Тема 10. Діалектика і методи наукового пізнання.

Діалектика і методи наукового пізнання.

Теорія пізнання, логіка і діалектика. Діалектичний метод як єдність теоретичного і практичного, пізнавального і перетворювального. Діалектика і методи наукового пізнання. Проблема застосування діалектики в науковій діяльності і практиці: передумови, умови, форми і межі.

Людина як суб’єкт і об’єкт діалектики. Гуманістичний потенціал діалектики. Діалектика і творчість. Діалектика і культура. Реформа філософіі – рух до діалектики.

Тема 11.

Альтернативи діалектики: історія та сучасність.

Діалектика та її альтернативи: еклектика, софістика, метафізика, релятивізм, доґматизм. Діалектика і формальна логіка. Розсудок, розум, діалектика. Діалектика і культура. Діалектика як діалог. Діалектика і творчість.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Категории диалектики, их развитие и функции. – К., 1980. – 130 с.
2. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002. – С. 158-162, 272-274, 497, 498.
3. Діалектика без апології. – К., 1998
4. Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории. Изд. доп. – М., 1984. – С. 188-206, 304-319.
5. Ахлибинский Б.В., Храпенко Н.И. Теория качества в науке и практике: Методологический анализ. – Л., 1989. – 200 с.
6. Босенко В.А. Диалектика как теория развития. – К., 1966. – С. 133-151.
7. Босенко В.А. Общая теория развития. – К., 2001. – С. 160-182.
8. Булатов М.А. Деятельность и структура философского знания. – К., 1976. – С. 79-88.
9. Bertell Ollman «Dance of the Dialectic: Steps in Marx’s Method»
10. Абрамов М. А. Догмы и поиск (сто лет дискуссий о диалектике в английской философии).- М., 1994.-210 с.
11. Адорно Т. В. Негативная диалектика. Пер. с нем. — М.: Научный мир, 2003.-372 с.
12. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991. — 383 с.
13. Берти Э. Древнегреческая диалектика как выражение свободы мысли слова // Историко-философский ежегодник 1990. — М., 1991. — С. 321—344.
14. Богомолов А. С. Диалектический логос. Становление античной диалектики. — М., 1982. — 263 с.
15. Бурова И. Н. Парадоксы теории множеств и диалектика. М., 1976.- 176 с.
16. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: В 3-х т. – М., 1972. – Т. 3. – С. 288-310.
17. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М., 1974. – Т. 1. – Наука логики. – С. 421-424.
18. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М., 1975. – Т. 2. – Философия природы. – С. 33-43.
19. Гулыга А., Ильенков Э. Конкретное // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1964. – Т. 3. – С. 44-45.
20. Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории. 2-е изд., доп. – М., 1984. – С. 216-317.
21. Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991. – С. 18-202, 275-368.
22. История античной диалектики. М., 1972.
23. История диалектики ХУІ-ХУІІІ вв. М., 1974.
24. Категории диалектики, их развитие и функции. – К., 1980. – 120 с.
25. Категория количества в науке. – К., 1994. – 230 с.
26. Конечное и бесконечное. – К., 1982. – 247 с.
27. Кумпф Ф., Оруджев З. Диалектическая логика: Основные принципы и проблемы. – М., 1979. – С. 99-149.
28. Кушаков Ю.В. Применение диалектики как проблема (К критике гегелевской методологии) // Материалистическая диалектика – методологическая основа развития науки. – К., 1983. – С. 29-58.
29. Лежебоков П.А. Диалектическое противоречие как закон познания. – М., 1981. – 175 с.
30. Лосев А. Мера // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1964. – Т.3. – С. 389-394.
31. Материалистическая диалектика: В 5-ти т. – М., 1981. – Т.1. – Объективная диалектика. – С. 266-296.
32. Н. С. Имянитов / Количество, качество и противоположности: вчера, сегодня, завтра // Философия и общество. — 2009. — № 1. — С. 44-64.
33. Н. С. Имянитов / Повторения при развитии // Философия и общество. — 2009. — № 3. — С. 78-101.
34. Огурцов А. Рефлексия // Философская энциклопедия: В. 5-и т. – М., 1967. – Т. 4. – С. 499-502.
35. Прерывное и непрерывное. – К., 1983. – 311 с.
36. Рузавин Г.И. Диалектика и современное научное мышление // Философские науки. – 1991. - №6.
37. Сковорода Г.С. Пізнай в собі людину. – Львів, 1995. – С.349-352.
38. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.
39. Яновская С. Количество // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1962. – Т.2. – С. 552-562.
40. Современные зарубежные концепции диалектики. – М., 1987. – С.11-81.
41. Філософія. Курс лекцій. – К., 1993. – С. 22, 24-27.

4. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ГНОСЕОЛОГІЯ, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ І ПРАКСЕОЛОГІЯ»

Тема 1

Предмет та основна проблематика теорії пізнання

Гносеологія як філософська дисципліна. Діяльність та пізнання як основні форми відношення людини до світу. Співвідношення понять знання та пізнання. Інформація та знання. Проблема походження знання.

Дискусія “онтологізму” та “гносеологізму”: обмеженність цих позицій. Взаємозв’язок онтології та гносеології: взаємне обґрунтування та взаємна проблематизація. Онтологічні передумови гносеології: існування об’єкта, суб’єкта пізнання та пізнавального відношення.

Гносеологія та епістемологія. Специфіка епістемологічного пізнання. Відмінність теорії пізнання та логіки і методології науки.

Поняття су’єкта, об’єкта пізнання та суб’єкт-об’єктних пізнавальних відносин. Гносеологічний та онтологічний аспекти протиставлення су’єкта та об’єкта пізнання. Декартова модель пізнання як суб’ект-об’єктного відношення: фіксація їх розриву. (Об’єкт має зовнішній щодо суб’єкту характер, акт пізнання не впливає на об’єкт). Класичний ідеал пізнання: суб’єкт як знаряддя та містилище для об’єктивного знання. Ідеал об’єктивного знання як основа для панування над об’єктом та його використання. Розрізнення суб’єкта як емпіричного індивіда та як частини розумного цілого для обгрунтування надіндивідуального характеру знання. Поняття трансцендентального суб’єкту. Наївний реалізм (суб’єкт відрізяється і незалежний від об’єкта). Феноменологізм (суб’єкт, що пізнає схоплює не лише об’єкт, але й власні уявлення).

Онтологічне подолання гносеологічної протилежності суб’єкта та об’єкта. Тотожність мислення та буття як умова можливості пізнання. Пізнання ак справжня приналежність істиному буттю (Платон, релігійно-містичні вчення). Пізнання як розкриття власної сутності (Гегель). Ідея діалектичної єдності суб’єкта та об’єкта (Гегель, марксизм).

Критика суб’єкт-об’єктного відношення в філософії діалогу. Феміністична критика науки як суб’єкт-об’єктного відношення та деконструкція її функції знарядя домінування та підкорення. Фундаментальне пізнавальне відношення суб’ект-об’єкт та проблема інтерсуб’єктивності.

Поняття суб’єкту пізнання та свідомості: подібність та відмінність. Гносеологічний суб’єкт як індивідувльна та надіндивідуальна свідомість. Характеристика свідомості: темпоральність, інтенціональність, ідеальний характер. Свідомість та самосвідомість. Проблема самосвідомості в европейській філософії. Свідомість як “світло”. Ідея “гносеологічної робінзонади” як ствердження автономії індивідуального суб’єкта, наділенного Богом здатністю до достовірного пізнання істини. Авторитети та традиції як носії помилок. Трансцендентальний суб’ект та індивідуальна свідомість. Поппероовська критика розуміння знання як індивідуального психічного стану. Основна ідея Поппера “епістемологія без суб’екта пізнання”.

Основна проблематика гносеології та епістемології. Проблема походження та обгрунтування знань. Проблема пізнаваності світу та меж знання. Проблема істинності знання та його обґрунтування.

Основні гносеологічні програми та стратегії. Наївний реалізм (Берклі), тотожність мислення та буття (Парменід, Гегель), феноменологізм. Гносеологічний оптимізм та гносеологічний песимізм. Агностицизм. Скептицизм. Догматизм. Релятивізм. Основні аргументи скептицизму. Співвідношення понять агностицизму, скептицизму, релятивізму. Чи є скептицизм ірраціональним. Знання як виправдане вірування

Гносеологія та тип культури: Схід та Захід.

 

 

Тема 2

Природа знання, його джерела та межі

Що означає знати. Свідомість та пізнання. Пізнання як вихід за межі безпосередньої свідомості. Пізнання як вища форма свідомості. Знання як результат та мета пізнання. Загальна значущість як ознака знання. Безумовність знання: проблема епістемологічного фундаменталізму.

Знання як ментальний стан. Знання як система суджень.

Знання та досвід. Поняття досвіду. Структура досвіду, його види, відношення понять досвіду та знання. Структура досвіду та структура процессу пізнання.

Знання та гадка. Психофізична проблема.

Системний характер знання, його структура. Типи, види, рівні та форми знання. Теоретичне, духовно-практичне та практичне знання. Різноманітність видів знання. Ігрове, особисте,трансцендентне та інш. види знання.

Чуттеве та раціональне знання. Поняття раціональності. Історичні види раціональності. Розсудок та розум як пізнавальні здібності. Знання апріорне та апостеріорне. Дискусія щодо вродженних ідей (Декарт). Едність чуттевого та раціонального в філогенезе та онтогенезе пізнання. Едність чуттевого та раціонального в чуттевому досвіді. Чуттевий досвід як результат передбачень та інтерпретацій. Початком пізнання не може бути “чисте споглядання”, бо чуттевий досвід проникнутий інтерпретаціями. Ієрархія інтерпретацій. Активність суб’єкта чуттевого досвіду. Відкритість чуттевого досвіда для перегляду та переінтерпретації. Апріорні компоненти чутевого досвіду (еволюційна епістемологія: Лоренц, Поппер).

Інтуіція як джерело знання та вид пізнавальної діяльності. Інтуіція як подолання протилежності суб’єкта та об’екта (містика, філософія життя). Інтуіція як результат високої компетентності дослідника. Види інтуіції.: інтелектуальна, містична, чуттева, наукова. Проблема інтерсуб’єктивної перевірки та трансляції інтуітивного знання.

 

Тема 3

Гносеологічні проблеми в добу античності та середньовіччя.

Метафізична теорія пізнання

Специфіка постановки гносеологічних проблем в добу античності. Проблема співвідношення загального та одиничного та гносеологічна проблематика. Об’єктивістський характер теорії знання. Епістема і докса. Апорії Зенона та їх значення для окреслення проблематики теорії пізнання. Сенсуалізм Протагора, Демокріта, Епікура, Лукреція Карра. Раціоналізм Сократа, Платона, Аристотеля. Раціональне та ірраціональне в пізнанні: теорія анамнезу. Аристотелівська теорія досвіду. Теоретико-пізнавальні особливості античної софістики та скептицизму. Релятивізм та діалектика.

Метафізична цінність знання в середньовічній культурі. Проблема співвідношення знання та віри в середньовічній філософії. Концепція чистої віри (Тертулліан), двоїстої істини (Авввероес, Т. Аквінський), гармонії віри та розуму (Климент Олександрійський, Августин). Середньовічна діалектика та містика (Абеляр та Бернард Клервосський). Гносеологія кафетатична та апофетична (Максим Сповідник, ісіхазм).

Теорія загального: лінія Платона та Аристотеля (номіналізм, реалізм). Номіналізм та розвиток протонаукового пізнання.

Проблема співвідношення знання та віри в сучасній гносеології. Енцикліка папи Іоана Павла П “Знаня та віра”. Знання, віра, сумнів.

 

ТЕМА 4

Проблеми пізнання в добу Нового Часу. Раціоналізм

(теоретико-пізнавальний психологізм)

Передумови формування гносеології Нового часу в добу Відродження та Реформації. Гносеологический оптимизм та автономність розуму. Історичні засади “наукового світогляду” та передумови виникнення філософського суб’єктивізму.

Теорія «вченого незнання» Н. Кузанського: чотири ступени пізнання: чуттеве сприйняття, розсудок, розум, інтуїція. Математичний раціоналізм та містика, діалектика в философии Кузанского. Телезіо про досвід та відчуття як джерело пізнання природи. Сумнів як передумова пізнання в гносеології Дж.Бруно. Скептицизм Монтеня. “Філософувати-означає сумніватися”

Розвиток емпіричного методології та математизація знання в діяльності природодослідників (Галілей, Копернік, Мікельанджело)

Психологізм у теорії пізнання. Співвідношення понять суб’єктивізму, натуралізму, психологізму на тлі співвідношення метафізики та теорії пізнання Нового часу. Поняття методу пізнання. Змішання обґрунтування та походження знання. Ідея достовірного першоелементу знання. Епістемологічний фундаменталізм психологізму. Психологізм та принцип онто-гносеологічної відповідності.

Проблеми, з якими стиається раціоналізм при поясненні пізнання: необхідність пояснення передуставленої гармонії, неспроможність пояснити роль досвіда у пізнані, недостатність істин разума для побудови науки, непояснена роль «неясних, нечітких» ідей в розвитку науки.

Радикальний раціоналізм Р.Декарта. Картезіанський дуалізм і джерело достовірності знань. Дедукція як метод пізнання та обґрунтування. Дискусія про спосіб існування вродженних ідей. Суперечності психологістського раціоналізму.

Монадологія та теорія пізнання Ляйбніца. “У розумі не має нічого, чого не було б у відчуттях, окрім самого розуму”.

Панлогізм та субстанціоналізм Спінози. «Немає вроджених ідей, є лише вродженні здібності» Чотири способи набуття знань. Вчення про інтуїцію. Проблема істини. “Істина є мірилом самої себе і брехні”

Кардіоцентризм Паскаля. Поняття серця в пізнанні. Поняття людини як мислячої очеретини.

 

Тема 5

Проблеми пізнання в добу Нового Часу. Емпіризм

Ф. Бекон як теоретик та фундатор наукового типу мислення. Ф. Бекон про основні причини помилок у пізнанні: вчення про ідоли. “Новий Органон” як нова логіка пізнання дійсності. Сенсуалізм та емпіризм в теорії пізнання Бекона. Вчення про емпіричний метод. Місце індукції в пізнанні.. “Істина – дочка часу, а не авторитету”.

Сенсуалізм Лока та заперечення вроджених ідей. Табула раса. Три джерела пізнання. Локове поняття досвіду (зовнішній та внутрішній). Індукція як метод пізнання та обґрунтування. Поняття ідеї в емпіризмі (прості та складні).

Гобс про місце сенсуалізму та раціоналізму в пізнанні. Сенсуалізм та акциденції. Мовний характер пізнання. Від відчуттів до пізнання завдяки міткам, знакам, іменам, силогізмам. “Істина –дочка розуму”.

Номіналізм Берклі: спосіб існування ідей. Дискусія щодо соліпсизму.

Г’ юм про два вида понять: чуттеві та рефлексійні. Досвідне походження знань. Основні принципи організації чуттевих вражень розумом. Засвоєння ідей через інтуіцію та демонстрацію. Г’м про причиність явищ. Post hoc, ergo propter hoc. Скептицизм Г’юма щодо поняття причини та природної закономірності.

Проблеми, з якими стикаеться психологістський емпіризм: суб’єктивність перцептивного досвіду, проблема первиних та вториних якостей, пошуки “чистого” перцептивного досвіду вільного від інтерпретацій, проблема “інших свідомостей”, труднощі при поясненні наукових законів, принципів математики.

 

Тема 6

Теоретико-пізнавальний трансценденталізм (Кант, Гегель)

Прагнення Канта створити наукову теорію пізнання. “Коперніканський переворот”, здійснений Кантом в теорії пізнання. Трансценденталізм: розрізнення походження знань та їх обґрунтування. Кантівська критика розуму як обґрунтування розуму, як подолання протилежності між раціоналізмом та емпіризмом. Апріорне знання. Необхідність та всезагальність як критерії апріорності. Поняття синтетичних суджень апріорі. Простір та час - апріорні форми споглядання, умова існування математики. Інтерсуб’єктивний досвід як умова існування чистого природознавства (природа як об’єкт можливого досвіду). Відмінність суджень сприйняття та суджень досвіду. Апріорні категорії розсудку. Зв’язок розсудку та чуттевості в пізнанні. Активна роль розсудку, його вплив на організцію чутевого досвіду. Феномен та ноумен. Річ в собі та річ для нас. Розсудок та розум. Антиномії Канта та межа пізнання. Агностицизм Канта

Незмінність апріорних форм чуттевості та розсудку у Канта та подолання цього припущення в неокантіанстві. Історично визначені культурні форми як апріорі пізнання.

Гегелевське подолання антиномізму Канта. Едність діалектики, логіки та теорії пізнання як основний принцип філософії Гегеля. Поняття досвіду у Гегеля і спекулятивний принцип онто-гносеологічної відповідності. Циклічна епістемологія Гегеля.

Сенсуалізм, та натуралізм Л.Фойербаха. Відчуття як критерій істини. “Я мислю завдяки відчуттям”, пізнаю “лише те, що існує поза моєї голови”.

 

Тема 7

Проблеми пізнання в модерній філософії

Криза раціоцентризму. Наука як теоретичний чинник кризи філософії у Х1Х-поч. ХХ століття. Спроби вирішити гносеологічні проблеми методами конкретних наук: досягнення та невдачі.

Еволюционізм, біологізм Ніцше та Шпенглера, Фройда, марксизм, інтуітивізм, прагматизм – способи подолання розбіжності між емпіричною реконструкцією походження знань і їх обґрунтуванням.

Критика есенціалізму раціоналізму Гайдеггером, Гуссерлем та Сартром.

Усунення суб’єкту пізнання з теорії пізнання. Засади логічного позитивізму.

 

Тема 8

Проблеми пізнання в постмодерній філософії

«Стан постмодерну» (Ліотар) та основні засади постмодерної епістемології. Деконструкція логоцентризму класичної гносеології. Критика есенціалізму. Плюралізм та еклектизм як основні принципи постмодерного аналізу знання. Відмова від метанаративів. Постмодерна раціональність: основні риси.

Поняття дискурсу. Дискурс та владні політики. Знання та влада. М.Фуко: від «археології знання» до «волі до істини».

Феміністична критика епістемології. Засади нової феміністичної епістемології.

 

Тема 9

Проблема істини в теорії пізнання

Істина як онтологічна категорія. Істина як істине буття. Екзістенційна істина. Етичний вимір істини. Істина і правда.

Гносеологічний вимір істини. Істина як цінність та норматив пізнання. Ціннісна природа істини.

Основні концепції істини та проблема критеріїв наближення людини до істини. Кореспондентська теорія істини. Проблема критерію істини: поняття відповідності та відображення. Істина: відображення чи конструювання? Позиція радикального конструктивізму: за та проти. Когерентна теорія істини. Проблема експериментального підтвердження логічної узгодженості тверджень. Несуперечливість як критерій істини та значення протиріч в пізнанні. Попперовське розуміння правдоподібності: сильні та слабкі сторони. Основна ідея “семантичного” взначення істини за Тарським. Прагматистська теорія істини. Чи завжди істина корисна? Чи можуть бути порисні помилки? Проблема критерію корисності (врахування безпосередніх та віддалених наслідків наших дій)

Поділ істини по змісту (об’єктивна істина), по об’єму (абсолютна та відносна істина). Гегель щодо процесуальності істини. Системність та повнота істини. Діалектика істини та помилки. Марксизм про діалектику абсолютної та відносної істини. Практика як критерій істини: за та проти. Види практик як критерію істини: матеріально-виробнича, соціальна, практика наукового пізнання (спостереження та експеримент. Невизначенність практики як критерія істини. Проблема прогресу в пізнанні.

Дискусії щодо істини в сучасній філософії. Гайдегеровська теорія істини. Процесуальність істини та проблема суспільного прогресу. Критика сучасних науково-технічних цивілізацій та гайдеггеровське розуміння істини: істина втрачає статус норматива пізнання, набуваючи статус характеристики буття.

Герменевтика та проблема істини (Гадамер та Рикьор). Веріфікація та фальсифікація.

Концепція плюральної істини в постмодерній філософії.