Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Проблема гармонізації особистості в психології




особистісна психокорекція передбачає гармонізацію особистості майбутнього психолога, зокрема, нівелювання внутрішніх затисків і перешкод до оволодіння фахом.

Якщо звернутися до класичних досліджень психоаналітичного спрямування, то в З. Фрейда віднаходимо міркування про те, що професія психоаналітика покликана здійснювати лікувально-педагогічний вплив на суб¢єкта. Цей вплив полягає в доланні психологічних опорів, що є важливою частиною аналітичного лікування. Жоден психоаналітик не матиме успіху в роботі, якщо не переборе власних комплексів та внутрішнього опору. Ще К. Г. Юнг зауважував, що люди з неврівноваженою психікою часто бажають стати психіатрами, бо така діяльність дає можливість бачити інших гіршими за себе, позбутися комплексу меншовартості. Тому психотерапевт може надати професійну допомогу людям, лише подолавши особисті психологічні труднощі. На необхідність проходження курсу психоаналітичної терапії вказував австрійський психоаналітик Р. Грінсон [7]. Він зауважував, що професійна майстерність передбачає здатність пізнавати власне несвідоме, а також ступінь розв¢язаності внутрішніх конфліктів самого психоаналітика. Набуття навичок співвіднесення свідомих думок, почуттів, поведінки з несвідомими аспектами психіки, які вже пізнані, розвиток та використання інтуїції, рефлексія особистого життєвого досвіду в поєднанні з регулярним відвідуванням терапевтичних сесій сприяють успіху в професійній діяльності. За таких умов досягається особистісна відкритість: “Аналітик має зустрічати незнайоме, дивне та ексцентричне в пацієнтові з відкритим розумом, а не з тривогою чи відразою, мати вільний та гнучкий образ “Я” та долю дружнього скептицизму. Насамперед він повинен мати життєвий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, фантазій та думок...” [7, 311]. В. Франкл [24] наголошував, що розв’язання людиною внутрішніх психологічних проблем веде до усвідомлення унікальності, індивідуальної неповторності й відповідальності за зміст та сенс власного життя.

Сутність гармонійного розвитку людини розкрито у працях гуманістичного спрямування. Якщо психоаналітики вивчали переважно симптоматичні вияви невротичних суб¢єктів й особливості їхньої несвідомої сфери, то дослідники екзистенційно-гуманістиного напряму (Е. Фромм, А.. Маслоу, Р. Ассаджолі, К. Роджерс) - психологічно благополучних осіб, здатних відчувати щастя, задоволення від процесу творчої самореалізації, розвитку свого потенціалу. Е. Фромм одним із головних завдань психоаналітичної терапії називає виявлення регресивних тенденцій психіки задля посилення любові до життя, пізнання людиною своєї природної сутності та розкриття потенціалу, що існує на латентному рівні. Згідно з його гуманістичною етикою, мета розвитку зрілої особистості - бути самою собою, а умова досягнення цього - бути “людиною для себе”, яка реалізує власний життєвий інтерес. Це не означає егоїстичного та суто споживацького ставлення до світу й оточення. Насамперед це - небайдужість до власного “Я” ( а отже, і до інших людей) та знання його істинних потреб, відповідальність за своє існування й поведінку. Така позиція зумовлює досягнення найвищого ступеня “людяності” - стану плідності, реалізації можливостей, активізації потенційних сил людини. Соціально успішна особистість є психологічно зрілою, творчо сприймає життя, здатна створити або “оживити” зовнішній та внутрішній світи спонтанною активністю власних психічних сил, має перспективний і об¢єктивний погляд на реальність, що передбачає звільнення від внутрішніх деструкцій. Якщо суб¢єкт перебуває “в затисках” деструктивності, то ним “рухають ненависть, злість, ревнощі, заздрощі, ірраціональні потяги”, він “перебуває у повній залежності від них і в повному підкоренні їм” [26, 480]. За таких умов поведінка не є вільною і поміркованою, а суперечить розуму й інтересам суб¢єкта, який невидимо для себе придушує свою сутність, стає дедалі жорсткішим і підпорядковується шкідливим стереотипам. Психологічна зрілість передбачає звільнення від стереотипності поведінки й деструкцій, небайдужість до природи власного “Я”. Її характерною ознакою є здатність приймати та любити себе (без себелюбства та егоїзму), формувати гуманістичні цінності, довіряти їм. Зріла особистість не ставить за мету експлуатацію іншої людини, вона здатна приймати раціональну критику, не боятися виявити некомпетентність, бути відповідальною й адаптованою до оточення зі збереженням непорушних властивостей характеру; вміє бути щасливою, збагачувати світ своєю енергією, прислухатися до внутрішнього голосу;поєднує в собі репродуктивну й творчу функції; бачить іншого таким, який він є, поважає його індивідуальність і унікальність; вірить у природний позитивний потенціал людини.

А. Маслоу зазначає, що люди часто зраджують собі, замість наближення до самоактуалізації, розкриття власного потенціалу, перебуваючи в суцільному застої, регресі “тільки через страх перед смертю, а не в ім¢я розвитку” [12, ССС]. Переживання тривоги, відчаю, нудьги, невміння радіти життю, постійне відчуття провини та порожнечі, несамостійності знищують творчий потенціал. Особистості важко подолати звичний спосіб життя: “Те, що спочатку наповнює радістю, згодом може вже засмучувати; її імпульси бажання і задоволення стають їй поганими порадниками в житті. Відповідно, вона змушена не довіряти імпульсам і задоволенням, боятися їх, тому що вони “збивають її зі шляху”. Як наслідок, людина приречена стати жертвою конфлікту, розладу, нерішучості; коротко кажучи, вона стає “ареною” громадянської війни” [12, 198]. Індивід, здатний до самоактуалізації, є психічно здоровим. Такі люди задовольняють базові потреби (оскільки визнають і приймають їх у собі), прагнуть до вищих потреб у самоактуалізації, віддають перевагу передусім цінностям розвитку, а не регресу; за будь-яких життєвих обставин виявляють адекватну спонтанну реакцію, спроможні робити правильний життєвий вибір; толерантні до розчарувань і страждань, уміють рефлексувати ситуації невдач, розмежовувати психічну та об¢єктивну реальність; безкорисливо пізнають інших людей і світ; здатні до здорового розвитку, що передбачає формування адекватної “системи координат”, цінностей. Особистість, яка перебуває на рівні самоактуалізації, може розв¢язувати суперечності та внутрішні конфлікти (наприклад, творче покликання і професія зливаються в єдине ціле); вона набуває певної автономності, розмежовуючи власне “Я” і “Я” інших людей; естетично сприймає світ. Самоактуалізація потребує : уміння відмовитися від дитячого бажання центрації на собі всього світу та прийняти зрілу позицію усвідомлення, що ресурси і можливості людини закладено в ній самій, узяти на себе відповідальність за їх реалізацію, інтегруючи об¢єктивну та психічну реальність. Процес самоактуалізації супроводжується об¢єктивним відчуттям задоволення життям, цінності емоційних переживань і внутрішнього життя.

Італійський психоаналітик Р. Ассаджолі робить акцент на розвитку цілісної і гармонійної особистості в єдності її свідомих та несвідомих аспектів. Він вважає, що незнання і нерозуміння себе нівелює здатність керувати собою, зумовлює в людини самовідчуття “єдиного цілого” й водночас "внутрішньої роз¢єднаності” [2, 14 - 15]. Пізнаючи власну несвідому сферу з її конфліктами, суперечностями, страхами, суб¢єкт отримує змогу досліджувати себе, позбутися відчуття страху, слабкості, провини і мати контроль над собою. У процесі пізнання несвідомої сфери відбувається усвідомлення центру особистості - істиного “Я”, вивільнення психічної енергії, яка може бути спрямована на перебудову, оновлення особистості. Цей шлях, на думку дослідника, передбачає формування уявлення про нову особистість, що співвідноситься з розвитком та життям кожного конкретного суб¢єкта. Така трансформація потребує напруження душевних сил і проходить критичні стадії, пов¢язані з регресом і навіть деструктивними поведінковими виявами, притаманними для процесу об¢єднання частин дезінтегрованої особистості. Високий ступінь самоосягнення, уявлення про справжню сутність, якої ще потрібно досягти, долаючи труднощі самостановлення, сприяє оновленню особистості, перетворенню та сублімації енергії несвідомої сфери, розвитку почуття внутрішньої незалежності, стійкості, довіри до себе, самостійності.

К. Роджерс [19; 20] у своїй теорії клієнт-центрованої психотерапії наголошував на необхідності допомоги суб¢єкту в розкритті потенціалу, який є вродженим прагненням до самореалізації. Тому важливою є практика емпатійних стосунків, турботи та щирого психологічного клімату, яка призводить до глибоких особистісних змін: суб¢єкт наближається до власного ідеалу “Я”, його психіка стає більш цілісною, відкриваються можливості до набуття нового досвіду та опанування прийнятними формами поведінки.

Отже, зазначені характеристики успішної, самоактуалізованої , оновленої особистості подібні до показників психічного здоров¢я, благополуччя, на досягнення якого спрямована й на якому ґрунтується особистісна психокорекція. Як видно з проаналізованих досліджень, конструктивні зміни в особистості полягають у виході за межі певної “усередненості” в реалізації потреб у розвиткові творчого потенціалу, а не лише досягненні психічного благополуччя. Так, Р. Ассаджолі зосереджує увагу на тому, що невротичні суб¢єкти прагнуть наблизитись до “норми”, набути оптимального психічного стану рівноваги, не вирізнятись з-поміж людей. Оновлена особистість долає цей етап і рухається в напрямі самореалізації.

Згідно з психодинамічною теорією, психічна енергія, вивільнена через пізнання несвідомого, спрямовується на професійну самореалізацію. Послідовність та неперервність процесу особистісної корекції, який переходить у самокорекцію, забезпечують психологові прозорість професійної взаємодії: внутрішній світ іншої людини стає для нього більш зрозумілим, з¢являється можливість цінувати плинний момент, володіти ситуацією “тут і тепер”, емпатійно відчувати емоційний настрій людини. При цьому нівелюється стереотипний підхід до суб¢єкта на зразок “рятівного кола”, що дає змогу коригувати поведінку відповідно до його індивідуально-неповторних властивостей психіки. До того ж психолог володіє феноменом дистанції, за потреби може скорочувати або збільшувати її, зберігаючи оптимальні стосунки з іншими людьми протягом тривалого проміжку часу.

З огляду на це постає питання про визначення критеріїв особистісної відкорегованості, які не суперечили б гуманістичній зорієнтованості розвитку індивідуальності, реалізації потенціалу кожної людини, проте відкривали б перед майбутнім психологом орієнтири особистісного змінювання та зростання. Вони можуть дати певне уявлення про ідеальну модель практичного психолога та психологічно благополучної особистості загалом.

Характеристики відкоригованої особистості, які ми спробуємо узагальнити, не означають необхідності формування усередненої людини, не передбачають визначення ступеня психологічної завершеності, досконалості як кінцевого пункту її зростання, однак можуть слугувати для майбутніх практичних психологів орієнтиром у розумінні сутності цього поняття. До таких загальних характеристик належать:

1) глибинне пізнання власної несвідомої сфери та особистісних характеристик, прийняття істиних потреб та можливостей, розуміння природи “Я”;

2) прийняття світу та інших людей такими, якими вони є, знання потреб та можливостей людей, здатність децентрувати увагу і наближатись до інтересів інших;

3) формування системи гуманістичних цінностей, що не суперечить індивідуальній неповторності власної психіки й сприяє творчій реалізації в соціумі;

4) досягнення стану психологічної зрілості, що полягає у здатності брати на себе відповідальність за власні вчинки, життєву і професійну самореалізацію;

5) інтеграція і гармонізація раціонального й емоційного аспектів особистості, відкритість до набуття нового досвіду та пізнавального його опрацювання;

6) схильність до поєднання психічної та об¢єктивної реальності, мінімізація відступів від реальності та викривлень;

7) уміння абстрагуватись від емоцій, почуття психологічної слабкості і перетворити себе на об¢єкт дослідження для самопізнання і самокорекції;

8) здатність сублімувати психічну енергію в суспільно корисну працю й відчувати задоволення від самореалізації;

9) Уміння опановувати професійні знання в їх цілісності та взаємозв¢язках;

10)Здатність до конструктивної співпраці та партнерських стосунків з людьми за збереження особистої незалежності й самоповаги;

11)Комфортне самовідчуття в ситуаціях спілкування й професійної взаємодії за умови психологічної захищеності;

12)Розуміння власного внеску в ситуацію спілкування; виражене почуття вдячності іншим людям.

Таким чином, особистісна відкоригованість не мислиться як стан досконалості, завершеності роботи над собою. Це передусім здатність до центрації уваги й аналізу як складних життєвих ситуацій власного життя, так і проблем інших людей, гуманістична налаштованість, здатність до самореалізації. З погляду практичної психології, відкоригованість передбачає розуміння власних захисних тенденцій, усвідомлення відступів від реальності та “хворобливих точок” “Я”. Позитивна динаміка особистісних змін, наслідком якої є енергійний життєвий тонус - найперший показник гармонійної особистості.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 978. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7