Земельний фонд являє собою всі земельні ресурси
світу або окремої країни. Площа суші на Землі становить 14,9 млрд
га. Площа, придатна для природного або сільськогосподарського
виробництва продукції, становить 9,5 млрд га, або 64% площі
суші. Решта суші зайнята непродуктивними землями.
До складу продуктивних земель суші входять: орні землі —
1,5 млрд га, пасовища — 2,8 і ліси — 4,1 млрд га.
Зрозуміло, що болота, тундра і, певною мірою, ліси і пасовища
є непродуктивними або малопродуктивними територіями для зем-
леробства. За даними ФАО (Продовольча і сільськогосподарська
організація ООН), близько 70% суші Земної кулі є малопродук-
тивними землями, продуктивність яких обмежена несприятливи-
ми грунтово-кліматичними і рельєфними умовами. 20% цієї пло-
щі розташовані в умовах холодного клімату, 20% — в посушли-
вому, 20 — на крутих схилах і близько 10% належить до категорії
малопродуктивних грунтів в інших кліматичних поясах.
Аналіз стану використання земельних ресурсів у XX ст. пока-
зує, що в економічно розвинених країнах площа орних земель ста-
білізується, а в слабкорозвинених продовжує збільшуватись. За
період з 1940 по 1975 рік площа орних земель на планеті збільши-
лась майже вдвічі — з 830 до 1507 млн га. Одночасно внаслідок збільшення кількості населення, відведення земель під різного ро-
ду будівництва, ерозії, заболочування і вторинного засолення грун-
тів, площа орних земель в розрахунку на душу населення земної
кулі неухильно зменшується. В результаті нераціональної госпо-
дарської діяльності щороку людство втрачає 6—7 млн га продук-
тивних земель (В. А. Ковда, 1981).
В наш час на одну людину планети припадає всього 0,4 га ріл-
лі. За прогнозами вчених-демографів у 2000 р. населення Землі
зросте до 6,5 млрд, а площа орних земель на кожну людину змен-
шиться до 0,23 га.
За даними Б. Г. Розанова (1984), для виробництва продуктів
харчування для одного мешканця Землі потрібно 0,3 га орної зем-
лі і 0,07—0,09 га для життя.
Щороку приріст населення нашої планети становить 80 млн
чоловік. Щоб забезпечити все населення продуктами харчування,
слід щороку збільшувати їх виробництво на 24—30 млн т. На
жаль, такого приросту немає і в результаті 0,5 млрд людей голо-
дує, а ще 1 млрд хронічно недоїдає. Підраховано (Ковда, 1981),
що для повноцінного збалансованого харчування не вистачає 230
млрд калорій, або 37 млн т пшениці на рік.
Щоб вирішити продовольчу проблему, яка з року в рік загост-
рюється, слід провести економічно збалансовану оцінку земельних
ресурсів, здійснити заходи щодо збільшення площі продуктивних
земель, їх комплексного використання і охорони.
Необхідність освоєння нових земель зумовлена рядом факто-
рів: наявністю в ряді країн голоду і недоїдання, ростом чисель-
ності населення Землі, зростанням потреб в різних матеріалах
біологічного походження, втратою орних земель від ерозії, засо-
лення, індустріального і міського будівництва тощо. Фонд орно-
придатних земель на планеті дуже обмежений. Кращі землі вже
освоєні людиною. Для освоєння нових земель потрібні великі ка-
піталовкладення в меліорацію і культуртехнічні роботи. За роз-
рахунками спеціалістів і експертів ФАО площу орних земель мож-
на подвоїти і довести її до 2,7—3,0 млрд га. Основним резервом
для цього є кормові і лісові угіддя тропічного і субтропічного по-
ясів.
У першій половині XX ст. майже половина площі орних земель
світу була представлена чотирма типами грунтів: чорноземами,
бруніземами (чорноземовидні прерій), сірими лісовими і бурими
лісовими. За прогнозами вчених на кінець XX — початок XXI сто-
ліття площа орних земель значно розшириться за рахунок освоєн-
ня червоних фералітних, червоно-жовтих, коричнево-червоних, чер-
воно-бурих, коричневих і сіро-коричневих грунтів. Є можливості
підвищити ступінь використання грунтів суббореального і боре-
ального поясів.
Ступінь освоєння грунтів в сільському господарстві оцінюється
за коефіцієнтом землеробського використання (КЗВ), який є від-
ношенням площі грунту, що використовується в землеробстві, до
загальної площі цього грунту.
Ступінь сільськогосподарського освоєння земель по континен-
тах і географічних поясах неоднакова. Вона залежить від природ-
них і економічних умов (табл. 19). Найбільший КЗВ грунтів в
країнах Європи. Тут обробляється 32% загального земельного
фонду. Найбільша лісистість (47%) у Південній Америці. В Ав-
стралії більша частина земельного фонду зайнята пасовищами
(51%). Значні площі непродуктивних земель характерні для Азії
(41%), Африки (39%), Австралії (35%) і Північної Америки
(34%).
За даними М. М. Розова і М. Н. Строганової (1979), КЗВ кис-
лих сіалітних грунтів становить 14,5%. Найінтенсивніше в земле-
робстві використовують бурі лісові, сірі лісові і дерново-підзо-
листі грунти. Вони становлять половину площі грунтів цього кла-
су. Підзолисті і глейово-підзолисті грунти використовують мало.
Таблиця 19. Використання землі по материках (І) і географічних поясах (II)
(за Рябчиковим, 1972, %)
| Материки і географічні пояси
| Землі промислового і міського призна-чення
| Сільськогосподарсь-кі землі (рілля,
села і ферми)
| Трав’янисто-чагарни-кові пасовища та природні луки
| Ліси
| Непридатні землі, що мало використо-вуються, і внутрішні водойми
|
|
Європа Азія Африка
Північна і Центральна Америка Південна Америка Австралія і Океанія Антарктида Суша в цілому
Екваторіальний
Субекваторіальний
Тропічний
Субтропічний
Помірний
Полярний (Субарктика і Антарк-
тида)
| І
ІІ
|
32 21
12 8 5 0 13
|
|
|
|
Нейтральні грунти (чорноземи, лучно-чорноземні і чорноземо-
видні прерій) використовують майже на 50%. Найінтенсивніше в
землеробстві використовують чорноземи і чорноземовидні грунти
Північної Америки, чорні і сірі злиті Євразії, їх КЗВ становить
близько 70%. Чорноземи, лучно-чорноземні і чорноземовидні грун-
ти Євразії мають менший КЗВ (близько 50%). Такий самий сту-
пінь освоєння і чорних тропічних грунтів Південної Америки.
У землеробстві засолені і лужні грунти використовують мало.
Їх середньосвітовий КЗВ становить близько 5%. Найбільше грун-
тів цього класу використовують на Євразійському континенті
(КЗВ 6,2%). Також мало використовують грунти посушливих ре-
гіонів, які в своєму складі містять багато вапняків і гіпсу, їх КЗВ
менше 7%, тоді як КЗВ сіроземів Середньої Азії досягає 19%.
Порівняно інтенсивно в землеробстві використовують ферсіа-
літні грунти: коричневі субтропічні, жовтоземи і червоно-бурі са-
ван. Середньосвітовий КЗВ їх становить близько 13%. Найбільше
використовують коричневі грунти Євразії (КЗВ 55%), Австралії
(54%) і Північної Америки (38%). Найменш освоєні через не-
достатнє зволоження червоно-бурі саванні грунти, їх КЗВ стано-
вить не більше 9%.
Середньосвітовий КЗВ фералітних грунтів, які приурочені до
гумідних ландшафтів тропіків і субтропіків, близько 9%. На півд-
ні Євразії і Північної Америки цей показник досягає 25%. В Авст-
ралії, Південній Америці і Африці ці грунти використовують мало.
Це зумовлено традиційною практикою підсічно-вогневого земле-
робства, бідністю цих грунтів на поживні елементи і прогресивною
деградацією їх у процесі використання.
На всіх континентах світу гірських грунтів обробляється дуже
мало (6%).
Розділ 24
ОХОРОНА ГРУНТІВ
