваційної неадекватності психолога-практика, яка може призводити до професійної неадекватності. Мотиваційна неадекватність полягає у невмінні фахівця використовувати професійні знання для власної особистісної ідентифікації та корекції, особистісного зростання, в низькій самооцінці та домаганнях, що не відповідають реаліям, схильності до его-захисних реакцій, що неприпустиме в роботі психолога-практика.

Виокремлюють такі професійно значущі якості: здатність вербально і невербально реагувати на широкий спектр ситуацій та проблем; ерудованість; уміння розуміти й використовувати в роботі різні психологічні концепції; зберігати конфіденційність психологічної інформації; схильність до різноплановості мислення; можливість рефлексувати зміст своєї професійної діяльності; відкритість до засвоєння нових знань та сприймання альтернативних поглядів; прагнення до системного підходу у роботі (Г. Абрамова).

Практичний психолог має бути готовим до нових контактів і вміти їх підтримувати, зберігати емоційний самоконтроль у процесі спілкування, бути емоційно привабливим для людей, високо інтелектуальним за високої чутливості, що полегшує орієнтацію в емоційній сфері клієнта, а також відчувати відповідальність за свої дії, усвідомлювати межі власної компетентності; мати певний індивідуалізм і самостійність у прийнятті рішень (М. Амінов, М. Молоканов). Велике значення надається інтелекту психолога, що є важливим параметром професіоналізму (передусім його вербального компонента), гуманістичній спрямованості його особистості, а саме таким її складовим як наявність альтруїстичних позицій, високий рівень мотивації до професії, готовність до співпраці та націленість на позитивний результат, володіння механізмами саморегуляції, що й забезпечує успіх у практичній діяльності (В. Панок). Основною ж обов’язковою якістю психолога-практика В. Панок вважає успішність його професійної діяльності, яка поділяється на теоретичні й практичні компоненти. Особистісна характеристика психолога-практика передбачає знання психологічних аспектів особистості, практично-інструментальне (але не особистісне) занурення у проблематику, з якою він працює, орієнтацію на реконструкцію та розв’язання психологічних проблем людей, уміння аналізувати поведінку інших і робити практично значимі висновки.

Виокремлюють також такі професійно значущі особистісні якості: професійно-психологічна рефлексія та саморефлексія, діапазон репертуару професійних ролей, уявлень про образ практичного психолога, адекватність образу " Я" та оптимальність психічного стану (Л. Терлецька). Умовами формування цих якостей є зокрема використання активних соціально-психологічних методів навчання; можливість " вдивляння" в себе та інших людей; подолання труднощів і бар’єрів, що виникають у процесі адекватного самопізнання та формування позиції психолога; свобода реалізації його соціальної ролі (В. Духнович). Серед професійно важливих параметрів особистості психолога називає ще соціальний інтелект (здатність до розуміння поведінки і розпізнання відхилень як у інших людей, так і в самого себе), фасилітивність (використання " підтримуючого" стилю соціальних відносин), комунікативну компетентність, спостережливість, вміння швидко орієнтуватись, інтуїцію, емпатію, доброту, рефлексію, антиципацію, самоконтроль, витривалість, терпимість, здатність до творчості, готовність учитись, низьку агресивність тощо.

Більшість дослідників як важливу рису професійної діяльності психолога-практика трактують комунікативну здібність особистості, що складається з когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів. До когнітивного компоненту входять професійна компетентність, рефлексивність, децентрація мислення; емоційний передбачає високу чутливість і тактовність, позитивне емоційне ставлення до іншої людини та її почуттів, відвертість у виявах власних почуттів; поведінковий – здатність до саморегулювання, коригування власних дій, упевненість, відповідальність. Основним складником комунікативної здібності та якостей психотерапевта вважають емпатійне розуміння, співпереживання, на необхідність формування якого вказували зарубіжні дослідники психоаналітичного та гуманістичного напрямів К. Роджерс, Дж. Морено, Ф. Перлз, К. Юнг, А. Менегетті, а також сучасні російські та українські дослідники О. Бондаренко, Л. Петровська, Т. Яценко та ін.

О. Бондаренко зауважує, що важливою рисою психолога-фахівця є наявність особистісної та професійної ідентичності. Суперечність між особистісним і професійним самоусвідомленням призводить до їх порушення. Професійна ідентичність остаточно формується на достатньо високому рівні оволодіння професією психолога й становить сукупність основних елементів професійного процесу. На думку дослідника, досягнення адекватної професійної ідентичності знижує тривожність, підвищує особистісний потенціал, а брак професійних знань породжує невпевненість, тривожність, страхи, що ускладнюють процес професійного самовизначення.

Оскільки професійно значущі риси можуть бути сформовані за умови пізнання психологічних механізмів, які хоча часто й невидимі, проте імперативно керують поведінкою суб’єкта, майбутній психолог має проходити терапевтичні сесії як клієнт для глибшого розуміння й пізнання себе, формування здатності відстежувати власні психологічні проблеми та самостійно коригувати взаємодію з іншими суб’єктами.

Звернімося до класичної психоаналітичної думки. Наприклад, З.Фрейд був переконаний, що жоден психоаналітик не просунеться у своїй роботі далі, ніж йому дають його комплекси та внутрішній опір. К. Юнг, зазначав, що люди з неврівноваженою психікою часто бажають стати психіатрами, бо така діяльність дає можливість бачити інших гіршими за себе, позбавляючись у такий спосіб комплексу меншовартості. Однак психотерапевт може надати професійну допомогу людям лише за умови подолання власних психологічних труднощів. Р.Мей, головною перешкодою для особистості консультанта, вважав бачення ним людей крізь призму власних упереджень [14], адже в процесі роботи з клієнтом психолог буде переносити на нього власні проблеми.

Таким чином, не можна ігнорувати ключової ролі у формуванні професіоналізму особистісного (" людського") аспекту, тому що саме в ньому суб’єкт черпає енергетику мотивів професійної поведінки, через які здійснюється актуалізація його індивідуальність. Обтяженість особистісного аспекту інфантильними тенденціями знижує рівень професіоналізму, і психолог може перетворитися на " робота", механізм, який стандартно й стереотипно виконує запрограмовані обов’язки.

Проблема становлення професіоналізму полягає в тому, щоб гармонізувати, з одного боку, особистісно-людський, а з іншого – професійно-соціальний аспекти, і в цьому полягає сутність проблеми, яку покликана розв’язати психокорекція. Якщо один із зазначених аспектів превалює, може мати місце особистісна знедоленість (невідкоригованість) практичного психолога. Якщо пріоритетності набуває лише виконання професійних обов’язків, що спричиняє нівелювання особистісного чинника, то говорять про формалізм у роботі, відсутність зацікавленості, залежність від службових обов’язків. Можна стверджувати, що за таких умов людина втрачає свою сутність, тотожність із собою. Особливо актуальне це для тих професій, у яких засадним моментом є контакт з іншими людьми.

Таким чином, для не відкоректованого практичного психолога, який обтяжений соціально-перцептивними викривленнями, випробування на професіоналізм може стати “наріжним каменем” його професійної діяльності, оскільки контакт з іншою людиною (на відміну, наприклад, від контакту з комп’ютером, машиною) часто порушує об’єктивність взаємодії. Адже саме в професійно-людських контактах задіяний емоційний фактор: нерідко актуалізуються інфантильні тенденції, деструкції, почуття власної меншовартості, наслідки яких відсувають професійний інтерес на другий план, зумовлюючи домінування особистісної проблематики. Останню можна пізнавати та нівелювати в процесі групової психокорекції.

У наступному підрозділі ми докладніше зупинимося на дослідженні феномена психологічної корекції, який є ключовим у рамках практичної психології.