Приклад

Із 100 дерев 25 дерев – без зовнішніх ознак пошкодження, 20 ослаблених, 31 сильно ослаблених, 10 всихаючих, 5 свіжого і 9 старого сухостою:

Ic = (1 × 25) + (2 × 20) + (3 × 31) + (4 × 10) + (5 × 5) + (6 × 9) / 100 = 2, 86

Отже, санітарний стан деревостану сильно ослаблений, ступінь пошкодження середній; зона пошкодження – ІІ.

У районі промислових підприємств виділяють три зони пошкодження зелених насаджень:

І – зона всихаючих насаджень; у лісовій зоні радіус до 7 км від джерела забруднення; у степовій – до 2 км.

ІІ – зона сильноослаблених насаджень; у лісовій – до 10 км; у степовій – 5 км.

ІІІ – зона ослаблених насаджень; лісова зона – до 15 км; степова – до 7 км.

Підбір асортименту рослин для озеленення санітарно-захисних зон. Підбір рослин для створення зелених насаджень на території санітарно-захисних смуг здійснюють з урахуванням природно-географічного районування породи, екологічних умов території, газостійкості і призначення насаджень.

На ріст і розвиток рослин найпомітніше впливають гази. Під впливом кислих газів у рослинах зміщується катіонно-аніонна рівновага, що призводить до порушення структури клітин і тканин, відбуваються зміни у фізіологічних процесах. Стійкість видів до токсикантів полягає в здатності тканин і клітин нейтралізувати аніони кислот, що надходять до них, за допомогою вільних неорганічних катіонів: калію, магнію, натрію та особливо кальцію. До таких видів належать рослини, які протягом тривалої еволюції пристосувалися до життя на ґрунтах, багатих катіонами, наприклад лужних, слабозасолених, карбонатних, які поширені в посушливих рівнинних і передгірних районах, а також рослини з широкою амплітудою пристосованості до ґрунтових умов, наприклад акація біла, тамарикс, лох, тополя.

Показником стійкості рослин до токсикантів може слугувати ступінь зниження інтенсивності та тривалості їх росту, врожайності, а також зовнішніх ознак пошкодження асиміляційних органів. Для характеристики стійкості рослин використовують оцінку пошкоджуваності їх листя за шкалою Ю.А. Атаманюка та Л.А. Костюченко, поділяючи рослини за цим показником на три групи:

– с тійкі: види, що порівняно легко переносять загазованість протягом вегетаційного періоду не мають помітних для ока пошкоджень і повністю зберігають декоративність;

– середньостійкі: рослини, більш чутливі, ніж попередня група, до впливу шкідливих газів, але мають підвищену життєвість, швидко відновлюють пошкоджені органи;

– нестійкі: інтенсивне пошкодження рослин спостерігається впродовж усього періоду вегетації.

Виходячи з цієї класифікації, для озеленення санітарно-захисних смуг рекомендують використовувати рослини, які належать до першої групи – стійкі. Асортимент середньостійких порід використовують для озеленення промислових міст, де концентрація атмосферних забруднень значно нижча, ніж на території санітарно-захисних смуг. Найстійкіші породи дерев і чагарників висаджують у рядах узлісь, а менш стійкі – всередині масиву.

У санітарно-захисних смугах створюють змішані посадки, які визначаються найвищою біологічною стійкістю і декоративністю. Рекомендують використовувати в насадженні одну–дві стійкі деревні породи; дві–три чагарникові породи з урахуванням їх позитивної взаємодії. Наголосимо, що не менш 50 % загальної кількості висаджених дерев має становити головна порода, яка характеризується найбільшою життєвістю. Решта деревних порід має сприяти кращому росту головної. Для збереження ґрунтової вологи та загальної площі насаджень всередині масивів висаджують невеликими групами або поодиноко чагарники.

Технологія створення насаджень. Особливим у створенні системи захисних зелених насаджень у межах санітарно-захисних зон є специфіка підготовки ґрунту. Спосіб підготовки ґрунту на територіях промислових зон полягає у визначенні ступеня їх забрудненості і наявності основних поживних речовин, тобто ґрунт вимагає попереднього обстеження. За результатами обстежень складають план ґрунтополіпшувальних заходів.

На ділянках, особливо сильно забруднених або таких, що зовсім не мають ґрунтового покриву, наприклад у зоні постійної сильної загазованості, ґрунт змінюють на 100 %, або насипають шар нового ґрунту. За меншого ступеня забрудненості субстрат замінюють частково шляхом підсипання торфу, перегною, внесення мінеральних і органічних добрив, вапнування.

Для посадки рекомендують дерева у віці 5–9 років, чагарники – 3–5- річні. Використовують, як правило, швидкорослі породи, які відзначаються найшвидшими проявами їх захисних властивостей і змикання крон, що має важливе значення для зменшення затрат на догляд за посадками.

Оскільки поблизу промислових підприємств рослини зростають у край несприятливих умовах, для них особливо ретельно готують ґрунт і суворо дотримуються агротехніки посадки і догляду.

Посадкові ями рекомендують дещо більших розмірів, ніж звичайно:

– для дерев – 1 × 1 × 1 м;

– для чагарників – від 0, 6 × 0, 6 × 0, 6 до 0, 8 × 0, 8 × 0, 8 м;

– траншеї для однорядної огорожі – 0, 8 × 0, 6 м, для дворядної – 1, 0 × 0, 6 м.

У посадкову яму засипають родючий ґрунт до 1/2 глибини і на нього встановлюють рослину із розпрямленим коренем; підгинання рослин не допускається.