Відмінності практичної та академічної психології

Питання особистісної психокорекції майбутнього психолога і досі залишається недостатньо розробленим і потребує віднаходження оптимальних шляхів її забезпечення. На жаль, часто-густо у психокорекційцній практиці не передбачено дослідження особливостей цілісної глибинно-психологічної корекції майбутнього фахівця. Тому у процесі підготовки практичних психологів слід звертати увагу на стійкий взаємозв’язок їх особистісної психокорекції з формуванням професіоналізму. Такий підхід потребує чіткого розуміння поняття психокорекції.

Феномен психокорекції пов’язаний з розвитком практичної психології, яка ставить дещо інші цілі й завдання, ніж психологія академічна. Поняття " практична психологія" походить від слова " практика" (від грец. діяльний, активний), що означає матеріальну, чуттєво-предметну, цілеспрямовану діяльність людини, яка має на меті перетворення природних та соціальних об’єктів і виступає основою пізнання. У широкому розумінні практику тлумачать як сукупність видів чуттєво-предметної діяльності. Результатом практики є створення світу соціальної та культурної предметності, в якому об’єктивовано всі сутності, істотні сили людини – здібності, воля, прагнення, свідомість, почуття, вміння. Психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, може змінювати рівень свідомості й характер потреб, впливати на вибір цінностей, сприяти формуванню тих чи тих цілей і ставлення до соціальних норм. Сучасні дослідники зазначають, що така практика слугує збереженню психічного здоров’я та запобіганню деструктивних явищ у поведінці й розвитку суб’єкта.

Зупинімося на розбіжностях практичної й академічної психології. Академічна психологія має багаторічну історію становлення, ґрунтується на експерименті під час взаємодії піддослідного й дослідника та передбачає отримання стандартизованого результату, який засвоюється у вигляді " готових" знань у процесі академічного викладу. Практична психологія є специфічний процес пізнання в ситуації " тут і тепер", зорієнтований на дослідження внутрішніх глибинних механізмів, що потребує розуміння й урахування загальної систематизованості, впорядкованості психіки. Таке пізнання змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм, стверджує Т. Яценко. Словник психолога-практика подає такі визначення, що засвідчують відмінності між академічною психологією, у межах якої у вищій школі викладається курс загальної психології, і практичною: " Психологія загальна – дисципліна, що намагається знайти відповіді на принципові питання, які постають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, обґрунтувати методи теоретичного пізнання, сформулювати основні закономірності існування і розвитку психічної реальності; сукупність теоретичних та експериментальних досліджень, що виявляють найзагальніші психологічні закономірності, теоретичні принципи та методи психології, її основні поняття та категоріальний устрій" [23, с. 622]; " Психологія практична об’єднує галузі психології, що обслуговують практику, спрямовані на допомогу людям, які переживають труднощі в особистому житті" [23, с. 625]. З останнього визначення зрозуміло, що практична психологія є ще недостатньо виокремленою галуззю психологічної науки, і тому інколи її функції зводяться до існування психологічної служби, хоча нині вже створено теорію та методологічні засади практичної психології, що ґрунтуються на безпосередній психокорекційній практиці.

Практична психологія втілює специфічні теоретичні знання, які в роботі психолога виявляються у вигляді професійної інтуїції. Завдяки тривалому аналізу власної особистості, опануванню інструментарію професійної роботи та досвіду психокорекційної практики вони інтегруються в цілісну систему світосприйняття психолога-практика, що дає йому змогу здійснювати професійну психокорекцію. Результатом практичної психології є рефлексивні знання, які сприяють розвитку соціально-перцептивного інтелекту та можливостей самоаналізу.

Організація роботи в практичній психології специфічна: до психокорекційної групи входить 10 – 14 осіб, які розміщуються по колу. Заняття можуть проводитись у невеликому приміщенні, з мінімумом наочних засобів навчання. Діють принципи групової роботи: рівність учасників групи, щирість і спонтанність у висловлюваннях, представленні власних почуттів та реакції на поведінку іншого члена групи; звернення один до одного на ім’я і на " ти" (при цьому статусно-професійні рівні сприйняття учасниками один одного виключаються); конфіденційність, що передбачає нерозголошення інтимно-особистісної інформації за межами групи; відсутність оцінних суджень та критики. Знання отримуються (а не повідомляються в готовому вигляді) у процесі спільного дослідницького пізнання, взаємодії одного учасника з іншим, цінується поточний момент " тут і тепер". Конспектування отриманої інформації, яка сприймається як на когнітивному, так і на емоційному рівні, не передбачено. Суб’єкт залучається до процесу пізнання цілісно, в єдності несвідомої і свідомої сфер психіки, що зумовлює особистісні зміни на латентному рівні.

Академічні заняття проходять за великої слухацької аудиторії, обов’язковим є конспектування отриманої інформації та її подальше ретроспективне відтворення. Викладач перебуває за кафедрою, повідомляє слухачам готові знання, які мають бути засвоєні, перевірені та оцінені. Установлено певні правила та норми, згідно з якими відбуваються навчальний процес і взаємодія студента з викладачем: рівності слухачів і викладача не передбачено, останній має засвідчити високий рівень наукових знань. Емоційні реакції або критичні зауваження слухачів блокуються, не схвалюються і можуть бути розцінені як нечемність. Є підстави стверджувати, що " академізація" практичної психології може стати на заваді дослідженню її специфічного предмета – унікальності психіки в єдності свідомих і несвідомих аспектів. За таких умов нівелюється проблема власної психокорекції майбутнього практичного психолога, а потреба методичного інструментарію психологічного впливу, як зауважує Т. Яценко, " підмінюється проблемою специфічного інформування" [32, с. 15].

Урахування у практичній психології педагогічного, соціологічного, фізіологічного та академічно-психологічного аспектів бачення особистісних проблем сприяє успіхам у галузі психологічної служби. Проте гальмом на шляху до розвитку психологічної практики є її недостатня теоретична цілісність та завершеність. Практична психологія вивчає функціональні особливості несвідомої сфери в синтезі зі свідомим, особливості їх співіснування та гармонізації (що й детермінує актуальність поглиблення її теоретичних засад). Тому вона є певною мірою автономною, на противагу психології академічній, яка допомагає категоризувати психологічні феномени. Наприклад, поняття егоїзму в академічній психології трактується крізь призму свідомості: суб’єкт, який ігнорує інтереси інших людей, надаючи пріоритетності власним, є егоїстом. Здобутки практичної психології засвідчують, що будь-який суб’єкт не бажає бути егоїстом, а прагне рухатись у просоціальному напрямі, сприяти реалізації інтересів інших людей. Однак завдяки стійким та імперативним закономірностям несвідомої сфери, пов’язаним з інфантильними цілями, пріоритетності набуває психологічний егоїзм, що часто маскується просоціальною активністю суб’єкта.

У центрі уваги практичної психології перебувають не теоретичні знання, а людина та її індивідуально-неповторна психіка, враховується загальна для всіх людей тенденція " до сили", яка може реалізуватися через викривлення реальності. Розуміння потреби в особистісній психокорекції допомагає майбутньому психологу набути реальної психологічної сили завдяки вивільненню когнітивних здібностей із затисків інфантильними тенденціями, що є невидимими та неусвідомлюваними.

Важливо наголосити, що на різних етапах розвитку психологічної науки дослідники звертали увагу на необхідність створення теорії професійної роботи психолога, яка допомогла б у здійсненні психоаналітичної практики. Так, У. Джемс зазначав, що потрібно винайти теорію, яка була б інтелектуально придатною, цілісною, логічно та емоційно привабливою, спонукала мислити або діяти у досить приємний та ефективний спосіб. На думку А. Маслоу, " оголюючі" методи практичної роботи послаблюють в людині злобливість, страх, жадібність, заздрощі, ревнощі, агресію і водночас посилюють любов, відвагу, творче начало, доброту, альтруїзм, сприяють розкриттю внутрішньої природи, набуттю навичок так званої хорошої поведінки. Р. Ассаджолі [2] вважає, що на відміну від патопсихологічного підходу в психології, який створює песимістичну картину людської природи, потрібно більше уваги приділяти тим якостям особистості, що перебувають у межах психічного здоров’я. Нині недостатня розробленість такої галузі практичної психології, як психологічна (психокорекційна) практика, гальмує формування її концептуального підґрунтя. Натомість видається важливим розуміння того факту, що практична психологія повинна мати справу з цілісною психікою суб’єкта в її інтелектуальних, емоційних та поведінкових виявах, а отже, спиратися на її закономірності, відкриті в цілісному об’єкті пізнання. Адже зводячи практичну психологію до реалізації стандартизованих знань класичної психології, ми ігноруємо специфічність суто психологічної практики, результати якої ґрунтуються на рефлексивних знаннях, отриманих у ситуації " тут і тепер". Академічні знання, поза сумнівом, надають допомогу психологам у кваліфікуванні психологічних феноменів, проте вони є не центральним, а лише допоміжним компонентом глибинно-психологічного пізнання.