Перейдемо до викладу психофізіологічних закономірностей відчуття

Адаптація, або пристосування органу до тривалого впливу подразнику виражається в зміні чуттєвості - зниженні або підвищенні її. Розрізняють три різновиди цього явища:

• Повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника. Наприклад, чітке зникнення нюху, пов'язане з будь-яким тривало діючим запахом, в той час як чуттєвість до інших запахів зберігається

• Притуплення відчуття під впливом чинності сильного подразника. Наприклад, світлова адаптація, зв'язана з зниженням чутливості ока при інтенсивному світловому

Зауважимо, що такого роду «художня» інтерпретація цих явищ не є досить науковою, бо не достатньо окреслені всі умови, які викликають ті або інші відчуття. Однак як наочна ілюстрація абсолютних порогів відчуттів вона цілком можлива. Можливі більш точні підрахунки. Електромагнітні хвилі, що здатний відбити зоровий аналізатор людини, знаходяться в діапазоні від 380 до 780 міліардних частинок метра; частота коливань тиску повітря у звуків, що чує людина, знаходиться в діапазоні від 20 до 20 000 Гц.

ПСИХОЛОГІЯ

подразненні, коли з напівтемної кімнати попадаєш в яскраво освітлений простір

Підвищення чуттєвості під впливом чинності слабкого подразника. Наприклад, для зорового аналізатора - це адаптація до темряви, а для слухового аналізатора - адаптація до тиші.

З адаптацією тісно пов'язане і явище контрасті/, що відбивається в зміні чуттєвості під впливом, що передує подразнику (або супроводжує його). Так, дія контрасту загострює відчуття кислого після відчуття солодкого, відчуття холодного після гарячого та ін. Слід відзначити також властивість рецепторів затримувати відчуття, що висловлюється в більш-менш тривалій післядії подразнень. Завдяки цьому відбувається злиття окремих відчуттів в єдине ціле, як, наприклад, при сприйманні мелодії, кінокартини та інш.

Сенсибілізацією називають стійке підвищення чутливості певних органів чуття шляхом їх тренування. Сенсибілізація у її генезисі звично є пов'язаною із взаємодією відчуттів.

Взаємодією відчуттів називається зміна чуттєвості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів. Ця взаємодія аналізаторів виявляється в таких явищах:

• Подразнення одного аналізатора впливає на пороги чуттєвості іншого. Наприклад, чуттєвість зорового аналізатора підвищується при слабких звукових подразниках і знижується при гучних шумах; слухові відчуття посилюються при слабких світлових подразненнях і послаблюються при чинності інтенсивних світлових подразників; під впливом слабких болючих подразнень підвищуються тактильні, нюхові, слухові, зорові відчуття. Нюхові відчуття впливають на пороги зорових і т. ін. Загальна закономірність в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів також інколи називають сенсибілізацією (інше розуміння цього терміну).

РОЗДІЛ 2

• Взаємозв'язок відчуттів виявляється і в синестезії - злитті якостей різноманітних сфер чуттєвості, коли будь-який подразник, діючи на відповідний орган відчуття, викликає не тільки відчуття специфічне для даного органу почуттів, але водночас ще і додаткове відчуття або подання, характерне для іншого органу почуттів. Відомо, що Н. А. Римський-Корсаков, А. Н. Скрябін володіли кольоровим слухом. В мові зустріча ються вирази, що відображають синестезію різноманітних виглядів відчуттів: «яскравий колір», «підвищений смак», «теплий або холодний колорит», «мелодійний голос» тощо. Теоретична природа цього явища не цілком з'ясована.

• Компенсацією називається явище, коли один аналізатор бере на себе функції іншого. В умовах повного випадіння або часткового зниження чутливості до якоїсь модальності подразників зростає чутливість до подразників іншої модаль ності. Так у сліпих людей зростає чутливість слухового аналізатора. Компенсаційний взаємозв'язок відчуттів наочно спостерігається у випадках сенсорної депривації. Сенсорна депривація - тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. В стані сенсорної депривації у людини може зрости нав'язуваність, порушиться концентрація уваги і нормальна течія думок, виникнути депресивний стан і галюцинації. Інформаційний нестаток організм намагається компенсувати за рахунок аналізаторних систем, що зали шилися, шляхом підвищення їхньої чутливості.

Різноманітні види відчуттів характеризуються не тільки особливостями, але і загальними для них характеристиками. До них відносяться:

• модальність (якісна характеристика);

• інтенсивність, або сила (кількісна характеристика);

• тривалість (часова характеристика);

• локалізація (просторова характеристика). Модальність як якісна характеристика відчуття, є го ловною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від

ПСИХОЛОГІЯ

особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше).

У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому. Контактні відчуття (тактильні, болючі, смакові) співвідносяться з тієї частиною тіла, на яку виливає подразник.

Часова і просторова характеристики виступають передумовою для формування спроможності оцінки просторово-часових характеристик предметів і явищ у сприйманні.

Види відчуттів

Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;

• інтероцептивні (органічні), що відображають подраз нення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тка-

РОЗДІЛ 2

нинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);

• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

• терморецепцію - чутливість до температури (темпе ратурні відчуття).

• За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди, як це показано на малюнку.

ПСИХОЛОГІЯ

Запитання для повторення й самоперевірки

1. Що таке відчуття?

2. У чому полягають особливості відчуття як психічного процесу?

3. Що є фізіологічною основою відчуттів?

4. Які компоненти включає аналізатор?

5. Які Ви знаєте характеристики відчуттів?

6. Що таке пороги чутливості?

7. Якими бувають пороги чутливості (які їх різновиди виділяють)?

8. Що таке адаптація та сенсибілізація?

9. Які властивості сприймання Вам відомі?

10. Які ви знаєте види відчуттів?

Література

1. Ананьев Б. Г. Теория ощущений. - М., 1966.

2. Ананьев Б. Г. Психология чувственного познания. - М., 1960.

3. Брунер Д. С. Психология познания. - М., 1997.

4. Грановская P. M. Злементьі практической психологии. Л., 1988

5. Хрестоматия по ощущению и восприятию. М., 1975.

6. Хрестоматия по психологии. М., 1977, С.252

7. Кликс Ф. Пробуждающееся мьішление. К., 1985, С.53-54.

8. Немов Р. С. Психология. М., 1990, С.105-115.

9. Общая психология. /Под. ред. Петровского А. В., М., 1986.

10. Псшолотческий словарь. /Под. ред. Петровского А. В., М., 1985.

1 1.Рубиниітейн С. Л. Основьі общей психологии. М., 2000.

102

РОЗДІЛ 2

Глава 2.2 Сприймання

Поняття про сприймання

Різноманітні відчуття відображають різноманітні (окремі) властивості предметів і явищ. Сприймання будується на чуттєвих даних відчуттів. В ході сприймання відбувається узгодження і об'єднання відчуттів в цілісні образи речей і подій. Але сприймання разом з тим не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, що входять в його склад. В кожне сприймання входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і - у відомому сенсі - також почуття і емоції з його приводу. Відображаючи об'єктивну дійсність, сприймання робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя конкретної особи, що сприймає.

Сприймання - цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подальшому цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції.

Відчуття і сприймання тісно пов'язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об'єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання - усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття - відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та незапредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і сприймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різноманітні.

103

На питання: що раніше? - чи відчуття передує сприйманню так, що сприймання будується на відчуттях, або первинно дане сприймання, і відчуття виділяється в ньому, -єдино правильною відповіддю є: відчуття передує сприймання, і сприймання передує відчуттю. Відчуття, як компонент сенсомоторної реакції, передує сприйманню: генетично воно первинне; воно є там, де немає ще сприймання, тобто усвідомлення чуттєво даного предмету. Разом з тим відчуття виділяється в результаті аналізу даного сприймання. Цей аналіз не заперечує реального буття абстракції і не є штучною операцією дослідника в лабораторних умовах, а реальна пізнавальна діяльність людини, що в сприйманні предмету або явища виділяє його якості. Але виділення якості - це вже свідома аналітична діяльність, що припускає абстракцію, віднесення, класифікації. Відчуття, таким чином, - це і дуже елементарна, і дуже висока «теоретична» діяльність, що може включати і відносно високі ступінь абстракції і узагальнення. В цьому його аспекті воно виділяється на основі сприймання і припускає мислення.

Як в одному, так і в іншому випадку відчуття - це не тільки чуттєвий образ або, точніше, компонент його, але також діяльність, або компонент її. Будучи спочатку компонентом сенсомоторної реакції, відчуття стає після цього утриманням свідомої пізнавальної діяльності, направленої на відповідну якість предмету або явища.

Оскільки зміст сприймання може залежати від різноманітних факторів, як суб'єктивних, так і об'єктивних, то виникає питання про адекватність сприймання.

Основою становлення сприймання як вищої психічної функції і сприймання як поточного процесу служить активний рух, причому йдеться не тільки про наявність моторної компоненти для нормального функціонування аналізаторних систем, а і можливості активного пересування усього організму в цілому. Іншою істотною умовою формування адекватного

образу є зворотний зв'язок. Якщо його немає, то навіть за наявності активного руху органу, що сприймає, взаємозв'язок між сигналами рухового і інших аналізаторів не встановлюється. Для правильного сприймання, окрім активності і використання зворотного зв'язку, обов'язковим є також виконання наступних умов: підтримання певного мінімуму інформації, що надходить в мозок із зовнішнього та внутрішнього середовища (значення цієї умови переконливо демонструється в дослідженнях, зв'язаних з сенсорною і перцептивною депри-вациєю), і збереження звичної структуризацп цієї інформації (наприклад, попадання в новий ландшафт призводить до порушень не тільки сприймання, але може порушити протікання і інших психічних функцій). За межами звичного середовища існування неадекватність буде зберігатися до того часу, доки сприймання не налаштується до нових умов за допомогою зворотного зв'язку.

 

 

Картина світу метелика, змії, людини різні, хоча кожна з них цілком адекватна. Зрозуміло, що абсолютна адекватність, взагалі говорячи, недосяжна. Критерієм істинності чуттєвого відображення, як і всякого іншого відображення, служить ступінь успішності або неуспішності практичної діяльності та

ПСИХОЛОГІЯ

поведінки, що визначає адаптивність до умов середовища кожного окремого організму і виживання виду взагалі.

Життєва практика змушує людину перейти від ненавмисного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється в специфічну «теоретичну діяльність». Теоретична діяльність спостереження включає аналіз і синтез, осмислення і тлумачення сприйнятого. Таким чином, зв'язане первинно в якості компоненту або умови з будь-якою практичною діяльністю, сприймання, нарешті, з форми спостереження переходить в більш-менш складну діяльність мислення, в системі якої воно набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямку, сприймання дійсності переходить в зв'язане з художньою діяльністю створення образів та естетичне споглядання світу.

Властивості сприймання

До основних властивостей сприймання відносять константність, предметність, цілісність, узагальненість, апперцепцію.

Чуттєві дані, що виникають в процесі сприймання і наочний образ, що формується при цьому, в той же час набувають предметного значення, тобто відносяться до певного предмету.

Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло. Найбільш яскраво дана властивість виявляється в феномені виділення фігури і тла. При цьому вся дійсність, що спостерігається людиною, поділяється на дві нерівні за значущістю частини: одна - предмет - сприймається як конкретне, чітко окреслене, розташоване на передньому плані замкнуте ціле, а друга - тіло - як більш аморфне, невизначене, розташоване позаду предмету і необмежене поле. Досить ефективно цю особливість сприймання використав в своїх

роботах митець С. Далі, створюючи картини з подвійним зображенням, коли чергування сприймання фігури і тіла призводить до кардинальних змін змісту картини.

Предметність пов'язана не тільки з виділенням предмету з тла як таким, але і з функціональною специфікою сприйнятого, адже кожний предмет має не тільки певні обриси форми, але й специфічне призначення у світі людини.

Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. При аналізі цілісності сприймання можна виділити два взаїмопов'язаних аспекти:

1) об'єднання різних елементів в ціле;

ПСИХОЛОГІЯ

2) незалежність освіченої цілісності (в певних межах) від якості елементів.

Декілька правил групування частин в ціле були вперше сформульовані М. Вертгеймером:

• правило подібності: чим більше частини картини схожі одна на одну по будь-якій зорово сприйманій якості, з тим більшою ймовірністю вони будуть сприйматися як розта шовані разом. В якості властивостей, що групують може виступати схожість по розміру, формі, по розташуванню частин та інш. В єдину цілісну структуру об'єднуються також елементи з так званою гарною формою, тобто ті, що володіють симетрією або періодичністю;

• правила загальної долі: безліч елементів, що рухаються з однаковою швидкістю і по одній траєкторії, сприймаються цілісно - як єдиний об'єкт, що рухається. Це правило можна застосувати і тоді, коли об'єкти нерухомі, але рухається спостерігач;

• правило близькості: в будь-якому полі, що містить де кілька об'єктів, ті з них, що розміщені найбільш близько один бі ля одного, візуально можуть сприйматися цілісно, як один об'єкт.

Незалежність цілого від якості елементів, що його складають, виявляється в домінуванні цілісної структури над елементами, що її складають. Виділяють наступні форми такого домінування:

• при заміні окремих елементів, але збереженні спів відношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Як відомо, можна зобразити профіль і штрихами, і пунктиром, і за допомогою інших елементів, зберігаючи портретну схожість;

• збереження сприймання структури як цілого при випаданні окремих її частин. Так, для цілісного сприймання людської особи достатньо лише декількох елементів її контуру.

Це свідчить про те, що деякі з частин можуть мати пануюче значения при сприйманні інших. І від них переважним чином залежить розпізнавання цілісної структури.

РОЗДІЛ 2

Значення структури цілого для сприймання складових його частин проявляється дуже яскраво і наочно в деяких оптико-геометричних ілюзіях.

Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривлення, які не виводять об'єкт за межі класу. Значення узагальненості розпізнавання виявляється, наприклад, в спроможності людини вільно читати текст незалежно від шрифту або почерку, яким він написаний.

ПСИХОЛОГІЯ

Слід відзначити, що узагальненість сприймання дозволяє не тільки класифікувати і розпізнавати предмети та явища, але і завбачувати деякі властивості, безпосередньо ті, які не сприймаються. З огляду на те, що об'єкт за окремими своїми якостями віднесений до даного класу, з певною ймовірністю можна очікувати, що він володіє і іншими властивостями, харак-терними для цього класу.

З різноманітного потоку і потоку, що змінює рухи рецепторних апаратів і відповідних відчуттів, суб'єкт виділяє відносно постійну, інваріантну структуру об'єкту, що сприймається. Багатократне сприймання одних і тих самих об'єктів при різних умовах забезпечує інваріантність перцептивного образу відносно цих змінних умов, а також рухів самого рецепторного апарату, отже породжує константність цього образу. Константність - це відносна незалежність образу від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.

Якби ми не мали цієї властивості, то у кожному випадку, коли ми рухались, при кожній зміні відстані до предмету, коли ми хоча б трохи повертали голову або змінювалось освітлення, - практично безперервно мінялися б і всі основні ознаки, за допомогою яких ми дізнаємося про предмет. Людина перестала б сприймати світ постійних явищ, і сприймання не могло б служити засобом пізнання об'єктивної дійсності».

Між всіма перерахованими характеристиками сприймання є деяка функціональна схожість. І константність, і предметність, і цілісність, і узагальненість додають образу важливу рису - незалежність в деяких межах від умов сприймання і викривлення. В цьому сенсі константність - це незалежність від фізичних умов сприймання, предметність -від того тла, на якому об'єкт відображається, цілісність -незалежність цілого від викривлення і заміни компонентів, і,

нарешті, узагальненість - це незалежність сприймання від таких викривлень та змін, що не виводять об'єкт за межі класу.

Іншими словами, узагальненість - це внутрішньокласова константність, цілісність - структурна, а предметність -семантична константність.

Особливою властивістю, пов'язаною із суб'єктивною стороною сприймання, виступає апперцепція, яка внутрішньо обумовлює процес сприймання і є джерелом неповної відповідності образів сприймання їхнім об'єктам. Сприймання залежить не тільки від подразнення, але і від самого суб'єкта, який сприймає, в тому сенсі, що в сприйманні завжди в тій або іншій мірі відбиваються особливості особистості, яка сприймає. Згідно філософському тлумаченню цієї властивості І.Кантом, формами трансцендентальної апперцепції виступають простір і час: ми не в змозі сприйняти речі такими, які вони є насправді, бо тільки у просторі і часі ми здатні їх уявляти. Сучасне емпіричне тлумачення апперцепції зводить цю властивість до впливу на процес сприймання минулого досвіду людини, а також її актуальних потреб та настановлень. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи носить назву апперцепції.

Ця залежність виявляється в наступному:

• при сприйманні будь-якого предмету або явища активізуються і сліди минулого сприймання. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми;

• зміст сприймання визначається і поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності;

• зміна змісту сприймання під впливом настанови суб'єкта;

• різноманітні емоційні стани, в яких знаходиться суб'єкт в момент сприймання, можуть впливати на його зміст.

Розрізняють сталу апперцепцію - залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та ін.) і тимчасову апперцепцію, в якій відображаються ситуативні психічні стани (емоції, настанови, що виникають, і т. ін.).

Всі розглянуті властивості сприймання не є природженими і розвиваються протягом всього життя людини.

Види сприймань

Види сприймань можуть бути визначені згідно з різними засадами. Наведемо головні з них.

В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання:

РОЗДІЛ 2

В залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:

• сприймання простору;

• сприймання часу;

• сприймання руху.

Визначення понять простору і часу - завдання не з тривіальних. Блаженний Августин говорив: «Якщо ти питаєш мене, що таке час, то я відповім: не знаю, якщо же не питаєш, то я знаю, що це таке», маючи на увазі філософське питання про природу часу і конкретне явище часу. Передусім треба відзначити, що у фізичній сучасній літературі використовується категорія «простір-час», а не «простір і час». Вимірність простору-часу залишається в нинішній момент відкритим питанням. Існують надто вагомі підстави затверджувати, що простір-час є 11-вимірним, причому 7 додаткових вимірів стиснуті в семивимірну сферу, характеристичний розмір якої має порядок К)" ³³ см. Той методологічний постулат, що простір і час є формами існування матерії, давно скасований фізиками, хоча «філософська література», на жаль, досі буяє такого роду твердженнями.

На рівні мислення людина може збагнути те, що не дано їй в сприйманні. Однак практичні проблеми, пов'язані з орієнтацією людини в просторі-часі, ставлять перед психологією задачу вивчення сприймання людиною простору-часу.

Сприймання простору включає сприймання:

• відстаней, на які предмети розміщені від нас і один від одного;

• напрямків, в яких вони знаходяться;

• розмірів предметів;

• форм предметів.

Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори. На думку І. М. Сеченова, просторове бачення здійснюється по-перше, за допомогою пропріорецепторів очних м'язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або

ПСИХОЛОГІЯ

ногами. Сприймання просторового розташування речей, цілком очевидно, відбувалось в процесі реального рухового оволодіння простором - спочатку шляхом хапальних рухів, після цього шляхом пересування.

Найбільш близьким до побутового розуміння простору є евклідовий простір. Однак, математичні пропорції і зорове сприймання пропорцій не відповідають одне одному (навіть не зважаючи на зорові ілюзії, наведені в пункті «Цілісність сприймання»). Геометрія сприйманого людиною простору багатомірна: окрім традиційних трьох вимірів, сюди потрібно віднести колір, відчуття маси (зв'язана з матеріалом), фактуру (якість обробки поверхні), утримання предмету.

Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори.

Значну роль в сприйманні простору і часу відіграють другосигнальні зв'язки, мотиви, якими людина керується, виконуючи ту або іншу діяльність, тип темпераменту, емоційність стану людини (негативно пофарбовані тимчасові інтервали суб'єктивно тягнуться довше, позитивно пофарбовані - швидше, а в згадках, як правило, - навпаки). В своїй практиці людина використовує різноманітні тимчасові поняття - 1 сек, 1 хвилина, 1 година, а швидкість і послідовність узагальнені в понятті - такт.

РОЗДІЛ 2

Запитання для повторення і самоперевірки

1. Що таке сприймання?

2. У чому полягає відмінність сприймання від відчуття?

3. У чому полягає єдність відчуття та сприймання?

4. Які види сприймання Вам відомі?

5. Що таке константність?

6. Поясніть термін «апперцепція».

7. Що таке предметність?

8. Які властивості сприймання Вам відомі?

9. Які ви знаєте ілюзії сприймання?