Види пам'яті

Розрізняють два типи пам'яті: генетичну і прижиттєву. Генетична пам'ять (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.

В прижиттєвій пам'яті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої пам'яті.

• За змістом матеріалу, що запам'ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.

Рухова пам'ять - це пам'ять на позу, рух тіла. Вона виявляється у людини ще в ранньому дитинстві і є основою для формування рухових навичок: ходіння, танцю, гри на музичному інструменті, спортивних, професійних та великої кількості інших навичок. Рухова пам'ять досягає свого повного розвитку раніше інших видів пам'яті та є підґрунтям для їх формування

Емоційна пам'ять - це пам'ять емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали, і

ПСИХОЛОГІЯ

відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Слідами в емоційній пам'яті є не самі по собі емоції і почуття, а події, що їх викликали. Особливості цієї нам'яті полягають в швидкості, виключній стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. При виникненні в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, в неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не відноситься до згаданого почуття як до спогадів раніш пережитого, а відносить його саме до даної ситуації.

Пам'ять на почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три - п'ять років. Спогади дитинства найчастіше пов'язані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в пам'яті дуже довго. І запам'ятовується, насамперед, та інформація, що емоційно забарвлена.

Образна пам'ять - це пам'ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться у пам'яті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.

Виключенням серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам'яті без змін, не втрачаючи яскравості і чіткості. Людина і через тривалий час здатна викликати їх у пам'яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі образи можуть зберігатися у дітей, а також у людей творчих професій: художників, музикантів.

Образна пам'ять в основному проявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. В основному у дорослих людей ведучим видом пам'яті є словесно-логічна.

Словесно-логічна пам'ять - це суто людська пам'ять на думки, судження, закономірності і зв'язки між предметами і

РОЗДІЛ 2

явищами дійсності. Цей вид пам'яті тісно пов'язаний із мовленням і мисленням, формується разом із ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну, образну. За допомогою словесно-логічної пам'яті можливо збереження і відтворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запам'ятовування текстів, так і запам'ятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей.

Сліди в словесно-логічної пам'яті із часом дещо трансформуються, але взагалі цей вид пам'яті характеризується точністю і залежністю від волі людини.

• За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять.

В миттєвій (сенсорній) пам'яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0, 3 до 2, 0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам'яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг ЇЇ набагато перевищує обсяг короткочасної пам'яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам'ять в залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам'ять.

Миттєва пам'ять забезпечує збереження сприйманого образу під час мигання та рухів очима та під впливом інших факторів. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам'яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткочасна пам'ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довгочасної пам'яті. Час зберігання інформації в ній - від 15 до ЗО сек. Ця пам'ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2

ПСИХОЛОГІЯ

структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам'яті важливим є вміння структурувати матеріал.

Короткочасна пам'ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.

Довгочасна пам'ять практично не обмежена за об'ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам'яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

• За метою діяльності, в яку включено запам'ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам'ять.

Мимовільна пам'ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам'ятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам'яті з'являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам'ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.

Довільна пам'ять є продуктом особливої, мнемічної діяльності, спрямованої на запам'ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

Мнемічні властивості особистості

В пам'яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:

• у відмінностях продуктивності процесів пам'яті;

• у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності;

• у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті.

РОЗДІЛ 2

Характеристиками продуктивності процесів пам'яті є обсяг матеріалу, що може запам'ятати людина за деякий проміжок часу, швидкість і точність запам'ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам'яті і готовність до його відтворення. Ці характеристики значно розрізняються у різних людей і певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам'яті у осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників сильної, проте вони краще запам'ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів обумовлює високу швидкість запам'ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам'ятовування. В представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна нам'ять, а у осіб із інертною нервовою системою - довільна.

Але на продуктивність пам'яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам'яті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань.

Окрім індивідуальних відмінностей в загальних характеристиках пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам'яті: рухової, емоційної, образної і словесно-логічної. Переважання того чи того типу пам'яті у людини залежить від характеру і особливостей діяльностей, з якими пов'язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.

Людині із образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам'ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.

ПСИХОЛОГІЯ

Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.

Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу пам'яті.

Тип пам'яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І, навпаки, оперування людиною в своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу веде до розвитку відповідного типу пам'яті, у людини формується професійна пам'ять. Образний тип пам'яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам, аналітикам властивий словесно-логічний тип пам'яті.

Зустрічаються люди, які мають феноменальну пам'ять, що характеризується незвичайно великим об'ємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в пам'яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам'ятовування. Однак наявність феноменальної пам'яті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мали надзвичайно хорошу пам'ять.

Загальна характеристика та види уявлень

Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам'яті, є уявлення. Уявлення - це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.

РОЗДІЛ 2

Уявлення, як і образи пам'яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам'яті матеріал окремого сприймання обов'язково пов'язується із матеріалом всього попереднього досвіду.

Психологічним механізмом уявлення (як і пам'яті) є асоціація - тобто зв'язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:

• асоціації за суміжністю (вони виникають між уяв леннями, які відносяться до просторово близьких явищ);

• асоціації за подібністю (вони виникають між подіб ними за змістом уявленнями);

• асоціації за контрастом (вони виникають між проти лежними за змістом уявленнями).

Види уявлень можна виділити за такими ознаками:

• за модальністю;

• за ступенем яскравості;

• за ступенем чіткості;

• за ступенем повноти;

• за ступенем стійкості.

За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.

Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам'яті,

їм

ПСИХОЛОГІЯ

уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.

Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає зі зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.

Чим більша кількість зв'язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.

Запитання для повторення й самоперевірки

1. Що таке пам'ять?

2. Що таке мнемічні процеси?

3. Які мнемічні процеси Ви знаєте?

4. Чи належить забування до процесів пам'яті?

5. У чому полягає відмінність відтворення від уявлення?

6. Що таке асоціація?

7. Які види асоціації Вам відомі?

8. Які види пам'яті Вам відомі?

9. У чому виявляються індивідуальні властивості пам'яті людей?

РОЗДІЛ 2

Література

М.,

1. Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание. Изд.АПН РСФСР, 1961.

2. Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание // Со ветская педагогика. - 1945. - № 9.

3. Лурия А. Р. Нейропсихология памяти. - М.: Педагогика, 1974.

4. Общая психология. /Под. ред. Петровского А.В., М., 1986.

5. Практикум по общей, экспериментальной и при кладной психологии / Под ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. - СПб.: Питер, 2000.

6. Психологический словарь. /Под. ред. Петровского А.В., М., 1985.

7. Смирнов А. А. Проблемы психологии памяти. - М: Просвещение, 1966.

8. Соколов Е. Н. Механизмы памяти. - М.: Изд. МГУ, 1969.

9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Том 1, М., 1989, С. 208-209, 215-216, 226, 233

Ю.Хофман И. Активная память: Экспериментальные исследования и теории человеческой памяти. - М.: Прогресс, 1986.

Глава 2.4 Мислення

Поняття про мислення

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Мислення належить до продуктивних психічних процесів (на відміну від репродуктивних, належних до пам'яті тощр), оскільки породжує такий результат, якого ані в самій дійсності, ані в суб'єкта думки досі не існувало. Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень.

Відмінність мислення від інших психічних процесів полягає у тому, що воно майже завжди зв'язане з наявністю проблемної ситуації, завданням, яке потрібно розв'язати, та активною зміною умов, в яких це завдання задане. Мислення на відміну від сприймання виходить за межі чуттєвого, розширює межі пізнання. В мисленні на основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ та їх властивостей, але і визначає зв'язки, які існують між ними (безпосередньо, в самому сприйнятті людині вони не дані). Властивості речей і відношень, зв'язки між ними відображаються в мисленні в узагальненій формі, у вигляді законів, сутностей.

На практиці мислення як цілком відокремлений психічний процес не існує, здебільшого воно неявно присутнє у всіх інших пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уявленні, пам'яті, мові. Вищі форми цих процесів обов'язково зв'язані з мисленням, і ступінь його участі в цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку.

Мислення - це рух ідей, що розкриває суть речей. Його результатом являється не образ, а деяка думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступити поняття - узагальнене відображення класу предметів в їх найбільш загальних і істотних особливостях. Мислення - це особливого роду теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему включених в неї дій і операцій орієнтовно-дослідного, перетворювального і пізнавального характеру.

Хоча саме логічні операції органічно входять в склад мислення, в реальності воно не завжди виступає як процес, в якому діють тільки логіка і розум. В реальний процес мислення часто втручаються емоції, заважаючи йому, позбавляючи результат мислення об'єктивності. Емоції, проте, здатні не тільки перекручувати, але і стимулювати мислення. Відомо, що почуття надає думці більшу пристрасть, напругу, гостроту, цілеспрямованість і наполегливість.

В процесах мислення емоції особливо наочні в моменти знаходження людиною розв'язку важкого завдання, коли вони виконують евристичну та регулятивну функції. Евристична функція емоцій полягає у виділенні (емоційній, сигнальній фіксації) деякої зони оптимального пошуку, в межах якої знаходиться шуканий розв'язок задачі. Регулятивна функція емоцій в мисленні проявляється в тому, що вони здатні активізувати пошук потрібного розв'язку в тому випадку, якщо він ведеться в правильному напрямку, і уповільнюють його, якщо інтуїція підказує, що вибраний хід напрямку думки помилковий.

Мислення у вищій своїй формі відбувається у поняттях (абстрактно-логічне мислення), але воно може відбуватися і в образах (наочно-образне мислення) і навіть у діях, що виявляють себе у русі (наочно-дійове мислення). Остання форма мислення наявна у тварин, що знаходяться на стадії тваринного інтелекту (мавпи, дельфіни), саме вона переважає

у маленьких дітей (розламана лялька є нічим іншим як продуктом аналізу - тобто певної операції мислення).

Яскравим прикладом необхідності наочно-образних уявлень для більш глибокого розуміння абстрактних речей і понять може служити наведений нижче приклад. Виявляється, що такі різні геометричні поняття як крапка, пряма, трикутник, коло, еліпс, парабола, які завдяки привабливій простоті та закінченості побудови вважалися абстракціями, що не залежать від реальності, насправді зв'язані з нею і з конкретно-образними уявленнями. Рис. 12 наочно демонструє, що всі ці абстракції можна «побачити» на різних перетинах площиною звичайного конуса. Точка може бути одержана, якщо площина проходить через вершину конуса (1); трикутник утворюється при перетині площиною конуса на його осі (2); відрізок прямої лінії можна одержати, якщо площина проходить як дотична до бокової поверхні конуса (3); трапеція утворюється у випадку, якщо від трикутника, утвореного перетином (2), відокремлюється верхня частина за допомогою площини, паралельної основі (4); круг можна одержати, зробивши поперечний перетин конуса площиною, паралельною основі (5); еліпс утворюється таким же перетином, але проведеним під нахилом (6); парабола вимальовується у випадку, якщо площина перетину проходить паралельно осі конуса, але не через неї (7). Таким чином, змінюючи розташування та взаємну орієнтацію конуса і площини перетину, можна не тільки одержати ряд фігур, що виражають абстрактні поняття, але і непомітно, в наочно-дійовому плані переходити від одного абстрактного поняття до іншого.

психологія

Операційні компоненти мислення

Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення можна виділяють такі логічні операції:

• порівняння;

• аналіз;

• синтез;

• абстракція;

• узагальнення;

• конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння, крім того, може стати Класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного і практичного пізнання.

Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв'язків, закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та синтезу.

Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові його елементи.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний, практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв'язані з удосконаленням операцій мислення, Перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.

Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу.

Абстрагованими можуть стати не тільки властивості, але і їх дії, зокрема способи розв'язування задач. їх використання і

РОЗДІЛ 2

перенесення в інші умови можливі лише тоді, коли виділений спосіб розв'язування задачі усвідомлений безвідносно до конкретної задачі.

Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого, отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення зв'язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає поняття.

Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про належність до певного класу одиничних речей і явищ.

Крім розглянутих операцій є ще сенс звернутися до окремих форм продуктів мислення. До них відносяться:

• поняття;

• судження,

• умовивід,

• визначення понять,

• індукція,

• дедукція.

Поняття постає однією із форм уявного узагальнення. Судження - це висловлювання, яке містить певну думку. Умовивід являє собою серію логічно зв'язаних висловлювань, з яких виводиться нове знання. Визначення понять розглядається як система суджень про деякий клас предметів (явищ), яка виділяє найбільш загальні їх ознаки. Індукція і дедукція - це способи вироблення умовиводів, які відображають направленість думки від часткового до загального або навпаки. Індукція передбачає вивід часткового судження із загального, а дедукція - вивід загального судження із часткових.

Види мислення

На рис. 13 подані основні види мислення. Розглянемо їх детальніше:

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, здійснюючи яке людина в процесі розв'язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів відчуттів. Людина обговорює та шукає розв'язок задачі з початку і до кінця у розумі, користуючись одержаними іншими людьми готовими знаннями, які виражені в понятійній формі, у судженнях, умовиводах. Теоретичне понятійне мислення характерне для наукових теоретичних досліджень.

Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам'яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою. Такий вид мислення застосовують працівники літератури, мистецтва, взагалі люди творчої праці, які мають справу з образами. В ході розв'язування розумових задач відповідні

РОЗДІЛ 2

образи уявно перетворюються так, щоб людина в результаті маніпулювання ними змогла безпосередньо побачити розв'язок задачі, яка її цікавить.

Обидва розглянутих види мислення - теоретичне понятійне та теоретичне образне - в дійсності, як правило, співіснують. Вони непогано доповнюють один одного, розкривають людині різні, але взаємопов'язані сторони буття. Теоретичне понятійне мислення дає хоч і абстрактне, але разом з тим найбільш точне, узагальнене відображення дійсності. Теоретичне образне мислення дозволяє одержати конкретне суб'єктивне її сприйняття, яке не менш реальне, ніж об'єктивно-понятійне. Без того чи іншого виду мислення наше сприйняття дійсності не було б таким глибоким і різнобічним, точним і багатим різноманітними відтінками, яким воно є насправді.

Відмінність наступного виду мислення - наочно-образного - полягає в тому, що розумовий процес в ньому безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та без нього здійснюватись не може. Мислячи наочно-образно, людина прив'язана до дійсності, а самі необхідні для мислення образи представлені в її короткочасній та оперативній пам'яті (на відміну від цього образи для теоретичного образного мислення дістаються із тривалої пам'яті і потім перетворюються).

Дана форма мислення найбільш повно і розгорнуто представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а у дорослих - серед людей, зайнятих практичною роботою. Цей вид мислення достатньо розвинутий у всіх людей, кому часто доводиться приймати рішення про предмети своєї діяльності, тільки спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.

Останній із позначених на схемі видів мислення - це наочно-дійове. Його особливість полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність,

ПСИХОЛОГІЯ

котра здійснюється людиною з реальними предметами. Основною умовою розв'язування задачі в даному випадку являються правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення поширений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення конкретного матеріального продукту.

Зазначимо, що перелічені види мислення виступають одночасно і як рівні його розвитку. Теоретичне мислення вважається більш досконалим, ніж практичне, а понятійне представляє собою більш високий рівень розвитку в порівнянні з образним. З одного боку, за такими міркуваннями лежить реальний зміст, так як понятійне і теоретичне мислення в філо- і онтогенезі дійсно з'являються пізніше, ніж, скажімо, практичне і образне. Але, з іншого боку, кожен із чотирьох названих видів мислення сам по собі може розвиватись відносно незалежно від інших і досягати такої висоти, що напевно перевершить філогенетично більш пізню, але онтогенетично менш розвинуту форму. Наприклад, у висококваліфікованих робітників наочно-дійове мислення може бути набагато більш розвинутим, ніж понятійне у міркуючих на теоретичні теми студентів. Наочно-об'єктивне мислення художника може бути більш досконалим, ніж словесно-логічне у посереднього вченого.

Всі перелічені види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені в одній і тій же діяльності. Але в залежності від її характеру і кінцевих цілей домінує той чи інший вид мислення. За цими ознаками вони всі і розрізняються. За ступенем своєї складності, за вимогами, які вони пред'являють до інтелектуальних та інших здібностей людини, всі названі види мислення не поступаються один одному.

Крім звичайних, нормальних видів мислення, які приводять до правильних висновків, є особливі розумові процеси, які дають хибне уявлення про дійсність. Вони виявляються у хворих людей (наприклад, аутістичне мислення у ши-

зофреників, спрямоване не на об'єктивну дійсність, а на ілюзорне втілення бажаного), а також у тих, хто займає нограничне положення між нормою і патологією або знаходиться в стані так званої закаламутненої свідомості (галюцинації, марення, гіпнотичний стан).

Розв'язання розумових завдань та індивідуальні особливості мислення

Психологи доклали багато зусиль і часу для з'ясування того, як людина розв'язує нові, незвичайні, творчі завдання. Проте й досі чіткої відповіді на питання про психологічну природу творчості немає. Науці відомі тільки деякі дані, що дозволяють частково описати процес розв'язування людиною творчих завдань, а також охарактеризувати умови, що сприяють або перешкоджають цьому процесу. Перед тим, як розглянути закономірності психології творчості, звернемося до простого прикладу завдання творчого типу з метою з'ясування їх особливостей.

Приклад. Проведіть чотири прямі лінії через розташовані квадратом дев'ять точок, не відриваючи олівця від паперу.

На рис. 14 показаний шлях розв'язання цього завдання. Воно демонструє особливість, що притаманна творчому мисленню, а саме - необхідність застосування нетрадиційного типу мислення, незвичайного бачення проблеми, виходу думки за межі звичного способу міркувань. Завдання передбачає припущення можливості виходу прямих ліній за межі частини площини, яка обмежена дев'ятьма точками. Тобто, після аналізу умов завдання необхідно спрямувати думку нетрадиційним шляхом.

З поняттям творчості нерозривно пов'язане поняття інтелекту. Під ним розуміємо сукупність самих загальних розумових здібностей, які забезпечують людині успіх в розв'язуванні різноманітних задач. Хоч інтелект являється одним із самих вивчених психологічних понять, в його розумінні є багато відмінностей. Одні вважають інтелект деякою загальною розумовою здібністю, інші думають, що в цьому понятті об'єднані уявлення про різні розумові здібності. Є погляд, який вбачає у інтелекті весь пізнавальний досвід особистості.

Для оцінювання рівня розвитку інтелекту звичайно використовуються тести інтелекту. В теперішній час їх розроблено достатньо, і вони призначені для людей різного віку, від 2-3 до 60-65 років. Тести для дітей називають «дитячими», а призначені для дорослих - «дорослими».

В роботі з дітьми від 2 до 16 років широке застосування знайшов тест Стенфорд-Біне. В ньому є шкали для оцінки загальної обізнаності, рівня розвитку мови, сприйняття, пам'яті, здібностей до логічного мислення. Всі завдання в тесті розподілені за віком. Коефіцієнт інтелекту - кількісний показник його розвитку - визначається шляхом порівняння даних дитини із середніми показниками, які характеризують багатьох дітей її віку. Крім того, за допомогою тесту Стенфорд-Біне можна визначити так званий розумовий вік дитини. Він відповідає тому фізичному віку, якого в даний час досягла дитина за рівнем свого інтелектуального розвитку.

Ще один відомий тест інтелекту - тест Векслера. Він має два різних варіанти, один з яких використовується в роботі з дітьми від 4 до 6 років, а інший - при вивченні дітей у піці від 7 до 16 років. Шкали даного тесту оцінюють володіння словом, вміння виявляти схожість та відмінність між предметами, запам'ятовувати, рахувати та ряд інших здібностей. Результати дослідження, проведеного за окремими шкалами-субтестами, об'єднуються в два показники: ВІГІ - вербальний інтелектуальний показник, що інтегрує результати виконання тих завдань, де використовується мова, і НІП - невербальний інтелектуальний показник, що складається із підсумків виконання завдань, в яких мова практично не вживається. Загальний показник інтелекту за даним тестом - ЗІП - представляє собою суму ВІГІ і НІП. Коефіцієнти інтелекту дуже стійкі протягом життя людини, хоч і не залишаються постійними. Стійкість тестових по показників спостерігається, починаючи приблизно з дворічного віку. Результати інтелектуального тестування дитини в одному віці в певній мірі можуть випереджати результати, одержані в подальшому віці. Проте чим більший інтервал часу проходить між роками, які тестуються, тим менший взаємозв'язок відповідних показників. Наприклад, коефіцієнти кореляції між показниками інтелекту, що відносяться до віку в 2 роки, і показниками, пов'язаними з віком в 10 і 18 років, складають 0, 37 і 0, 31, причому чим менші літа, які ми порівнюємо між собою, тим більше відмінностей в коефіцієнтах кореляції між ними і навпаки. Це свідчить про те, що в перші роки життя інтелектуальний розвиток дитини іде швидше, але потім, починаючи приблизно з віку 7-8 років, поступово уповільнюється. Низькі тестові показники інтелекту не завжди говорять про слабкі здібності людини. Це - один із найбільш важливих моментів, який необхідно враховувати при визначенні результатів тестування та їх інтерпретації. Якщо дитина не виконала тестове завдання, потрібно бути дуже обережним у визначені на цій основі перспектив її інтелектуального розвитку.

Запитання для повторення і самоперевірки

1. Що таке мислення?

2. У чому полягає відмінність мислення від інших психічних процесів?

3. Які ви знаєте операції мислення?

4. Які види мислення Вам відомі?

5. Дайте визначення таким поняттям як абстракція, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація.

6. Поясніть роль наочно-образних компонентів у процесі мислення.

Література

1. Брушлинский А. В. Психология мышления и проблемное обучение. - М.: Знание, 1983.

2. ВыготскийЛ. С. Мышление и речь. - М.: Педагогика, 1982.

3. Мышление: процесс, деятельность, общение / Под ред А. В. Брушлинского. - М.: Наука, 1966.

4. Клике Ф. Пробуждающееся мышление. К., 1985. - С.53-54.

5. Немое Р. С. Психология. М.: Просвещение, 1990. - С. 105- 115.

6. Общая психология. / Под. ред. Петровского А. В. - М.: Просвещение, 1986.

7. Пономарев Я. А. Психология творчества и педагогика.

- М.: Педагогика, 1976.

8. Психологический словарь. / Под. ред. А. В. Петровского

- М.; Просвещение, 1985.

9. Психология творчества / Под ред. Я. А. Пономарева. - М.: Наука, 1990.

10. Роменець В. А. Психологія творчості. - К.; Либідь, 2001. И.Рубинштейн С. Л. О мышлении и о путях его иссле дования. - М.: АН СССР, 1958.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - Том 1. -М., 1989.

 

Глава 2.5 Уява